Війна ранить не тільки наші тіла, а й душі. Українці — військові, цивільні, біженці, полонені — масово отримують психологічні травми.
Як не збожеволіти від воєнного жахіття, яке коїться довкола, як повертатися згодом до цивілізованого життя, кому потрібна буде професійна психологічна допомога — «Вголосу» розповів військовий психолог з Українського добровольчого корпусу Андрій Козінчук.
— Андрію, чи прогнозуєте ви масовий сплеск серйозних розладів психіки в українців через воєнні дії.
— Якщо мова про посттравматичний стресовий розлад, то все залежить від того, чи стрес був сильнішим за здатність людини йому протистояти. Тому прогнозувати тут важко, це — інивідуальна справа. До прикладу, серед американських військових на посттравматичний синдром страждають до 20% учасників бойових дій, а в Ізраїлі всього 4%. Різниця в тому, що ізраїльтяни воюють на своїй території. Зараз дуже багато агресії через війну, важливо, щоб вона не спрямувалась на близьких та рідних військових, щоб ми могли порозумітися і в умовах війни, і в післявоєнній реальності.
— Війна затягується, у багатьох психіка не витримує. Як людині зрозуміти, чи вона самотужки справляється з цими проблемами чи необхідно уже звертатися до спеціаліста?
— Приведу приклад: у людини родич не виходить на зв'язок, у людини — стрес, алкоголь не допомагає, звісно. Популярні безрецептурні заспокійливі теж, до речі, не допомагають, це — ілюзія. Такі препарати лише послаблюють людину, яка стає більш загальмованою, а треба бути більш гнучким, адаптуватися до ситуації. Отож необхідно звертатися до спеціаліста з психологічних розладів, який не вирішить проблему хворого, а посилить його, щоб він міг справитися з життєвим викликом.
— Як ви можете прокоментувати численні відео про російських матерів, які абсолютно не переживають за своїх поранених чи полонених синів, чи навіть тих, хто загинув на війні проти України. Їх більше цікавить питання компенсацій та награбованого майна?
— Росіяни живуть у світі тотального виживання, з культом силовиків, яких треба боятися. Їх не можна вимірювати нашими цінностями, коли батьки до дітей ставляться з турботою та любов'ю. Вони розглядають дітей з точки зору свого матеріального забезпечення в старості. Саме тому они очікують награбованих товарів, компенсацій за поранення чи загибель своїх дітей. Згадую, як чув у перехопленій розмові, що син жалівся матері про великі втрати своїх односельців. А його мати зауважує — це ж добре, черга на квартири скоротиться і ти швидше її отримаєш. Расєя звикла так жити.
— За радянських часів воїнам-афганцям дозволяли вступати у вузи з мінімальним прохідним балом, також було багато інших пільг. Чи потрібна нам програма адаптації бійців, які повертатимуться з війни до нормального життя, і які переважно будуть мати психологічні розлади.
— Нам потрібна система адаптації, але не така. Я категорично проти пільг при вступі у вузи, не потрібно проявляти жалість. Нехай навчаються безкоштовно, але вступати повинні на загальних заставах. Можна надати якісь курси підприємництва для воїнів. Не давати грошові популістські виплати до свят, а, приміром, створити вулицю, де буде працювати тільки ветеранський бізнес. Треба майданчики, які дозволять ветерану «стартанути», а не за нього вирішувати проблеми. А от професійна психологічна допомога буде потрібна всім: і ветеранам, і їхнім родичам, і біженцям та іншим потерпілим від війни.
Як писав раініше Вголос, у Маріуполі загинула мати «Баррета» й психолог полку «Азов» Наталія Луговська
ІА "Вголос": НОВИНИ