“Новий Завіт я читаю з благоговійним трепетом”
Продовжуючи згадувати Тараса Шевченка у день його 208-ї річниці народження, розповім про ставлення поета до Бога, святих, біблійних персонажів.
Згадаймо біблійні імена, які вживає поет із Нового Завіту. За підрахунками Михайла Лесіва, ім’я Марія виступає у його поезії 46 разів і завжди стосується Матері Божої (найчастіше у поемах “Марія” і “Неофіти”, всього ж вона згадується у 25 творах поета). Ім’я Марія маємо у похідних здрібнілих та пестливих формах – Маруся, Марися, Маня, Маша і Маріула. Свідченням пошани до ймення Матері Божої окреслюються сакральними словами - Святая Діва, Матер Божа, Мати Святая, Пренепорочная, Пречиста. У творах поета маємо імена святих осіб із найближчого оточення Ісуса Христа та Пресвятої Богородиці – Йосип і Йосиф, Єлизавета, Іван і Івась (стосовно малого Івана Хрестителя): “Старий нарек його Іваном…/ З малим синком своїм жила, / Таки з Івасем”.
Дослідник Микола Гнатищак зробив спробу визначити спосіб мислення поета за допомогою власних підрахунків. За його даними, з 218 віршованих творів ”Кобзаря” поетичні молитви Шевченка мають 17 (не враховано 10 Псалмів і кілька наслідувань Пророкам), на біблійний сюжет написано 7 поем, вислови ”молитися”, ”Богу молитися” є у 150 творах, ”перехреститися” – 20, згадано про Бога в 143 творах, а слово “Бог” ( в т. ч. Ісус Христос) вживається 600 разів.
У вірші “Молитва” поет просить: ”Мені ж, мій Боже, на землі / Подай любов, сердечний рай / І більш нічого не давай”. В інших віршах поет благає: ”Мені ж, о Господи, подай / Любити правду на землі / І друга щирого пошли”; “А всім нам вкупі на землі / Єдиномисліє подай / І братолюбіє пошли”.
У Шевченкових поезіях зустрічаємо також імена свв. Петра, Павла: “Бо так сказав Петрові Бог” (“Великий Льох”); “А Бог тойді з Петром ходив / По світу та дива творив” (“У Бога за дверми”); ”Іде святий Петро” (“Неофіти”). Одного разу (поема “Єретик”) імена свв. Петра і Павла маємо разом: “Во ім’я Господа Христа, / За нас розп’ятого на древі, / І всіх апостолів святих, / Петра і Павла особливе, / Ми розрішаємо гріхи / Святою буллою своєю”. Так, в окремих творах Шевченка маємо певні ”нарікання” на Бога. Вони, на думку митрополита Іларіона (Івана Огієнка), викликані ”випадковою ненормальністю” і ”виходили виключно з його розпачу, в який він впадав через неймовірно тяжкий стан життя – і всієї України, і свого власного”. У житті поета було чимало ”важких хвилин”, коли ”закрадається в душу сумнів”, ”затрачається ясність думання”, ”притомність розуму” (Анатолій Колодний).
“Чи Бог бачить із-за хмари наші сльози, горе?”
Імена інших християнських святих – Миколая, Варвару, Пилипа (Филипа), Мотрони (Мотрі), Катерини, Лазаря, Володимира у поезіях Тараса Шевченка згадуються рідше. Скажімо, ”Треба буде / Акафіст найняти / Миколаєві святому” (“Наймичка”); ”Найнялася носить воду, / Бо грошей не стало / На молебствіє Варварі” (“Наймичка”). Святий Володимир, натомість, згадується у поемі “Царі”, в історії повтореній за Літописцем Нестором, у церковнослов’янській мові Владимир та українській – Володимир: ”Владимир князь перед народом / Убив старого Рогволода… / Із Києва туром-буйволом / Іде веприщем за Рогнідою / Владимир князь со киянами”.
Чимало творів Тараса Шевченка містять епіграфи із Святого Письма, зокрема із Нового Завіту - Євангелія Св. Іоанна, Послань Св. апостола Павла, Першого Послання Св. Апостола Петра, Соборного Послання Св. Іоанна, а також із християнських молитов, наприклад, акафіста Пресвятій Богородиці ”Радуйся, Ти бо обновила зачаття студно” (Ікос 10). Нарешті, із 232 Шевченкових листів у 128 є релігійні вислови.
У творах поета подаються також назви окремих християнських свят: Свв. Петра і Павла (12 липня(), Маковія (14 серпня), Преображення Господа нашого Ісуса Христа (19 серпня), Успіння Пресвятої Богородиці (28 серпня), Св. Миколи Чудотворця (19 грудня). Він згадує народні християнські назви популярних тоді і сьогодні “рухомих” свят – Великдень, Зелені свята, Клечальна неділя, народні назви християнських постів в честь святих Церкви Христової – петрівка, спасівка, пилипівка, назви образів (ікон) чи церков, монастирів, Господню молитву ”Отче наш”.
Так, не завжди слово “Бог”, інші сакральні слова, імена святих угодників були у Шевченка однозначними. Скажімо, Бог у поета (вплив народних уявлень про Нього) часто бачиться ідеалом добра, справедливості, правди, уособлення людської совісті, моралі. Тому поет й запитує у Всевишнього: ”Чи довго ще на cім світі катам панувати?”; “Чи Бог бачить із-за хмари наші сльози, горе ?” чи: ”А Бог бачить ?”, ”бачить та мовчить”, ”не знає, а може знає”.
Чому одні люди купаються в достатках, шаленіють безкарно, витрачають кошти на різні забаганки, а інші - постійно переживають нужду, страждають, не маючи хліба насущного, позбавлені фізичного здоров’я ? Чому Бог таке допускає? Невдоволення поета тим, що Всемогутній Бог не виконує милосердну роль стосовно людини праці, яка живе у постійному горі, і щодо України, яка конає в ярмі Московської неволі, вивело Шевченка на позиції антиатеїзму і скептицизму, відмови від теоцентризму і утвердження в антропоцентризмі. Інколи поет навіть прагне перебрати на себе роль посередника (cтати новим Логосом-Словом?) між народом і Богом, говорити із рідним народом від імені Бога, розкриваючи йому у своїх творах зміст Божого слова.
Бог і Правда завжди поєднуються в поета: ”Де немає Бога – там немає Правди”, Свята Правда - Правда Божа, Жива правда у Господа Бога. Національний Пророк України прагне Божою Правдою зігріти не тільки українців, але всіх людей – “від молдаванина до фіна”. Гнівним словом звинувачує фарисеїв та “всю мерзенну Юдею”, які ”І Сина Божія во плоті / На тій Голгофі розп’яли / Межи злодіями” (“Неофіти”). Маємо рядки поета, в яких він вважає Україну абсолютною вартістю: ”Я Богу помолюсь… / Я так її, я так люблю / Мою Україну убогу, / Що проклену святого Бога, / За неї душу погублю!” Він закликає Бога зжалитися над долею України, а братів-українців – не вдаватися в тугу й молитися Богові, працювати розумно в її ім’я: “Умийтеся! Образ Божий багном не оскверніте !”
”Неумеренная любовь к Украине”
1843-го поет зійшовся у Києві з українськими інтелігентами, у складі яких сформувалося (Різдво, 1845) Братство свв. Кирила і Мефодія. Сюди увійшли – Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Тарас Шевченко, Володимир Білозерський, Микола Гулак, Осип Маркович, Микола Савич. Усі братчики були християни, хоча стосовно конфесійних уподобань - неоднорідними. Скажімо, Костомаров був ближчий до відродження православної Церкви, Куліш схилявся до протестантства, але всі однозначно відмежовувалися від офіційного державного російського православ’я. До речі, на печатці Братства були слова: ”Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. “І пізнаєте істину, а істина вас вільними зробить!” (Івана 8:32).
Михайло Грушевський про тодішнього Тараса Шевченка: ”Найстарший літами, осяяний найбільшою славою національного поета, він поривав своїх молодших товаришів і силою та імпульсивністю свого чуття, і безоглядним радикалізмом своїх соціальних настроїв, а біблійний склад його думок досить відповідав “євангельському християнізмові”. Хоча, з іншого боку, у Шевченка – поета ограбованого й закріпаченого українського селянства, спілка офіційної церкви з царським режимом викликала огиду й ненависть до одержавленої російським царатом церкви й релігії.
Цар Микола із своїми прибічниками слідував за гаслом ”православіє, самодержавіє і народність”, яке вважав своєю політичною програмою. Дещо модифікованою, але за такою ж догматичною формулою йде сьогоднішня путінська росія, яка уже 8 років кровоточить українське тіло. Нині путінський режим веде відкриту війну проти українців, поливає нашу землю вогнем градів, ракет, гармат, сіючи смерть, каліцтво дітей, жінок, старших за віком людей, руйнує наші міста і села… Скільки років маємо ще рахувати свої людські втрати за ”неумеренную любовь к Украине?”
Концепція історії України і програма діяльності Братства (“Книга битія українського народу”) ґрунтувалися на християнстві, зокрема на Євангелії. Тарас Шевченко був душею Братства, братчики якого бачили в ньому своєрідного світильника, або “видиме натхнення звиш”. На їх думку, Шевченко ”був світильником, що горів і світив”.
Священик Іван Шевців (Австралія): ”Особливо помітним у нашій національній історії було Кирило-Мефодіївське Братство з його політичними ідеями єдності, братерства й рівності слов’янських народів. Членом і душею Братства був український-поет-геній і пророк українського національного Відродження Тарас Шевченко”.
У минулому українські вчені Михайло Марковський, Михайло Возняк, а в наші часи доктор філософії, професор Острозької Академії Петро Кралюк доводять, що Тарас Шевченко особисто спричинився до укладення програмного тексту Братства. Про це йдеться в матеріалі під назвою ”Без царя й пана. Тарас Шевченко – співавтор ”Книги битія українського народу”? (День. - 2011, 4-5 берез.). Чи не тому він отримав від царської влади найсуворіше покарання? Первісну назву праці: “Закон Божий” чи ”Книга буття українського народу” дав Пантелеймон Куліш у спогадах 1867-го. Микола Костомаров лише зробив підрядкову примітку: ”Чому вона названа ”Закон Божий” і хто її таким чином назвав, мені до сих пір невідомо, тому що про таку назву й почув-то вперше у III відділенні”.
Наприкінці слідства (19 томів-частин !) головним звинуваченням, яке висунула проти братчиків царська охранка виявилося ”українофільство”, що у жандармському розумінні означало ”неумеренная любовь к Украине”. Серед інших назв рукопису з боку жандармів були - ”мерзенна річ”, ‘”мерзота”, ”злочинний рукопис”, за написання якого авторові обіцяли один шлях – на шибеницю. Книгу знайшли тільки 1917-го у жандармських архівах Петрограда, вперше опублікували 1921-го у часописі “Наше минуле”.
Любов до України, її історії, як і в інших програмних документах Братства, стала центром ідейного змісту твору. Трактат поділяють на три складові: 1) Про Бога, всесвітню історію, віру Христову. 2) Про слов’ян, Литву, Польщу, Росію та віру Христову. 3) Про Україну, козацтво та віру Христову. Віруюча людина, за схемою програми, - серцевина історичного процесу. Віра Христова веде її до свободи. Тільки свобода забезпечує рівність, а отже, й щастя країн, народів, кожної людини зокрема. Так визначається місце християнської духовності у житті та пізнанні історичного процесу. Найближче до такого осмислення, визнання та розуміння Бога, на думку братчиків, підійшла до цього мила їм Україна.
Значна увага у “Книзі…” звертається на українське козацтво. Від параграфа 76 й до кінця (всього 109 параграфів) трактат розкриває роль козацтва і його вільного духу в історії України. Українське козацтво розглядається як носій християнської свободи: ”І день ото дня росло, умножалося козацтво, і незабаром були б на Україні всі козаки, усі вільні та рівні, і не мала б Україна над собою ні царя, ні пана, опріч Бога єдиного…”.
Як зазначає доктор філософії Петро Кралюк, у ”Книзі битія…” біблеїзм, апеляція до біблійної символіки, своєрідно поєднані з ідеями слов’янофільства” і від себе додамо – українолюбця Тараса Шевченка. Поділяємо також думку професора, що біблеїзм поета має свої корені в українській традиції, водночас, йому властива відносно вільна інтерпретація.
Перебування на засланні поет розглядав як посланий Богом (”за безмежну любов до мене”) іспит. “Він (цей досвід) навчив мене, як любити ворогів і ненавидячих нас, а цього не навчить ніяка школа, крім тяжкої школи іспитів і довгої розмови з самим собою. Я тепер почуваю себе, якщо недосконалим, то принаймні “бездоганним християнином”. Споминаючи той час, поет писав друзям: ”Перед благовістом до утрені згадав я слова Розп’ятого за нас і неначе ожив: пішов до утрені й молився так радісно, чисто, як. може, ніколи досі”. За джерело морального виховання він вважав християнську релігію. Половину складеного ним ”Букваря” поет наповнив релігійним змістом. Шевченко звертається до свого національного Бога: ”О милий Боже України, не дай пропасти на чужині”; або: “Мій Боже милий, знову лихо…”. ”Не нарікаю я на Бога, / Не нарікаю ні на кого. / Я сам себе, дурний, дурю, / Та ще й співаючи. Орю / Свій переліг – убогу ниву! / Та сію слово. Добрі жнива / Колись-то будуть” (1860). Нині наші добрі жнива силкується привласнити некоронований цар остатків російської імперії.
”Селф-мейд-мен” (Людина, яка зробила себе сама)
Такі слова маємо право сказати про нашого національного Пророка. Він став одним із виразників духового (релігійного) духу українства.
Митрополит Іларіон (Іван Огієнко): ”Час Шевченкового життя був таким, що велика побожність українського народу ще не розбилася, - вона виразно була видна в усьому житті. Люди були богомільні, побожні, добре знали про Церкву та Господа. Люди жили міцно з Богом і в серці, і в устах. Бог був у всьому житті народу! Шевченко повно пішов за своїм народом і його світогляд широко релігійний”.
У часи життя Шевченка 90 відсотків українців були селянами. Поета ми інколи бачимо в шапці і кожусі – сприймається просто і зрозуміло, що для радянської влади було вигідно. Звідси продукувалася формула: він, мовляв, поет-революціонер-демократ, тобто за ідеологічним минулим, майже більшовик. Але ж Шевченко із 15 років жив у Вільно (Вільнюс), 17 років перебував у Петербурзі, постійно спілкувався із елітою міського суспільства. Отже, український поет був міською людиною, складовою тодішньої української інтелігенції в російському Петербурзі.
У молоді роки (після звільнення з кріпацтва 25 квітня 1838-го) Тарас Шевченко носив модний одяг. Був справжнім світським денді, придбав пальто з єнотовим хутром, непромокальний плащ, часто пересувався фаетоном. Про зачіску не дуже дбав. Голив вуса, мав зріст 164 см., міцну тілесну структуру. Йому були властиві широкі плечі, така ж талія й легка сутулість. На смаглявому обличчі – ледь помітні сліди віспи, чарували невеликі, але виразні сірі очі. Русявий.
Із листів поета до друзів читаємо, що він щоранку молився Богові, відвідував богослужіння у храмі, говів, сповідався, дотримувався інших таїнств. “Словник мови Тараса Шевченка” засвідчує, що слова ”Бог”, ”Господь”, ”Божий”, ”Творець”, ”Божий рай” вживаються ним понад тисячу разів. Щоправда, як зазначає професор Анатолій Колодний, якщо в одному випадку вони звучать звичайно, буденно чи в метафоричному розумінні, без уваги на чіткий категоріальний сенс (”заснув собі з Богом”, ”дай Боже, щоб…”, ”слава Богу”, ”не дай Боже”, ”що тобі послав - тільки Бог Святий знає”), то в іншому - висловлюються судження, що свідчать про чіткий, осмислений підхід поета до їхнього змісту.
Посилаючись на Івана Франка, що у Шевченка слово ”Бог” – поетична фраза, ”образове речення”, деякі дослідники творчості поета, вважають, що його слово ”Бог” взагалі немає релігійного змісту. Так, слово ”Бог” у Шевченка – це Всесильне, Всемилостиве, Всезнаюче, Невідоме і Незбагненне, без втручання Якого ніщо не може відбутися. Це – Дух Правди Христової. У багатьох творах поета маємо звертання до Бога, яке говорить про Його реальне існування, як надприродної сили Творця, розглядає релігію “як святу велику справу”. Тарас Шевченко: “Нескверними устами помолимось Богу”.
Апокаліпсис (“Одкровення”)
Сьогодні багатьом трудно дається сприймати Апокаліпсис (”Одкровення”, “Об’явлення Івана Богослова”, або ”Пророцтво”) – останню книжку Святого Письма Нового Завіту. Тут передаються думки й поняття веселкою символів та іншими умовними знаками, що утруднюють пояснення текстового матеріалу. Певні труднощі з цього приводу мають і сучасні фахівці-теологи. Цілком очевидно, що Тарас Шевченко, не маючи спеціальної освіти, міг у цій справі висловити не завжди правильні кінечні судження.
Пригощався чаркою-другою, деколи зловживав алкоголем, гроші його не трималися…
Як стверджують українські релігієзнавці, світогляд Шевченка не завжди був однаковим упродовж його життя. Зокрема, 1857-го у листі до Анни Толстої він писав: “”Чи дочекаюсь я такого тихого, солодкого щастя, коли вам особисто зграйно, з поміркованістю переродженого християнина, розповім, як сон, моє смутне минуле”. За спогадами сучасників поета, він своєю простотою, сердечністю, однією своєю появою мимоволі прив’язував до себе всіх: від малого до великого. Його дещо незграбні, але не вульгарні манери, проста мова, добра, розумна усмішка, все якось притягувало до нього й залишало враження старого знайомства, давньої приязні. Він був вельми ласкавий, м’який і наївно довірливий до людей, в усіх знаходив щось добре і захоплювався часто людьми, що не були його й варті. Сам же впливав на інших якось чарівливо, всі любили його, навіть слуги.
Княжна Варвара Рєпніна про Шевченка: “Он бил добр до слабости и душевно легкомислен до жестокости, нерешителен и вместе необдуман в действиях своих”. Мав добрий слух, гарний голос. Знав безліч українських пісень. Часто співав соло, улюблену ”Зіроньку” виконував так, що до певної міри гіпнотизував слухачів. Добре володів словом, мав талант оповідача, інколи писав ”сороміцькі вірші”, малював голих натурниць. Акторські здібності поета проявилися під час його перебування у Новопетровському укріпленні, в офіцерській трупі якої був єдиним солдатом. До кінця життя зберіг добрі стосунки із російським актором Щепкіним, який, незважаючи на свій вік (70 років), приїхав до поета у Нижній Новгород.
Ром із чаєм
Звісно, і в житті поета було чимало гріхів, побутових та інших недоречностей. Захопився масонами, гостював у їхніх маєтках, однак, масоном не став, бо походив із кріпаків. Частенько пригощався чаркою-другою, а навіть, деколи зловживав алкоголем (разом із своїми товаришами утворили т. зв. товариство ‘’мочимордів” (пропозиція відставного офіцера (гусара) Володимира Закревського). За обідом смакував чаркою горілки. Подорожуючи Україною, іноді частувався оковитою із селянами. Особливо любив чай із ромом (точніше, ром із чаєм), музику, грав у карти, був компанійською людиною, учасником багатьох непомірних забав, закохувався у дівчат-жінок, умів розвеселити будь-який гурт людей. Костомаров згадував, що лише одного разу бачив поета п’яним. Шевченко інколи споживав ром великими порціями (особливо в останні два роки заслання, коли його одного оминула амністія, свідомо шукаючи забуття в алкоголі), що не впливало на його голову, але негативно позначилося на його серці: “Молюся! Господи, молюсь! / Хвалить тебе не перестану! / Що я ні з ким не поділю / Мою тюрму, мої кайдани!”
Як Тарас Шевченко гроші витрачав
Гроші Шевченка не трималися, витрачав їх, сам добре не знаючи, як і куди. Не вмів бути ані ощадливим, ані правильно розпоряджатися ними. Починав турбуватися за них тоді, коли вже усі витратив. Бувало необережно позичав і ставав жертвою ошуканців. Виходячи з дому до міста, завжди брав гроші для жебраків. Міг кинути їм золотого червінця на Козиному болоті (нині провулок у Києві від Майдану вгору). Якось не замислюючись, всунув у руку старцеві золотого імперіала. Переляканий бідолаха щедрістю, той відмовився від незвичного подаяння. В іншому випадку служниця, перучи Шевченкові хустки, знайшла позав’язувані у вузликах гроші. Поет ніяк не зміг пригадати, коли і за яких обставин туди їх заховав. У недільний день за ці ”дурні гроші” справив бенкет для дітвори з околиці Києва.
За даними Оксани Забужко, опис майна Шевченка готівкою склав 143 рублі. Перед тим купив для Марка Вовчок (Марія Вілінська) золотого годинника (вартістю 500 рублів) і робив все, щоб письменниця не довідалася, хто меценат. Інших грошей не було, а наступного дня сидів без хліба. Серед останніх статків поета – годинник, дві обручки і бібліотека…
Здоров’я і ...смерть поета
Про своє здоров’я дбав мало. Воно погіршилося особливо на засланні. До того поета вважали рідкісним працелюбом. 23 листопада 1860-го поскаржився лікарю на біль у грудях. Той порадив не виходити на двір. Домашній карантин поет витримав до Різдва Христового. Відтак сказав: ”Щоб і на Різдво не виходити? А кутя? А узвар? Ні, не всиджу: колядувати хоч рачки полізу до куми!” Останні дні провів у великих болях. Проте жоден стогін не вирвався з його грудей. Із заслання привіз цингу, захворів водянкою, зрештою, отримав “букет” хвороб, зокрема проблеми із серцем. У неділю 10 березня 1861-го о 5-ій ранку, зійшовши по сходах до майстерні, поет охнув і впав. Мав жінку в статусі нареченої, яка його зрадила.
12 березня 1861-го поета поховали на Смоленському кладовищі Петербурга. Перепоховання поета (Канів, 22 травня 1861-го) – стало однією з перших акцій солідарності українців у Російській імперії.
Вільнодумство поета насичене антиклерикальними та деїстичними ідеями. Знаходимо в Шевченка, зокрема, й негативне ставлення до Ватикану, оспівування реформаційних рухів, нищівну критику прислужницької позиції церкви щодо царя, панівних соціальних верств.
“Синові моєму Тарасу з мого хазяйства нічого не потрібно, З нього буде або щось дуже добре, або велике ледащо”, - йшлося в усному заповіті батька (інвестував свої кошти у нього одного із 5 своїх дітей) поета. Вийшло - перше.
Тарас Шевченко – світська жива креативна людина, він – поет, художник, поборник правди на землі, він – не ікона, а наш національний Пророк і Великий Подвижник за вільну і соборну Україну. Його іменем українські громади в еміграції маркували свою територію. Його культ – в основі української ідентичності, в усіх сегментах нашої культури.
Перше видання ”Кобзаря” (1840) вийшло тиражем 1000 примірників, розійшлося за 2 тижні. Його творчий спадок (збірка поетичних творів ”Кобзар”, драма ”Назар Стодоля”, 9 повістей, Щоденник (останні два матеріали написані російською), автобіографія, записки, статті історико-археологічного характеру, понад 250 листів) давно стали нетлінними, як невід’ємна складова української культури. А ще 835 художніх творів живопису і графіки, з яких 270 - втрачені.
Шевченко - блогер !
Нині поета назвали б скандальним блогером і успішним митцем (Марія Марковська). Водночас, задаймо собі кожний (кожна) запитання словами Тараса Шевченка: “Україно, Україно! / Серце моє, ненько!... / Де поділось козачество? / Червоні жупани? / Де поділась доля-воля, / Бунчуки, гетьмани? / Де поділися?”
Є у нас Герої ! Є українські Орлики, Мазепи, Сагайдачні, Дорошенки, Сірки, Кривоноси… Вони неодмінно виженуть путінських посіпак із нашої святої землі. Адже Україна – свята земля Тараса Шевченка.
Степан Боруцький.
Більше матеріалу про Тараса Шевченка християнина читайте також на «Вголосі».
ІА "Вголос": НОВИНИ