Нещодавно, президент Росії Путін, керуючись імперськими амбіціями, заявив, що його країна могла б здобути перемогу у Другій світовій війні і без України, а відповідно, і без інших нардів «неозорого» Радянського Союзу». Алогічне твердження. Констатація фактів стверджує інакше. Путін та його епігони історичної брехні вдавано «забули», що проти нацизму воювала вся Україна і весь цивілізований світ, а чорно-білий підхід до подій ІІ світової війни був характерним для більшовиків і залишився таким же в головах російського політичного «істеблішменту». Тому і переписуються російські шкільні підручники, тому і висуваються їхніми «істориками» брехливі інтерпретації історії ІІ світової війни.
Нова реваншистська стратегія Путіна вимагає легітимізації імперських мотивів і нинішній зовнішній та внутрішній політиці російського керівництва.
Ми не сумніваємося, що російський простий люд поклав на вівтар свободи величезні жертви у боротьбі з фашизмом і, без сумніву, заслуговує на відповідну повагу нинішніх і майбутніх нащадків. Але, без волелюбних народів світу, Росія ніколи б не змогла самостійно здобути перемогу у цій війні.
Зрештою до цієї кривавої різанини, якою була ІІ Світова війна, прямо причетне сталінсько-більшовицьке керівництво Радянського Союзу. На сьогоднішній день є маса монографій, статей, які доводять, опираючись на документи і факти, що величезні жертви, які понесла Червона армія в перші роки війни , є прямою провиною Сталіна і комуністичної системи, що панувала в СРСР.
Ще до нападу фашистів на СРСР, сотні тисяч українців із Західної України билися проти німців в рядах Війська Польського, стримуючи, разом з поляками навалу гітлерівських дивізій на Польщу. Чимало з них полягло в боротьбі проти коричневої чуми. Майбутній генерал Павло Шандрук, учасник національно-визвольних змагань за героїчну оборону Варшави був нагороджений найвищою відзнакою Польщі – орденом Віртутті Мілітарі. Таку ж високу нагороду отримав капрал К.Косянчук та артилерист К.Бенюк. ще раніше, закарпатські українці встали на двобій із угорськими фашистами. І тисячі з них загинули від рук угорських хортистів, польських шовіністів та садистів з НКВД, що втопили у баржі на р.Камі 300 карпатських січовиків. Такі реалії. І ніяка помпезна фальсифікація з боку кремлівських гонителів правди її не перекрутять.
Довго ми вивчали і нам старанно втлумачували в голови радянські міфи про події ІІ світової війни. Ці міфи були вигідні радянському керівництву, як і нині вигідні Путіну, його ідеологічній раті та нашим доморощеним українофобам, що є адептами «руського міра».
Міф 1.
Про перевагу фашистської Німеччини над СРСР і про несподіваність нападу. За радянськими даними 190 німецьких та союзних дивізій вторглися на територію СРСР. Червона армія була за західному кордоні малочисельною. Наведемо дані, які є більш достовірними, від німецького генерала Генштабу сухопутних військ Курта фон Тіппельскірха:
До червня 1941 р. німці зосередили на стратегічних напрямках:
{C}- 81 піхотну дивізію;
{C}- 1 кавалерійську дивізію;
{C}- 17 танкових дивізій;
{C}- 15 моторизованих дивізій;
{C}- 9 охоронних та поліцейських дивізій.
В резерві головного командування було:
{C}- 22 піхотні дивізії;
{C}- 2 танкові дивізії;
{C}- 2 моторизовані дивізії;
{C}- 1 поліційна дивізія;
{C}- 10 охоронно-поліцейських дивізій;
{C}- 3 повітряні флоти – 1300 бомбардувальників.
Угорщина направляла 15 дивізій
Італія – 3 дивізії
Іспанія – 1 дивізію
Румунія – 1 армію.
СРСР
150 стрілецьких дивізій;
36 моторизованих дивізій;
32 кавалерійські дивізії, з яких
25 стрілецьких дивізій»
7 кавалерійських дивізій на інших напрямах і невичерпні людські резерви.
Отже СРСР нічим не поступався фашистській Німеччині.
Міф 2.
Про несподіваність нападу фашистської на СРСР.
Десятки розвідників і в тому числі Ріхард Зорге, німецькі антифашисти, військові перебіжчики доносили в Генштаб про час нападу на СРСР. Уже 10 квітня Сталін оголосив військову готовність, а 6 травня він очолив Раду Народних комісарів, зосередивши в руках всю повноту влади.
Міф 3.
Твердження Путіна, що Росія могла б виграти війну буз України. І знову неправда, бо вражаюча частина радянських з’єднань і частин складалася з українців. В 1941 р. половина солдатів Південно-Західного фронту складалася з українців, а в 1943 р. чотирьох Українських і 1-му Білоруському фронтах українців було 60-80 %. І саме через бездарне керівництво Сталіна і його генералів мільйони українців загинуло в боях з гітлерівцями.
Україна втратила 4 млн. вояків, 4,5 загиблих цивільних українців та 2,4 млн. гітлерівці вивезли у Рейх. Війна по Україні прокотилася двічі, перетворивши її міста і села у суцільну руїну! Матеріальні втрати України були колосальними. Збитки України дорівнювали 42 % всіх збитків СРСР. Ми ще повернемося до конкретних цифр, які засвідчують про величезний вклад українців у перемогу над фашизмом.
Путін мав би знати, як і його науковці-історики про трагедію під Уманню та Києвом, слід би написати правду про трагедію радянської армії на Барвінківському виступі. Ще понині лежить за сімома замками у воєнних архівах Росії правда про жахіття героїв Севастополя. Саме там, полягли кілька сотень тисяч моряків і червоноармійців, серед яких було тисячі українців напризволяще покинуті вищим командуванням. Генералів Жукова, Мехліса, адмірала Октябрьского не замучила совість за покинутих героїв і загиблих вояків, які часто йшли в атаку без гвинтівок і патронів. Навіть фашисти старалися рятувати десятки тисяч поранених червоноармійців під Севастополем.
А 10 тисяч загиблих вояків під час проведення керченської операції, засекречено, як і засекречено про загибель 120 тисяч радянських вояків під Одесою. І по нині Москва замовчує трагедію підірваного Дніпрогесу, де від величезної хвилі загинули тисячі селян, робітників і солдатів. Командування їх і не збиралося попереджувати про підготовлений вибух. А 30-ти метрова хвиля нищила все на своєму шляху. Такі реалії деспотичної влади Сталіна і комуністів.
Хай російські історики не вишукують фашизму на Україні, а опишуть трагедію пароплава «Вірменія», де з вини НКВД, на дно пішло 10 тисяч чоловік. Через до краю перевантажений пароплав.
Про трагедію штурму Києва напишемо пізніше. Бездарність, безлад, жорстоке ставлення до людини, що притаманне комуністичному режимові призвело до сотень тисяч жертв в р.Дніпрі і на Київських горах. Докорів сумління у голови Державного комітету оборони і Ставки верховного головнокомандування – Сталіна шукати не слід. У нього вони були відсутні, як і в часі Великого Голодомору 1932-1933 рр. на Україні.
Виголошувані Путіним філіппіки мають на меті затушувати те, що в німецький полон за грудень 1941 та січень 1942 рр. попало 3 млн. 900 тис. радянських вояків. Більшість з них загинула в концтаборах чи від непосильної праці на недавнього «друга» Сталіна – Гітлера. Такої кількості полонених людська історія не знала! І чи не половина з них була українцями, яких ще й засуджували і переслідували родини. Також трагедія сталася і в часі Зимової війни 1939-40 рр. у Фінляндії, де полягло, або замерзло 20-50 тисяч українців, і де загинула у повному складі 44 дивізія ім.Щорса, командування дивізією Сталін наказав розстріляти. І це за власні гріхи!
А ось як вшановував Сталін кривавого злочинця, прямого помічника Берії – Сєрова. Він на фронті не був, але став героєм Радянського Союзу, шість орденів Леніна, орден Кутузова І ст. А героїзм його полягав у керівництві розстрілом польських офіцерів та за операцію по виселенню кримських татар та представників інших народів. Таких, як Берія, Сєров, Мехліс, Октябрьский не бракувало у тодішньому СРСР.
В період бездержавності ми не могли знати, що із 15-ти командувачів фронтами – 7 були українцями і серед них Кирпонос, Черняхівський, Москаленко, Рибалко, Єременко. Вони в тилах не відсиджувалися. Понад 300 генералів Червоної армії були українцями і чимало їх полягло, як генерал Черняхівський. Саме тричі Герой Радянського Союзу пілот Іван Кожедуб збив 62 німецькі літаки. Чекає на нас правда і про Брестську фортецю, яку в 1939 році героїчно захищали поляки, українці та білоруси як і радянські вояки, по вказівці з Москви, допомагали фашистам її здобути, щоб тут спільно провести військовий парад німецьких та радянських частин.
Україна платила велику ціну, щоб прискорити перемогу над фашизмом. Наприклад, у дузі ріки Дон повністю полягли курсанти Житомирського військового училища та зведений курсантський полк.
За даними Українського інституту національної пам’яті, у складі Сталінградського фронту було 8 % українців і як уже згадувалося вище, у складі чотирьох Українських та Петроо Білоруського фронтів було 60-80 % українців, 32 – двічі Герої Радянського Союзу, а І.Кожедуб – тричі.
Загальні людські втрати України становлять 8-10 млн. чоловік, а демографічні – 13,5 – 15 млн. чол. Ці цифри повністю спростовують твердження Путіна і його нову реваншистську стратегію. Це відповідь і нашим доморощеним українофобам.
Українці билися з фашистами не тільки на території СРСР, але і на західних фронтах, зокрема у лавах Війська Польського та в ІІ корпусі польського генерала Андерса на території Італії, в рядах американської, канадської та британських армій.
Аналогічною була картина і в радянських партизанських загонах. Найбільші партизанські з’єднання – Ковпака, Бегми, Вернигори, Федорова та інші – діяли в Україні, а в лавах французьких макі – воювало 5 тисяч українців. Лейтенант Василь Порик став Героєм Франції та Героєм Радянського Союзу і поліг він у жорстокому бою з фашистами, за іншою версією розстріляний німцями у м.Аррас і похований у м.Енен-Льєтарі.
«Забувають» в нинішній Росії і цей факт, що в німецькій армії воювало понад 1,2 млн. росіян. Це були РОА, РОНА, козачі з’єднання, багато чисельні загони Гіві, поліцейські загони та інші. Багато радянських генералів, полковників, Героїв Радянського Союзу і колишніх комуністів воювали проти Червоної армії, але в Росії пам’ятають лише про галицьку дивізію «Галичина».
ІА "Вголос": НОВИНИ