Матеріали «круглого столу» політиків та експертів. Львів, 4 липня 2008 року. Доповідач – депутат ВРУ,член фракції НУ-НС, представник «Народної самооборони» Тарас Стецьків.
Тарас Стецьків: Я спробую представити погляд на сучасну політичну ситуацію, на ту політичну кризу, яка вже очевидно проступила в українському парламенті.Я думаю, що це є тільки елемент більш широких кризових явищ, які наступають. Я буду представляти погляд з позиції „Народної самооборони”, тому деякі мої тези можуть бути дискусійними, і це нормально. Може в деяких моментах я буду неоригінальним, але тим не менше.
Що ми маємо на сьогодні? Ми стоїмо перед доконаним фактом, що в нашій демократичній коаліції, а отже і в парламенті, наявні чіткі ознаки кризи. Ми не маємо 226 голосів. І можна, звичайно, юридично доказувати і пояснювати, що коаліція існує, але по факту нам бракує одного депутата і ми не можем приймати результативних рішень. Така сама проблема перед нами стане і на наступний тиждень, коли доведеться ухвалювати бюджет. Тоді нам одного голосу може не вистачити.
Можна по-різному називати причини виходу тих людей з коаліції. Я представлю свій погляд. На мою думку, до цього приклалося три фактори.
Перший: звичайно це відбулося не без відома і не без участі Секретаріату Президента і факти показують, що двоє вищезгаданих товаришів, зокрема тов. Рибаков, досить часто бували на другому поверсі на вул. Банковій. Далі я скажу чим керувалися, якою мотивацією, в Адміністрації Президента, але тим не менше цей фактор точно мав місце.
Другий фактор можна назвати фактором російським. Дивний збіг обставин, що обидва товариші, які покинули коаліцію мають відношення до московського патріархату. І як це не сумно визнати, навіть пан Бут, який йшов за квотою «Народної самооборони». Цей факт і ряд інших, про які ще можна буде говорити в процесі дискусії, наштовхують на думку, що Росія є зацікавлена в дестабілізації української влади, оскільки у цьому році дуже гостро постало питання щодо приєднання України до плану дій щодо членства в НАТО.
І третій найменший фактор: ПР була зацікавлена в такому розвитку подій і зрозуміло, що вона працювала на цей сценарій. Може не в такому вигляді, але працювала. І зараз ні парламент, ні коаліція самостійно розв’язати цю кризу не можуть. І той факт, що всі учасники конфлікту закрилися відмовкою, що хай рішення прийме КС, також насправді не є вирішенням питання, це лише відтяжка вирішення питання. Бо суд може прийняти будь-яке рішення, але якщо коаліція не відновить кількість 226 депутатів, вона буде непрацездатною.
В цій ситуації дуде дивну позицію зайняв президент. Я про це вже говорив і мушу сказати знову. Президент заняв позицію сторонньго спостерігача. На моє глибоке перекрнання президент є учасником коаліції і коли він бачить, що в правлячій коаліції настала криза, то не має права, як перша особа в державі займати відсторонену позицію і казати, що головнийй відповідальний Яценюк, а потім Тимошенко, а потім два Кириленки. Так, звичайно, можна таким чином діяти, але це не позиція державного діяча в моєму розумінні. Тому моє припущення і переконання зводиться до того, що єдиною людиною, яка може зараз відновити діяльність Демократичної коаліції є президент, якщо він цього захоче. І зрештою я пропонував на засіданні фракції 5 пунктів плану як можна відновити діяльність коаліції. Ми збиралися з цим іти до президента і Вячеслав Кириленко був зобов язаний домовитись про таку зустріч, але до сьогодні вона не відбулась.Пояснення можуть бути різні. Я скажу своє пояснення: серед 5-и пунктів ми бачимо на вибір або президент йде до Плюща і домовляється з ним, і Іван Степанович дає згоду увійти в коаліцію, або президент по-серйозному розмовляє з Литвином, адже думати, що з Литвином може домовитись сама «Наша Україна», або сама Тимошенко було би по меншій мірі наівно. Причому я зовсім не переконани, що ціною долучення фракції Литвина було би спікерство самого Литвина. Це ще не факт. Якщо у Литвина є президентські амбіції, а вони в нього є, то стартувати на президентську кампанію з посади спікера є недобре. Це показує уся новітня історія України з 90-го року. Але розмова президента з Литвином не відбулася, хоча серед нас поширювались чутки, що така розмова була, але буцім-то не погодився сам Литвин. Мої особисті розмови з „литвинівцями” показують, що серйозної розмови не було.
Наступний момент. Наші юристи самі навели достатньо фактів, щоб піддати сумніву українське громадянство пана Бута. Він не закінчив процедуру виходу з російського громадянства. І це можна було б використати, щоб зробити те, що вони чомусь роблять зі Жванією. І наша агрументація щодо того, що Бут може бути позбавлений депутатських повноважень на підставі того, що він не полишив російського громадянства, зависла в повітрі. Так, можна було прийняти закон про імперативний мандат, попередньо договорившись з Президентом про те, що він його тут же підпише, і на підставі цього позбавити цих людей мандатів. Але, як повідомив нам В. Кириленко, він на зустрічі з президентом всі ці пункти виклав, проте минуло вже стільки часу, вже минуло три тижні, і жоден з пунктів з президентського боку не реалізований, то мене це наштовхує на думку, що очевидно має місце небажання президента скористатися пунктами нашого плану.
Моє припущення полягає в тому, що на сьогодні Ющенко перебуває в стані нерішучості і вагання. Він не прийняв ще рішення що для нього є кращим: втримати демократичну коаліцію, чи піти на широку.
Існує план, назвемо його умовно „план Балоги”, який полягає в тому, що спочатку треба розвалити демократичну коаліцію, заручитися на цій підставі юридичним рішенням КС, який підтвердить, що коаліції нема і це зобов яже Яценюка 2 вересня оголосити про розпад коаліції і тоді включається лічильник 30 днів. Паралельно може бути відставка уряду, а може і не бути. Тут є варіанти. І розрахунок авторів цього плану полягає в тому, що ВР, а конкретно фракція НУ-НС, під загрозою розпуску парламенту проголосує 37-а голосами за вихід з однієї коаліції і утворення другої, з Партією регіонів і Блоком Литвина.
Цей план має дві проблеми. Перша – Балога не відповів президентові що буде якщо фракція НУНС не піде на «ширку», бо якщо розвалюється ця коаліція і не утворюється друга, то президент повинен розпустити парламент, і він зі своїми 6% рейтингу нічого суттєвого не здобуде на президентських виборах. Аналіз показує, що президент, який іде на розпуск парламенту мало того що страшенно втрачає в очах громадськості як всередині країни, так і назовні (бо це ж якийсь парадокс раз в рік розпускати парламент. Той не подобався була одна коаліція, тепер ніби твоя коаліція, ти знов парламент розпускаєш). Але найгірша ситуація, що комбінація під назвою „блок Ющенка” на дострокових вибормх так само для Ющенка питання не рішає.Бо якщо ми з вами поміркуємо скільки такий блок може взяти на виборах, то мій прогноз – не більше 5-8%. І це означає, що за рік до президентських виборів Ющенко їх уже програє. І це вже в червні ц. р. зупинило президента від негайної реалізації цього плану. Ну а чому його не влаштовує Демократична коаліція ми всі знаємо. В цій коаліції його влаштовує все, крім особи Юлії Тимошенко, яка позглядається як конкурент, що піде на президентські вибори.
І друге слабке місце цього плану – це те, що не вирішується питання хто ж стане прем'єром. Ясно, що для Ющенка була би найбільш прийнятною ситуація коли Балога стає прем'єром, але на це в жодному разі не піде ПР, і всі це прекрасно розуміють. Умовою широкої коаліції з боку ПР є прем'єрство самого Януковича. А в цьому питанні на сьогодні Ющенко не готовий прийняти позитивне рішення, бо один раз таке вже було. Тому мій прогноз - що вся гра буде переведена на осінь.
На сьогодні ні одна зі сторін не має переваги. Тобто в нас (НУ-НС) не набирається 37 голосів за „ширку”, а у них не складається з прем'єр-міністром. Яценюк, якого поза очі вже «засватали на Нацбанк», також раптом вирішив проявити самостійність і категорично від цього діла відмовився, тому у них не складається ще й у питанні спікера. Отже ми можемо мати ситуацію, коли швидше за все усе це дійство буде перенесено на осінь.
Якщо все це не зупинити, то ми можемо мати або розвалену демократичну коаліцію, або дострокові вибори наступного року, або ж «українське ноу-хау»: Ющенко не розпустить парламент, бо розуміє, що це для нього катастрофа, не створиться коаліція і буде безкоаліційне існування. В нас буде в.о. уряд, в нас буде відсутня коаліція, бо в президента є тільки право але не обов язок розпускати коаліцію – і тоді сторони в цьму клінчі можуть прийняти рішення, що хай все вирішиться "у чесному бою" на президентських виборах. Тоді можна собі уявити якими будуть президентські вибори, тоді вже «співаючого Майдану» не буде. Тоді вже буде бійка без правил.
На жаль, цей деструктивний сценарій є дуже реальним. У Ющенка є шанси його зупинити, якби він погодився на нашу точку зору і зрозумів, що реальним виходом із кризи для нього, для коаліції, для країни є його домовленість з Тимошенко. І при тому я не є романтик і розумію, що такі шанси є дуже маленькі, але Віктор Андрійович повинен розуміти ціну питання, розуміти, що він своїми руками знищує цивілізаційний вибір україни. Це означає, що в вересні переговори з ЄС не дадуть навіть перспективи асоціації, що в грудні нам не дадуть ПДЧ, а якщо нам його не дадуть в грудні, то не дадуть і в 2009 році, бо в НАТО тоді буде ювілейний саміт, де такі питання не будуть розглядатися, а в нас будуть президентські вибори, де така тема не буде педалюватися. І тоді Україна опиняється в «сірій зоні» між НАТО і Росією, з усіма випливаючими з цього наслідками. Один на один в теперішній розбалансованій владі і в теперішньму абсолютно розхристаному нашому політикумі ми перед Росією не встоїмо. Це для України дає дуже гнітючу перспективу. Не хочу нагнітати, але це може вести до руйнації інститутів влади.
І тому, моя точка зору тут, до речі співпадає з точкою зору „Опори”: головна відповідальність лежить на президенті, бо він має владні важелі усе це зупинити. Чи він це зробить? – тут є велике питання, бо якщо ми подивимося трохи глибше, що лежить в основі тієї політики , яка відбувається в країні останні пів року, то найбільша проблема є в тому, що в нас відсутьня політика як така. В нас в країні не відбувається боротьба ідей, поглядів, переконань, а відбувається персональне, інколи персонально- групове протистояння, яке ґрунтується на амбіціях, образах, бажанні доступу до посад, розподілу ресурсів. І НАЙСУМНІШЕ, що це протистояння в очах громадян виглядає як протистояння між президентом і прем єром. І суспільство до кінця собі не може сформулювати в чому ж вони протистоять. Бо ні президент, ні прем єр не пояснюють чим їх позиції відрізняються. Якби це було публічно сформульвано як відмінність напрямків, вектору розвитку, поглядів, якщо хочете ідейних установок, то суспільство це би прийняло, бо політика це і є конкуренція, це є нормально, але ж проблема не в тому, що в Ющенка, в Януковича чи в Тимошенко є президентські амбіції, проблема в тому, що їхнє протистояння є персональним. Якби вони формулювали певні напрямки розвитку держави і за тими напрямками стояли певні соціальні групи, то в тому нічого поганого би не було, але на сьогодні ми маємо персональне протистояння, а це не політика.
І друге. Ми маємо таку ситуацію, що, на жаль, Віктор Андрійович політику розуміє на такому патріархально-родинному рівні, це якесь архаїчне розуміння політики. І не може не дивувати той факт, що у відносинах з урядом була вибрана півроку тому тактика щоденних дріб язкових нападок. Мета такої тактики була Юлю понизити. Ми задавали запитання: «Навіть якщо це вдасться, то що це добавляє президенту?». Відповіді не було. І на сьогодні це не лише не добавило йому, це понизило його рейтинг, бо суспільство має уяву, що винуватими є обоє, але на порядок більшу провину люди покладають на президента. Бо він справді виглядає як сварливий чоловік, який щодня мучить працьовиту жінку. Далеко не так що вона така вже працьовита, але суспільство головну відповідальність покладає саме на президента.
Можна також трактувати, що ідея змін до Конституції була просто стратегічно не прорахована, яку реально Балога нав язав президенту в надії, що той в Конституційній війні перехопить ініціативу і це дасть йому плацдарм для старту на президентських виборах. В результаті „ящик Пандори” був відкритий і ми отримали: може найгіршу ситуацію в конституційному процесі, коли кожна політична сила полізе в парламент зі своєю Конституцією, а це означає, що нівелюється саме значення Конституції як документу, який визначає консенсус принаймі серед політичних еліт. Ми ж прекрасно розуміємо, що якщо сьогодні свій проект Конституції внесли регіони, завтра внесе БЮТ, потім внесе президент, тотім ще внесе Тягнибок і всі будуть вносити і в нас буде 5 або 7 проектів Конституцій. А це означає, що шансів на прийняття Конституції нема взагалі.
Як можна ставитись до того, що в персональній боротьбі обидві сторони започаткували процес руйнації інститутів влади. Я маю на увазі події навколо ФДМ та останні спроби проштовхування в парламент рішень, які фактично ліквідовують Верховний Суд України. Це було зроблено руками Ківалова і компанії. Можна по-різному ставитись до Кучми, проти якого я боровся, але за десять років свого президентства Кучма будував інститути влади так, як він їх розумів. Він робив кордон, зміцнював внутрішні війська, а тут ми маємо факт, що інститути державної влади використовуються у внутріполітичній боротьбі. Ще трошки і в нас було би вже два фонди державного майна, до того йшло. Але небажання дати уряду виконати обіцянку щодо виплати заощаджень не означає, що треба було блокувати приватизацію як таку. З того питання був конструктивніший вихід. Президент міг би запропонувати прем єрові спільними зусиллями розблокувати приватизацію, поміняти Семенюк, але не на Портнова, і чітко поставити перед прем єром ситуацію, що кошти від приватизації діляться 50 на 50. 50 % – на соціальні потреби, а 50 % – на інфраструктуру, на енергозбереження. І віддати гроші на місцевий рівень, щоб тут впровадити енергозберігаючі технології в першу чергу для населення. Так має чинити нормальна державна влада, якщо вона хоче відповісти на виклик Росії, яка нам цього року «впаяє» 400 доларів по-мінімуму ціну на газ Цього нічого не було зроблено, бо засліплені тою персональною боротьбою, вони відкинули все на задній план і в першу чергу державні інтереси. І така ситуація переконує мене в тому, що і президент України і партія НСНУ перебувають зараз в процесі, який називається „точка неповернення”. Як це для мене не прикро, але це є факт. Окремі песимісти кажуть, що „точка неповернення” вже взагалі пройдена, інші кажуть, що вона ще не пройдена, але якщо події будуть так розвиватися, президент буде далі так собі роздумувати, а Балога той роздум використовувати для вирішення персональних завдань, то з високою долею ймовірності можна прогнозувати, що ми отримаємо розвалений парламент, розвалену коаліцію, нестворення на її уламках нової коаліції пізніше уряд в статусі в.о., а згодом або дострокові вибори, які будуть просто серйозною бійкою, або безкоаліційне існування, а потому президентські вибори, порівняно з якими вибори 2004 року будуть виглядати легкою прогулянкою.
Цей песимістичний настрій я маю не тому, що виходів нема. Виходи з цієї кризи насправді є. Але фракція НУ-НС має одну велику проблему: ми не маємо діалогу з президентом. До червня ми мали лише три зустрічі з президентом. Ми вислухали три лекції, приблизно по три години кожна і наші намагання, щоб президент вислухав нас наштовхувалися на стіну. Якщо в нас немає діалогу, то це означає, що ми не розуміємо президента, а президент не розуміє нас. Коли нам заявили що фракція поводить себе не так і навіть не дали можливості висловитися чому фракція себе так поводить, коли було сказано, що міністри, які проходили за президентськлю квотою зараз викликають невдоволення, то виникаєзакономірне питання: двічі Ющенко подавав в уряд Тимошенко своїх міністрів і двічі через деякий час ці міністри ставали в опозицію до свого президента. Значить щось є не так. І якщо приводом до такої позиції президента було голосування міністрів проти розірвання договору з «Венко» (який на моє глибоке переконання, бо я досліджував це питання, є страшенно шкідливим для безреки України), то тоді виникає питання: чому ж крок за кроком регулярно президент втрачає союзників? Останній союзник, якого він втратив – Яценюк, це вже майже очевидно.
Думаю, що тут не було б такої великої проблеми, якби йшлося лише про НУ-НС чи про президента. Але ж мова йде про національні інтереси. В такій ситуації українська влада слабне і розсипається на очах, тому що політику, повторю ще раз, заміняють персональні протистояння, персональна бійка за ресурси. І нема нічого дивного, що в оточенні ворогуючих сторін завжди опиняються шахраї і „проходімци”, які роблять свій інтерес. Бо так завжди буває, коли влада не є консолідованою. Коли запитуєш наших спеціалістів, принаймні в області нафти і газу, то вони кажуть, що дві сили виграють на протистояння Ющенка і Тимошенко і на спостерігаючій опозиції Януковича (Який також безвідповідальний, бо опозиція моглла б відігравати певну конструктивну роль, якби вона того хотіла. А Янукович просто з боку чекає, поки ті двоє поб ються і він знову прийде до влади). Так-от що говорять люди, які мають відношення до найболючішого енергетичного сектора: На цьому протистоянні користають дві сили: Росія і декілька українських олігархів, в першу чергу такі як Коломойський, які цю країну грабують до останнього. Всім є відомо, що урад вже півроку не може скликати збори „Укрнафти” і забрати дивіденти в державний бюджет в розмірі 400 млн. дол., бо там Коломойський утримує 41%; всім відомо, що уряд не може скликати збори „Укртранснафти” (100%-державної компанії!). Уряд не може того зробити, бо виявляється районний суд десь у Кацапєтовці прийняв рішення, що через хворобу одного із членів наглядової ради, якби були проведені збори акціонерів, порушуються права цього хворого. А він може хворіти хоча б і рік! І тому ми маємо факти масового редерства. Наприклад на такому крупному підприємстві як Кременчуцький нафтопереробний заод! За даними американських досліджень за останній рік у нас було 2, 5 тис. випадків рейдерства, тобто прямого захоплення державних чи приватних підприємств під „липовими” рішеннями суду. Це є яскравий приклад того, що країна котиться до руйнації. І якщо цю руйнацію не зупинити, то на виході ми отримаєм хаос.
Будь-які дострокові вибори, на мою думку, Україну послаблять і можуть навіть зруйнувати підвалини незалежності. Найстрашніше в тому всьому те, що люди, які мають доступ до державної влади і можуть той хаос зупинити, на сьогодні не демонструють такої здатності. А наша роль (я вважаю, що парламенті є декілька десятків людей, хто розуміє), наша роль є знівельована тим, що парламент є паралізований і ми позбавлені можливості використовувати єдину трибуну, яка в нас є – парламентську трибуну, не маючи реального доступу до виконавчої влади. І в цій ситуації, я думаю, вже очевидно, що ми всі візьмемо паузу, перерву в півтора місяця, до вересня, що є, може, останнім шансом для того, щоб спробувати знайти конструктивний вихід із ситуації. Такі плани, грубо кажучи, в наших папках є, питання в тому, що їх можна реалізовувати лише тоді, коли в нас буде контакт і діалог з президентом, а президента буде співробітництво, а не війна з Тимошенко. Якщо ці фактори будуть не використані, то Україну може чекати поглиблення і ще раз поглиблення хаосу...
Ігор Танчин: Які, на Вашу думку, існують можливості виходу із кризи і на якій підставі можуть знайти консенсунс Ющенко з Тимошенко?
Тарас Стецьків: Зараз ситуація для президента взагалі стала критичною в тому плані, що якщо пів року тому консенсунс ще можна було знайти, то зараз ймовірність консенсусу знизилась практично до нуля. Президент мав домовитись з прем єром про те, що він її залишає прем єром до 2014-го, а вона натомість підртимує його на президентських виборах. Це міг бути єдиний консенсунс. Але це треба було зробити зразу після парламентських виборів, а не війну з нею починати, в надії потопити її, а насправді втопитися самому. Я впевнений, що при підтримці політичних еліт цього можна було б досягнути. Друга ситуація полягала в тому, і ми пропонували її президентові ще в грудні, щоб не йти на конституціїну реформу. Бо це приведе до ще більшого хаосу. Тепер фактично ми мусимо стояти на тій позиції, яку найбільш рельєфно висловив Яценюк: не треба чіпати діючої Конституції, бо будь-який конституційний процес ще більше порве нам ситуацію. В кінцевому підсумку найкраще було б поміняти Конституцію до президентських виборів, але воно вже не виходить і це означає, що конституційний процес треба згорнути. При тому в існуючій Конституції справді є дуалізм влади, є купа проблем, але увійти зараз в 2009 рік з дискусією навколо Конституції це означає фактично зруйнувати правове поле держави і правову свідомість, яка і без того є низькою.
Ющенко має певну специфіку у прийнятті рішень. З 2002 по 2004 рік він в багатьох випадках виявлав нерішучість, але в нас тоді з ним був регулярний контакт і він тоді більше слухав критичних слів в свою адресу. Якщо він зараз відгородиться від тих, хто йому буде говорити неприємні речі, то тоді – все. Але ж він може відкритися для діалогу і тоді в тому діалозі ми можемо з даної ситуації „вирулювати”. Якщо він цього не робить, то він поставив на собі хрест, тоді він вже пройшов, або завтра пройде „точку неповернення”. Тоді основна бійка розгорнеться між Тимошенко і Януковичем, зі всіма випливаючими з цього наслідками.
Вихід є і для НУ. Я не член НУ, але я написав записку з 9-ти пунктів в якій виклав усім членам НУ своє бачення виходу для НУ, збереження її електорального потенціалу і збереження самої НУ як „третьої сили”. Тому що об єднавчий процес на базі НУ не виходить. Для цього потрібно було б робити частковий або повний її ребрендінг, потрібна була б нова ідеологія, треба було б по-новому вибудувати відносини з президентом. Ті відносини мали б стати пактнерськими, бо ніхто ж не буде голосувати за партію президента, рейтинг якої напряму буде залежати від ретингу президента. Це приблизно позиція трьохрічної дитини, яка не хоче пускатися татової руки. Треба було трошечки відсепаруватися від президента і збудувати з ним партнерські стосунки. Тоді це б зберігало електоральний потенціал НУ, а так вона «сиплеться». «Самооборона» вже «посипалася». Отже ми йдемо до того, що якщо сценарій є негативний, тоді Ющенко і його блок залишаються без шансів, точка кристалізації формуватиметься навколо Тимошенко і ПР. Тоді це буде регіональна війна, це буде поділ України на дві частини. Політрада нашого блоку, незважаючи на гостру дискусію, більшість з цих пунктів підтримує, але потім все впирається в те, що немає дороги «наверх».
Продовження читайте тут.
ІА "Вголос": НОВИНИ