Пане Тарасе, Ви обиралися до ВР по мажоритарному округу. Як Ви ставитеся до чистої пропорційної системи виборів?
- Я двічі обирався по тому самому округу. До чистої пропорційної системи я ставлюся негативно. Я не голосував за пропорційну систему не через те, що там були якісь політичні рішення, не через те, що вона, мовляв, прискорює політреформу, а тому що прийняв кінцеве рішення - в даний час пропорційна система не є порятунком. Росія дала прекрасний доказ того, як влада може і пропорційну складову обернути повністю на свою користь під час виборів.
Пропорційна система не є порятунком для відображення загального волевиявлення, але вона створює фактично замкнуту корпоративну структуру в парламенті, при якій навіть парламент не потрібний. Ми побачили зараз, у цій каденції, що дуже часто основні політичні питання вирішуються зібранням керівників фракцій за закритими дверима, коли парламент просто бездіяльний.
- Яка модель, на Вашу думку, оптимальна в даній ситуації України?
- Я вважаю, що в ситуації, яка є, і взагалі після останніх виборів, краще теми виборів не чіпати. У нас достатньо інших серйозних проблем. Необхідно зберегти на певний період ту, яка існує; коли є депутати, які більш наближені до людей, можуть з ними працювати, орієнтуються в проблемах у округах. Є депутати, що представляють політичні складові, і цим, у певній мірі, щось урівноважують. Але і це недобра система. Зокрема, щодо самих депутатів вона не справедлива, тому що одні мають навантаження по округу, а інші роблять політичну кар’єру, в той час не маючи жодних зобов’язань, відповідальності. У одних весь час виникає негатив, тому що всіх не задовольниш. А інші - „чисті і красиві” - можуть місяцями не ходити на сесію. До речі, я звернув увагу, що мажоритарники більш активні у ВР, як в дискусії, так і в роботі, ніж списочники. Але у будь-якому випадку доки ми не можемо вийти на реальні чесні вибори і чесну владу, доти змішана система була б найкращою.
- Закон „Про пропорційні вибори” буде прийнятий, бо він відкриває шлях для політичної реформи, потрібної для влади, і буде чиста пропорційна система. Чи бачите Ви своє подальше парламентське майбутнє як депутат?
- Так. Безумовно бачу, бо я для себе визначив певну політичну нішу, яку хочу зайняти, і з чим хочу працювати. Я бачу, що і лівий, і правий спектри в певній мірі політично структуровані й мають політичне підґрунтя. Є абсолютно не визначена, дезорієнтована, дезорганізована середина, центр. Я за загальною ідеологією, щодо економічних, основних державних проблем, напевно, все-таки більше центрист. Хоча сьогодні я не можу назвати себе центристом взагалі. Чому? Тому що центр куплений. Куплений, загнаний, зманіпульований, підвішений за гачок, можна називати як завгодно. Але за принципами я себе відношу до центризму.
Якщо в ході президентських виборів вдасться переламати систему маніпулювання, яка є сьогодні в Україні, то я бачу себе як одного з засновників, не обов’язково лідером, нової центристської фракції у ВР з тих людей, які хочуть опертися на якусь ідеологію, а сьогодні її не мають. Скажімо, ідеологію державництва, яку ще треба розробляти. І у наступному парламенті я буду, очевидно, серед тих, хто формуватиме певний список, певну політичну силу. Вже політичну, а не тільки загальну парламентську структуру, яка буде йти саме в центристському ключі.
- На виборах мають право брати участь виключно партії, блоки партій. Ви плануєте створити партію центристського характеру уже до наступних виборів?
- У мене є такі бажання. Не хочу дуже серйозно хапатися за цю ініціативу. Зараз це трохи рано. Іде підготовка до президентських виборів. Я не хочу шкодити. Адже зараз починати збурювання в середині й поза парламентом, створювати якісь нові структури, певну нову конкуренцію, протиставлення - буде негативом. Негативом для того ж Ющенка й інших. Я не хочу цього зараз робити. Всьому свій час. Тим більше до президентських виборів, ті люди в парламенті, з якими можна спілкуватися і думати про створення чогось подібного, вони ще достатньо залежні й маніпульовані. Їм ще треба вирватися з-під тиску.
- Ваша ідея створення центристської політичної сили уже має коло реальних парламентських прихильників?
- Це не моя ідея. Вона звучить від різних людей. У „Голосі України” у статті „Потрібна третя сила” Василь Гаврилюк пише про це. Є ідеї Олександра Зінченка, які витають у середовищі, є мої заяви з цього приводу. Кожна група веде свої переговори, свої домовленості, дехто з цих груп контактує між собою. Я не хочу зараз багато говорити, бо ще зарано. Але плідне середовище для цього є, і воно достатньо широке.
- У такому випадку, чи не є варіантом взяти участь у президентських виборах для розкручення цієї нової сили?-
Вибачте, я не провокатор. Мені давали пропозиції виходити на ці президентські вибори. Я розумію, для чого це. Справа не у розкрученні, а у протиставленні кому-небудь з інших кандидатів. Я не хочу цього робити. Я не граю в ігри. Хочу, щоб були певні правила гри, але я хочу жити політикою, а не гратися в неї.
- Яка ваша політична позиція після виходу з „Нашої України”?
- Я не поміняв своєї ідеології - як мислив, так і мислю. Чомусь дуже часто люди загалом, та й багато хто з журналістів, шукають підспудне дно. Я розумію, що для наших політиків це, очевидно, правильно. Але щодо мене можете орієнтуватися на те: я реально кажу те, про що думаю, що буду робити. І якщо я говорив, з яких мотивів виходжу, проти чого протиставляюся і проти чого не буду протиставлятися - саме так воно і є.
Я проти того, що твориться у фракції. Вважаю, що відбулося ідеологічне деградування, в певній мірі моральне. Є багато людей, які вже сьогодні працюють проти самого ж Ющенка. Я не можу підтримувати і брати участь у цьому. Тому я вийшов. Але мої ідейні позиції, розуміння справедливості, розуміння правди - де чорне, а де біле не змінилися. Наведемо приклад Мукачевого чи Тернополя. Там як чорне було чорним, а біле було білим, - так і є. Тому моя участь у таких речах абсолютно однозначна.
- Скільки часу займає у Вас робота на окрузі?
- Набагато більше ніж робота у ВР. В основному у Львові я проводжу більше часу, ніж у Києві. Всі вихідні, четвертий тиждень місяця, який законом відведений для роботи в округах, значна частина другого тижня місяця, який запланований для роботи в комітетах. Але, як правило, це зводиться до одного засідання комітету, решта часу - робота в підкомітеті або з паперами по законодавству. Я працюю з цими документами у Львові. Отже, округ у мене забирає приблизно дві третини часу.
- Як складаються відносини з місцевою владою на окрузі?
- По-різному. Наприклад, зараз співпрацювати зі Львівським мером (у мене округ безпосередньо в межах Львова) практично неможливо. Людина, по-моєму, аналог Кучми тільки на місцевому рівні. Директор, якого раптом обрали, не зрозуміло чому, до органів місцевого самоврядування. Буняк і місцеве самоврядування - речі абсолютно несумісні. А що він зараз витворяє фактично під СДПУ(о)! Створений наджорсткий тиск на депутатів міської ради з примушуванням вступати до фракції, яку очолює Голова місцевої податкової обласної, наступник Сергія Медведчука. Ці й інші речі показують, що праці там не буде.
Я нормально працюю з рядом його заступників по вирішенню якихось питань по округу. Працюю з тими головами райадміністрацій у місті Львові, які у мене в окрузі, і я думаю, що відносини достатньо нормальні. Співпрацюю з фракцією „Наша Україна”, з окремими іншими депутатами в міській раді.
Набагато легше працювати з керівництвом облдержадміністрації, що здається повним безглуздям, бо там пряма підзвітність Президенту, а тут ніби самоврядування.
Але так склалося, що в нас є губернатор, який не політик, а господарник, і він до останнього намагається утримати цей статус. З ним легко працювати, цілий ряд проблем, зокрема найболючіша - Сихівський міст у Львові, разом ми фактично розв’язали. Хай там висить табличка, що споруджено за вказівкою Президента. Але реально було кілька людей, які добилися закінчення будівництва цього об’єкта. Я сподіваюся в цьому році буде закінчено будівництво двох велетенських клінік у Львові, які матимуть не тільки міський чи обласний статус, а й регіональний, - це онкологічний центр та кардіоцентр. Мені легко працювати з ним і рядом його заступників.
- Чи існує таке хоча би неформальне Львівське регіональне лобі, яке, не дивлячись на політичну партійну приналежність, захищає, спільно лобіює інтереси Львова у Києві?
- У мене немає такого відчуття, що воно існує. У якісь моменти спонтанно це виникає. Але лобістська політична група повинна бути стійким і серйозним структурованим, організованим формуванням. Тим більше для Львова це не так складно. У нас з мажоритарних депутатів випадає фактично тільки Петро Писарчук, бо він не належить до „Нашої України” чи БЮТу. Але з ним можна працювати, і він би активно включився б у цю роботу. Думаю, він би не відмовився бути членом лобі. Зі списочників, з-поза цих структур, по-моєму, з нашої області тільки Гладій. Він би, я думаю, як колишній губернатор, брав би участь у цій роботі. З Шурмою трохи важче, там більше інтегруються політичні інтереси. Для лобі є достатні підстави, достатні сили. Я не розумію, чому воно досі потужно не діє? Є Львівське товариство в Києві, куди входить значна частина наших депутатів, але воно не замінить лобі.
- Пане Тарасе, насамкінець, який Ваш прогноз на результат політичної реформи, вона відбудеться?
- Я не сумніваюся в тому, що вона відбудеться. Хіба що сталися б процеси, які зараз важко спрогнозувати. Коли я дивлюся на ситуацію в „Нашій Україні” і загалом в опозиції, з яким багажем вони виходить на вибори, наскільки неозброєні, розхристані, з купою провокаторів всередині, то я думаю: а може, я і не правий, може, не варто було воювати проти політичної реформи. Вона кон’юнктурна ми це прекрасно розуміємо. Можливо, вона спрямована не так вже проти Ющенка, як більше проти того ж Януковича чи когось іншого, може, варто було б стишити оберти.
- Тарас Чорновіл не закликатиме людей на захист діючої Конституції?
- Питання стосовно змін до Конституції для мене стало достатньо контроверсійним. Не уявляю собі, щоб я проголосував на даний момент за політреформу, тому що я бачу і її кон’юнктурність, кілька дуже небезпечних моментів, зокрема, додаткові права Президента розпускати ВР, і до того ж юридична безграмотність самої реформи. Але попри все, я не впевнений у правильності такого способу протидії. Правильною була б зовсім інша логіка - очолити цю реформу тоді, коли підписувалася і Декларація чотирьох, про підтримку певних норм політреформи, на якій базі її будувати. Тоді треба було її запускати на повну котушку під своїм проводом. Знаєте, багато кому хотілося взяти абсолютно все, а виявилося, що можна не дістати й нічого.
- А чи вірите Ви в реальність єдиного кандидата від опозиції?
- Формально, напевно, так буде. Дивлячись, що вважати опозицією. Комуністи, звичайно, - ні. Але я їх і не дуже за опозицію маю. Соціалісти... Я припускаю, якщо дехто з „Наших Українців” не наламає занадто багато дров у певні моменти, і не зробить ще якихось додаткових заяв (а я думаю, що вони будуть це робити), то соціалісти формально могли б і підтримати Віктора Ющенка. Хоча розробляється один з планів Медведчука, який передбачає висунення Мороза на кандидатуру в президенти, формувати чергову Канівську четвірку. Тут у мене сумніви є. Що стосується Юлії Тимошенко, найімовірніше, вона підтримає Ющенка. Хоча вже сьогодні її дії в регіонах показують, що ціль зовсім інша. Президентські вибори її реально практично не цікавлять, і вона готується, незалежно від того, хто стане президентом, який буде розклад сил у ВР після цього, стати головним, і по суті, монополістом у питанні опозиції до наступних парламентських виборів. Її дії зараз спрямовані на це. Тому я не думаю, що вона буде серйозною підпорою для Ющенка в цій ситуації. Занадто багато було розкидано каміння, і ніхто не намагався його позбирати.
- Ви в деяких інтерв’ю наголошували, що команда Ющенка фактично працює проти нього. Ви особисто вбачаєте можливість перемоги цієї команди на виборах, чи не вірите, що така команда спроможна перемогти?
- Кажучи по правді, ця команда не може перемогти. Може перемогти в принципі сам Ющенко, якщо він зуміє в певний момент нейтралізувати фактор команди. Поки що я таких зусиль не бачу. Взагалі, найкраща роль для нього була б, відразу після парламентських виборів, не їхати на відпочинок, а максимально згуртувати всіх, хто міг би вступити до „Нашої України”. Максимально на факторі четвірки піти на домовленість і стати спікером. (А тоді він на це міг розраховувати). І відірватися від того блоку, який він сам же і породив, який його зараз і погубить.
ІА "Вголос": НОВИНИ