І не згадаєш відразу з чого все це почалося... Де та грань, переступивши яку, соціал-демократи (об’єднані) і „нашоукраїнці” (Димінського), перевели змагання із інституційного конфлікту в особистісний. Хоча, назвавши „нашоукраїнців” (Димінського), ми по-суті окреслили цим конкретну групу із табору „Нашої України”, яка є найбільше залучена у протистояння з есдеками, а відтак – обмежили поле свого дослідження. Останнє, якщо вірити вченим, має сприяти його успіхові.
Отже, про дійових осіб конфлікту.
СДПУ(О), мабуть, немає потреби особливо описувати. М’яко кажучи – не найпопулярніша партія в Україні. Хоча есдекам і вдавалося двічі проходити 4-відсотковий парламентський бар’єр, але за рахунок таких затрат, що, здається, тільки в „Команди озимого покоління” один людино-голос коштував дорожче. Проте свою непопулярність есдеки із надлишком компенсують вмілою кулуарною роботою, котру їхні політичні опоненти називають просто інтриганством.
Львівська організація СДПУ(О), попри те, що на останніх виборах здобула підтримку тільки 2,3% виборців області – змогла не тільки утримати свої попередні, а навіть отримати ряд нових впливових адміністративних постів і забезпечити контроль над сильними фракціями у Львівській обласній та міській радах. Не в останню чергу цього було досягнуто завдяки підтримці з боку Адміністрації Президента, а також здійснення контролю над ДПА України у Львівській області. Тобто ключовою фігурою СДПУ(О) в області протягом тривалого часу залишався Сергій Медведчук.
Блок „Наша Україна”, на парламентських виборах в області отримав підтримку 64% виборців. Зрозуміло, що він також зумів сформувати сильну фракцію в обласній раді. Однак, як і належить блокові політичних сил, він не є монолітним. В рамках Львівської „НУ” спостерігаємо середовище Тараса Стецьківа та ПРП („Крива липа”), Олександра Гудими та УНП, Михайла Вовка та КУНу (останні ще зберегли впливовість у багатьох районах та містечках), однак найвпливовішою групою є, безумовно, „група Димінського”. Останній навіть намагався добитися призначення керівником Львівського представництва своєї креатури – народного депутата Олега Тягнибока. Щоправда, бажаного результату дрогобицькому олігарху досягти не вдалося і згодом навіть довелося покинути фракцію „Нашої України”, попри все, Петро Димінський продовжував зберігати серйозний вплив на середовище Львівського осередку Народного руху України, очолюваного Ярославом Кендзьором, а також контролювати більшість „нашоукраїнської” за складом Львівської обласної ради на чолі із її головою Михайлом Сендаком.
Протистояння „Нашої України” і есдеків на території області носить вкрай жорсткий характер. Це й зрозуміло, оскільки перші отримали вотум народної довіри, а другі – володіють реальною владою, використовуючи її у всій повноті: жорстко, часто цинічно. Чого варте, наприклад, Медведчукове „Любов до України не звільняє від сплати податків”. Формально – все правильно: не кради! Але як важко пережити це „нашоукраїнським” бізнесменам, коли їм також відомо, що стосовно „проесдеківського” бізнесу податківці далеко не настільки прискіпливі і що варто піти на певні політичні компроміси і тобі будуть „подаровані” твої маленькі, а мо’ й немаленькі „бізнесові хитрощі”. Петро Димінський не погодився віднайти умови для компромісу з СДПУ(О) і НПК „Галичина”, яким він фактично розпоряджається, потрапило під податковий прес. Народний депутат України Петро Димінський наголосив, що призначення штрафних санкцій підприємству – справа замовна і „на поверхні протистояння між НПК і податковою лежить винятково політичний підтекст”.
Натурально, що уся команда Димінського включилася в боротьбу проти податкової та соціал-демократів. Боротьба за владу завжди серйозна, але коли у ході цієї боротьби безпосередньо зачіпаються меркантильні інтереси людей (причому, йдеться не лише про бізнесменів, депутати- „нашоукраїнці”, що наближені до Сендака щомісячно отримували суттєву фінансову підтримку (про це див. „Вголос”, розділ „Тема дня”, стаття „Чи відбудеться відставка голови Львівської облради?) – боротьба стає особливо затятою. Конфлікт набував особливої інтенсивності і почав вимагати всеохоплюючого особистісного залучення індивідів, мобілізації усіх емоційних ресурсів, які є у їхньому розпорядженні.
Боротьба СДПУ(О) і ДПА у Львівській області проти „Нашої України” і, конкретніше, проти „групи Димінського” у „Нашій Україні”, почала набувати рис особистісного протистояння Сергія Медведчука – голови Львівської ДПА, неформального лідера есдеків у Львівській області та керівника депутатської групи „Соціальна Справедливість” у Львівській обласній раді із формальним лідером „групи Димінського” головою Львівської обласної ради Михайлом Сендаком. Не будемо зупинятися на перипетіях цієї боротьби, нагадаємо тільки, що Сендак ще 6 червня пообіцяв не закривати засідання облради доти, доки Медведчука не буде усунуто з області, а Медведчук-юніор, у свою чергу, заприсягся до квітня цього року зняти Сендака із голови облради.
Однак було би грубою помилкою трактувати цей конфлікт як суто інтерперсональний. З одного боку й справді медведчуківці, втративши почуття реальності, хочуть за всяку ціну змістити Сендака з посади голови облради. Вони мобілізують фінансові і владні ресурси, налаштовують проти себе громадськість області тільки задля того, щоб наочно продемонструвати усім якраз те, що варто би було приховувати, а саме: що власне вони є цілковитими господарями в області і що СДПУ(О) може зробити на Львівщині (та й в Україні) те, що забажає, не рахуючись із волевиявленням виборців та бажаннями громадян. Сендак, у свою чергу, не бажає поступатися своєму заклятому ворогу і тримається за посаду голови облради обома руками. Проте глибинна суть конфлікту зумовлена тим, що у нашій досить таки централізованій державі, поза сферою компетентності президентської вертикалі перебуває один суттєвий механізм, від якого залежить обрання президента: виборчі комісії формуватиме не адміністрація, а обласна рада. Зрозуміло, якщо Львівська облрада залишатиметься контрольованою „Нашою Україною”, то представникам президентської вертикалі тут робити нічого. Для того, щоб вплинути на результат виборів їм залишиться хіба що їздити містами й селами області і читати лекції для трудящих. Ось чому Львівська обладміністрація, попри усі її запевнення, активно втручається (не може не втручатися!) у перебіг конфлікту в обласній раді. Сендега може заявляти все, що завгодно, але реалії життя залишаються наступними: якщо він хоче представляти Президента у Львівській області – він повинен довести свою дієздатність, створивши важелі впливу на перебіг виборчого процесу в області. В протилежному випадку доречніше поставити на область когось із Партії Регіонів. Щось мені підказує, що представникові цієї партії було б легше домовитися з представником „НУ”(д) у Львівській облраді
ІА "Вголос": НОВИНИ