Донецьке задзеркалля і знайомство з Толіком
Кардинально відмінне політичне мислення та протилежне сприйняття загальнозрозумілих у Центральній та Західній Україні цінностей інколи створювало враження, ніби потрапив у задзеркалля, в країну навпаки. Наприклад, переконання в тому, що в Росії буде жити краще, ніж у Європі, або що Янукович «прекрасний і талановитий оратор», а Ющенко й Тимошенко «не вміють два слова докупи зв’язати». До приїжджих львів’ян ставилися тоді відносно толерантно, хоча траплялись емоційні випади від деяких громадян: «Зачем сюда приехали? Езжайте обратно! Мы сами умеем демократические выборы проводить!» або «Вы не стесняйтесь по-русски говорить!». Але такі траплялися рідко і більшість старалася не торкатися політичних тем, хоча не зачіпати їх було складно.
Одним із найбільш позитивних членів місцевої ДВК (дільничної виборчої комісії) був Толік – хлопець років двадцяти. Він закінчив місцеве ПТУ і якраз влаштувався та металургійний завод. Толік носив спортивний костюм, слухав російський шансон, багато курив та лаявся і не оминав нагоди випити пива чи чогось міцнішого після чергування на ДВК. З львів'янами Толік спілкувався українською без акценту й виявився непоганим знавцем української граматики (очевидно, вивчав цей предмет в училищі). Під час оформлення виборчої документації він нерідко виправляв граматичні помилки навіть деяких неуважних львів'ян, пояснюючи, як буде правильно і де вжито русизми. Для місцевої молоді за роки незалежності українська мова взагалі не викликала жодних проблем, на відміну від старшого радянського покоління, які її не вивчали. Хоча у всьому іншому Толік інтелектом не вирізнявся і читати взагалі не любив. Політична свідомість Толіка залишалася «ватною», чому активно сприяло його пролетарське та хуліганське оточення.
Політичний світогляд Толіка та його куратори
Толік був малоосвіченим хлопцем і не знав, чим відрізняються федерація від унітарної держави. Але будучи «продуктом російської пропаганди», він рішуче виступав за федерацію Донбасу, ненавидів бандерівців та мав багато друзів по пляшці з Росії, яку вважав ментально ближчою. Більшість його родичів проживала в РФ, а сам Толік був жителем Донбасу лише в другому поколінні.
Він щиро був переконаний, що всі податки з Донбасу Київ відправляв у Галичину, яка всі ці роки «розкішно жила» за рахунок трудящих шахтарського краю. Толік ніколи не дивився новин, надаючи перевагу футболу, однак оперував цифрами та сумами, які «злісні западенці» вивозили з Донбасу. Толік переконував, що «когда Ющенко и Юля были у власти, мы еле существовали, а при Януковиче всё нормализироваться начало». І будь-які аргументи, що вся Україна живе не краще від Донбасу, розбивалися об аргументи із «задзеркалля», які вражали неадекватністю і видалися б патологічними для будь-якого нормального українця чи європейця. Звідки ж Толік, який не дивився новин і не читав газет, набрався ідей кремлівської концепції розвалу України?
Українська влада тривалий час не хотіла помічати, однак антиукраїнські ідеї активно поширювалися на Донбасі ще з початку 2000-х, причому не стільки через мас-медіа, скільки латентно – через людей та побутові розмови. У колі «своїх» можна було говорити те, чого не прийнято було висловлювати у пресі представникам Партії регіонів, навіть у часи Януковича. Ці настрої активно підігрівали в масах також представники КПУ, Прогресивно-соціалістичної партії Н. Вітренко та фінансованих безпосередньо Москвою таких організацій, як «Донецька республіка», що виникла ще 2005 року. У побутових розмовах проклинали українську мову та національних героїв, висміювали урядові ініціативи вшанування Голодомору, щиро бажали смерті всім бандерівцям та говорили про близьке воз’єднання з РФ. Ідеї «унікальності» Донбасу та антигалицької істерії, які стали основою сепаратизму, тривалий час штучно культивували та поширювали місцеві агітатори в задушевних бесідах за пляшкою. Бригадир розказував забійникам у шахті про високі російські зарплати, перукарка переповідала колегам у салоні свіжі новини про «западенців», пенсіонерка-комуністка різала правду-матку про злиденне життя незалежної України, порівняно із СРСР. Такі чутки поширювалися масово, скоординовано і вчасно модернізовувалися залежно від зміни політичної кон’юнктури. У такий спосіб основні концепти та пропагандистські заготовки з кремлівських ідеологічних лабораторій доносили до народних мас Донбасу.
Політична еволюція Толіка
Коли розпочався Майдан, а після нього – сплеск організованого РФ сепаратизму на Сході, моє спілкування з Толіком активізувалося і ввійшло в найгарячішу фазу. Він, як губка, вбирав усі спущені з Москви ідейні «аргументи», які мінялися щомісячно залежно від розвитку ситуації: від необхідності «федералізації» в складі єдиної України, до обґрунтування незалежності «ДНР».
Майдан Толік вважав «проплаченим», а студентам, які становили більшість протестувальників, за його даними, обіцяли закрити сесію у ВНЗ. Його обурювали розтиражовані кимось чутки, що нібито «для потреб Майдану планують зняти по 10% зарплати шахтарів і металургів, яких, звісно, ніхто не має наміру питати».
Не маючи вищої освіти, Толік раптом став знавцем нюансів європейської асоціації, цитуючи «уривки» дипломатичних угод, які нібито мали «закабалити Україну», довівши народ до зубожіння. Толік наводив цифри темпів падіння європейської економіки та відсотки зростання ВВП Росії, підтверджуючи свої аргументи особистим досвідом: «У меня много друзей в России и все они хорошо живут!». Хоча мої контраргументи, що в мене багато друзів в Європі живуть ще краще, розбивалися об страшні для «нормальних пацанів» констатації про європейських геїв.
У квітні 2014 року головною загрозою для Толіка став «Правий сектор», який, за його словами, «уже заявляет, что пойдет на Донбасс подавлять бунты». Підігрітий пропагандою Толік уже палав ненавистю й був готовий захищати свою землю від міфічних бандерівців, заявляючи, що «если правосеки на Донбасс сунуться – будет война и Путин с нами будет их стрелять! И мы Путина с хлебом и солью встретим! И я готов разогнать их на русских танках! Мне ближе Россия, чем бендеры и эти со «Свободы»! Я б их расстреливал! Если вам шото не нравится – валите в свою Европу! У Донбасса никто не спросил, хотим ли мы туда! Мы их всех перестреляем!!!». Зміст повідомлень та дзвінків від Толіка в цей час наповнився безпричинним страхом перед міфічним ворогом, нетерпимістю до українців, злобою та агресією, яку масово поширювали в регіоні кремлівські пропагандисти та їхні місцеві маріонетки.
А після відсічі російським сепаратистам в Одесі 2 травня 2014 року, яка закінчилася трагічною пожежею у Будинку профспілок, усі адепти «русской весны» запалали звірячою ненавистю до всіх українців, погрожуючи помститися за загибель «небесной роты». Під час припадку скаженої злоби Толік, з яким я спілкувався 4 роки, видалив мене з друзів, мабуть, вважаючи всіх українців і мене також винним у трагедії в Одесі. Напевне, розповіді російського телебачення і знайомих «очевидців», як «бандерівці добивали і кидали у вогонь «рускоязычних», стали останньою краплею його терпіння бодай одного українця у списку своїх друзів, хоч і в соціальній мережі.
Після утвердження «ДНР» Толік опинився на окупованій території, у місті зі зруйнованою та зупиненою промисловістю, в якому брати до рук зброю стало оптимальніше, ніж ставати до верстата. На сторінці Толіка в соцмережі почали з’являтися фото зі зброєю, серед бойових побратимів та ще більше постів ненависті до своєї колишньої української Батьківщини. Стало очевидно – Толік волею-неволею вступив в «ополчення ДНР» і тепер воює проти України. Хоча він, мабуть, більше пиячив та «косив від служби», ніж воював.
А нещодавно на сторінці Толіка в соцмережі почали з'являтися пости співчуття щодо загибелі й «вічної пам'яті» від товаришів. Може, Толік загинув під час штурму аеропорту, може, Дебальцевого, може, Широкиного під Маріуполем, а може, від взаємних обстрілів під час так званого «перемир’я». Можливо, йому дійсно випала нагода вбити якогось «бандерівця», про що він з лютою ненавистю не раз попереджав. Ясно одне – загинув цей простий молодий хлопець з робітничих районів Єнакієвого ні за цапову душу – за вигадану кимось у Москві «Новоросію» чи «ДНР», яку Кремль так і не захотів включити до складу «благополучної РФ». Так віра в російську пропаганду та ненависть до своєї країни, яку вона спровокувала, привели життєвий шлях Толіка, типового донецького сепаратиста, до свого логічного завершення.
Земля тобі ватою, Толіку…
Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ