Журнал „Файно”. Вимовляти лише одного разу. Не заморожувати, не збовтувати, а лише змішувати. Не закушувати грушками. ***
Добре, що мейкери журналу майже не зі Львова. І всі ці великогалицькі панти залишаться у назві журналу. Мультиплікаційне повторення цього слова, з закосом під fine та під похід до світлого європейського майбутнього, штиняє традиційним галицьким снобізмом і затянутими комплексами старшого брата та зарозумілого & богомвибраного провідника усіх інших темних міст України. З тупими and снодійними розмовами про історичну місію нашого П’ємонту та сумними піснями про червону калину, яка там до когось притулилась і ледве не кінчила.
За відсутність усіх цих елементів можна і подякувати усім творцям журналу. У редакторській групі є американці, голандці, росіяни, львів’яни і нельвів’яни.
Уся інфа про форум видавців та заходи святкування дня Львова. Інтерв’ю з Любком Дерешем та групою „Файно”. Розмова про гуманне сороміцтво Юрка Коха. На жаль, малюсіньке інтерв’ю з харківським Lюком, шо то торба.
Хмільна подорож до музею пивоваріння. Просто убойний „Локальний погляд” з намальованою презентацією будинків на площі Ринок. Найцікавіша фішка першого номера, яка буде перелітати на парапланах і у наступні номери. Це повний і безповоротний сojones.
Мозаїчні стежки Хела Фостера, колишнього кореспондента “Los Angeles Times” про мовні ляпсуси у глобальному гуртожитку з парниковим ефектом.
Зафігачена мовна трепанація молодіжного жаргону у „Фіга з маком”. Такий собі # спокійний, великий і могутній вигук Y una polla!
Лістинг львівських музеїв, галерей, кінотеатрів, театрів, ресторацій, книгарень, фастфудів і піцерій. $$$
Діаспорна сторінка з відомим азербайджанським художником-мультиплікатором Ельчіном Ахундзаде. З його спогадами та фотками про студентські роки у Львові і кльовими верблюдами з анімаційного екрану.
Історія єврейської меншини Львова та хронологічні дослідження каварного синдрому. В’єтнамська кухня у „Цвіті лотоса” з cha gio та hu tieu my tho. & Кривава історія з техаського стилю „Ред Бума”.
+Кінофільний сценарій про „Доллі Белл” Еміра Кустуріци. Стереотипи та міфи з життя марихуани та вулиці червоних ліхтарів на каналах Koninkrijk der Nederlanden. Аншлагові блискавки золотих качок і гусарів Варшавського театру “Rampa”.
Вголос про сумну пісню і загадкову смерть Володимира Івасюка.
Модний журнал. В кіосках за 3. 20. Такий перший. І це добре (н(е люблю це затерте, тіпа розпантоване слово файно_). Це навіть дуже потрібно. І це все на тоді, коли масовано закриваються львівські газети. //
А так, усе просто, чітко і зрозуміло. Є, звичайно, і помилки, але над ними працюють і визнають, а не приховують, як таваріщі з сайту „без 750 грам не обійтись”.
І за це усій редакторській групі ще раз біговий респект, повага і подяка за гарний журналл. :-)
Дизайнерський журнал під слоганом „неформатно про львівське культурне життя”. Єдина фігова мулька – це місце проведення пресухи. Будинок вчених з пригніченими атлантами, всілякими хитромудрими викрутасами, дерев’яними сходами, камінами і залами для марлєзонського балєту ну дужжже вже форматний, академічний та берріморний& баскервільний.
Канделябри довоєнного джазу зі спогадами про чатанугу-чучу. Також не у форматі. Тут би класно б слухалась б „A couse de toi” Малої і Сана.
Організувати б презентацію у „Пікассо”, запросити „Lюк” і відірватись з „Мамою-кокою”, „Хопом” з чорними пальцями Ісуса, яким він тримає зернята шипшини, „Парапланами”, „Португальцями”, „Дядями” і закайфувати під „Спрагу” та „Ті-Ві”.
Але, є усі підстави сподіватись, що наступного разу все буде О.К.
ІА "Вголос": НОВИНИ