The Cure "4:13 Dream" (2008)
Кому ж потрібно випускати альбоми на хвилі розворотів на славні 80-ті, як не героям тих овіяних днів. В The Cure тирило і тирить стільки банд, що їх вже варто заносити в гінесну книгу. Тільки в нас цей список складається з Братів Гадюкіних, Океану Ельзи (порівняйте "Сосни" з "Love Song"), звичайно що Кіно, Земфіри і куди ж без Агати Крісті. Світовий список заповниться доброю 20-ю таких ж саундових шумахерів (якщо не більше).
Новий диск камарадів Роберта Сміта очікувався в інетній тусні з неприхованою ворожістю. Усі ці камбекні пришестя колись культових банд уже багатьох задовбали своєю халтуркою і тупим збивання на тому бабла. Кому ж сподобається таке впарювання фуфла? Тим більше від мастодонтів рок-музички.
Кюристи й не думали зашкалюватись на параметри свої святої трійці альбомів: "Pornography" (1982), "Disintegration" (1989), "Bloodflowers" (2000), вони просто вибірково пробіглись по славним 80-м, спробували побавитись готикою ("The Scream") і рванули на стадіонні блокбастери.
Прослуховані мрії-сни не залишають відчуття, чи то самоповторності, чи то такої тотальної інтертекстуальності (музикальності), що вже дуже часто розібрати, де ж Cure повторюються, а де ж вони грають те, що стирили в них їх адепти, або ж їх однополчани. Як і належить снами чи мріям – то не альбом, а якась фаршемішалка.
У більшості випадків альбом нагадує альбоми, де траплялись хоч якісь денсові варіації (зараз це модно): "Kiss Me, Kiss Me, Kiss Me" (1987), "The Head on the Door" (1985), "Wish" (1992) + гаражний псіхадєл, трохи нью-вейву, крапаль шугейзу і меланхолії – ось він рецепт нормального сну.
Занадто багато алюзій трохи заважають нормально сприймати матеріал, при наявності все ж прикольних треків ("Only One", "The Reasons Why", "Freakshow", "The Real Snow White", "Sleep When I'm Dead").
Початок 1-го треку схожий на старт "Dreams Burn Down" з альбому Ride "Nowhere" (1990). 2-й трек переганяється з The Smiths. Вальсована баладка "Sirensong" схожа на тревісну "Indefinitely". Далі йдуть якісь одні перестрілки з U2 та їх стадіонними бойовичками. "The Hungry Ghost" пасеться на тій стадіонній території, що й "Sex On Fire" Kings Of Leon і "Love Is Noise" The Verve. "Sleep When I'm Dead" сигналить про то своїм пафосним хоро-стадіумним зінгом. Останній трек просто потонув в звуці переповненого Уемблі.
Кюристичні сни сховались в якійсь іржавій фаршемішалці, де зі шматками нормального м'яса, трапляються і субпродукти, і роги та копита. От такі фрікадельки з запашком з рук-ножиць Роберта Сміта.
1. Underneath the Stars
2. The Only One
3. The Reasons Why
4. Freakshow
5. Sirensong
6. The Real Snow White
7. The Hungry Ghost
8. Switch
9. The Perfect Boy
10. This. Here and Now. With You
11. Sleep When I'm Dead
12. The Scream
13. It's Over
НеГрузовики "Не улыбаются" (2008)
Позашляховий проект дніпропетровської банди …и Друг Мой Грузовик, який деякі рашенські ЗМІ за декілька годин від появи диску в неті вже встигли назвати надбанням російської культурки.
Насправді ж маємо мозаїчну абракадабру дуже сімпатішного характеру. Дуже і дуже. НеГрузовики поїхали хайвеєм київської банди 2sleepy, тобто зібрали музик нових (перевірених таймом) самих в одній шикарній коробочці.
Історія Ростислава Чабана і Антона Слєпакова рулює маршрутами вже неодноразово згаданих 70-80-х з частковим транзитом через 90-ті та 00-ві + харизма, лірика й голос Слєпакова, які розвертають всю ту катавасію на який зовсім інший рівень.
З території 70-80-х підібрано футуризм Kraftwerk з віражом на розквіт електро та індастріальні шумочки й настрої Throbbing Gristle. Джазові мікси з електроспіральками 90-х автостопить Red Snapper. В нулях НеГрузовики крутяться навколо індітронічки типу Postal Service, хоче більш доречним тут буде згадування кооперативного проекту 13 & God індітронщіків Notwist і реперів Themselves.
На дорозі валяються й територіальні салюти цьогорічним псіхаделістам The Amorphous Androgynous ("Патриот", "Не буду мамой", "Лицо-контроль"), тріп-хоперам Portishead ("(Мой друг) Риджбек"), діп-техно Mlle Caro And Franck Garcia ("Нужные вещи"). Творці "Архитектуры" точно слухали цьогорічну ейпішку One Day As A Lion.
Увесь цей вантажний концептуал вивалює купу термоядерних треків наповнених іронією, грувом і крейзанутим стенографічними стилем тексто-шедеврів Слєпакова: "Радио Nostalgie", "(Мой друг) Риджбек" і роуд-мувний "Мой знакомый" з аврорною музацією Лєнінрада. А прифанкований з жирнющим грувом і убойним текстом "Чорний ящик" – то просто вафлі. А це свінгуюче чудо з моторчиком "Пособие (по безработице)" зі стьобними семплами! А прогулянково-погіфістичний електро-тречок "Поправляюсь"! Тексти на альбомі – казка. Слєпаков – просто МАЛАТОК.
Зайвим тут є тільки україномовна "Весна". Чи то якесь давнтемпове танго, чи то просто стьоб (цей варіант напевне найкращий).
От такий майже шедевральний альбомчик дніпропетровців. Не улыбаются тут не так вже й часто. Стьобу і драйву тут вистачає на цілий грузовік.
1. Intro
2. В себе
3. Outro
4. Радио Nostalgie
5. (Мой друг) Риджбек
6. Нужные вещи
7. Мой знакомый
8. Черный ящик
9. Патриот
10. Лицо-контроль
11. Пособие (по безработице)
12. Не буду мамой
13. Архитектура
14. Не улыбаются
15. Поправляюсь
16. Весна (feat. Юлия Васильевна Чабан)
17. Примирить
Snow Patrol "A Hundred Million Suns" (2008)
Ірландсько-шотландські попса-рокєри Snow Patrol засвітили свої "A Hundred Million Suns", яких тупо не вистає, щоб нагріти горнятко чаю. 3-й альбом хобітів її величності мами британської, виявився фінішом в траєкторії їх падіння після підйому на "Final Straw" (2003). "Eyes Open" (2006) вже був посередністю, а тища сонць стала їх патрульною жопою.
Нє, ну канєшно, стало ясно під кого безбожно косить групка СКАЙ. Самі ж заморожені, але радісні патрулі косять (відповідно до всесвітньої моди на 80-ті), безперечно ж під U2. Ще проскакують салюти Crowded House, Super Furry Animals, Elbow і навіть (боже-боже) Stereophonics. Останній альбомчик Athlete з цієї ж, але набагато кращої опери. Ну й куди ж без фінального шугейзового запливу, на цей раз підслуханого в Ride.
Все інше – радіоформатний і слюнявий саунд. Пафосні органчики. Банальні анальності. Традиційні дзвіночки і полярні сяйвочка великої, але чистої лямури ("Set Down Your Glass", "The Planets Bend Between Us"). Кароч, дєвушкі плачуть. Порівняння з колдплєями-соплєями зайві. Snow Patrol по спіралі наближаються до неба. Все вище і вище, і вище. Вони Ікари, які падають у весільний торт. Ось така житуха.
Житуха всесвітньо радісного щеняти, яке вперше вибігло на зелену тривичку та й лащиться чи тащиться від того. 1-ша частинка "The Lightning Strike" саме залазить в бетховенський наростаючий пафос атмосферного просвітлення в найкращих тойтронічних терріблях. Хоча до "You Could Be Happy" крапаль далекувато.
Трапляють фолкові запливчики ("Take Back the City"), чи можна навіть сказати психофолкові – "Lifeboats". "The Golden Floor" – могла спокійно валятись в репертуарі Мадонни (акустична гітарка і хіп-хопік на ритмі – сама те). Проскакує також шмат традиційної індітронічки ("Engines"). "Disaster Button" хоче радіоефірніх перегонів з "Дакотою" Стереофоніксів, але своїми фуззами не дотягує навіть до "Spitting Games".
Все це має символізувати ранкове просинання біля тіла прекрасної таїтянки зі щасливим усвідомленням того, що після такого перепою в ліжку опинилась саме вона, а не якась кракаділіца.
Фінішує вся ця рожева жопа вже згаданим поп-шугейзним кінцем (зрозуміло, що до Ride їм недорости ще). Жодного треку рівня "Grazed Knees", "How To Be Dead" чи "Run". Нема хітів – вважай каліка. Шоубізу потрібні хіти, хоча й соплі зараз в особливій моді. От така хуйня малятка. Саме вам записаний цей диск.
1. If There's a Rocket Tie Me to It
2. Crack the Shutters
3. Take Back the City
4. Lifeboats
5. The Golden Floor
6. Please Just Take These Photos from My Hands
7. Set Down Your Glass
8. The Planets Bend Between Us
9. Engines
10. Disaster Button
11. The Lightning Strike (What If This Storm Ends?, Sunlight Through the Flags, Daybreak)
Кому ж потрібно випускати альбоми на хвилі розворотів на славні 80-ті, як не героям тих овіяних днів. В The Cure тирило і тирить стільки банд, що їх вже варто заносити в гінесну книгу. Тільки в нас цей список складається з Братів Гадюкіних, Океану Ельзи (порівняйте "Сосни" з "Love Song"), звичайно що Кіно, Земфіри і куди ж без Агати Крісті. Світовий список заповниться доброю 20-ю таких ж саундових шумахерів (якщо не більше).
Новий диск камарадів Роберта Сміта очікувався в інетній тусні з неприхованою ворожістю. Усі ці камбекні пришестя колись культових банд уже багатьох задовбали своєю халтуркою і тупим збивання на тому бабла. Кому ж сподобається таке впарювання фуфла? Тим більше від мастодонтів рок-музички.
Кюристи й не думали зашкалюватись на параметри свої святої трійці альбомів: "Pornography" (1982), "Disintegration" (1989), "Bloodflowers" (2000), вони просто вибірково пробіглись по славним 80-м, спробували побавитись готикою ("The Scream") і рванули на стадіонні блокбастери.
Прослуховані мрії-сни не залишають відчуття, чи то самоповторності, чи то такої тотальної інтертекстуальності (музикальності), що вже дуже часто розібрати, де ж Cure повторюються, а де ж вони грають те, що стирили в них їх адепти, або ж їх однополчани. Як і належить снами чи мріям – то не альбом, а якась фаршемішалка.
У більшості випадків альбом нагадує альбоми, де траплялись хоч якісь денсові варіації (зараз це модно): "Kiss Me, Kiss Me, Kiss Me" (1987), "The Head on the Door" (1985), "Wish" (1992) + гаражний псіхадєл, трохи нью-вейву, крапаль шугейзу і меланхолії – ось він рецепт нормального сну.
Занадто багато алюзій трохи заважають нормально сприймати матеріал, при наявності все ж прикольних треків ("Only One", "The Reasons Why", "Freakshow", "The Real Snow White", "Sleep When I'm Dead").
Початок 1-го треку схожий на старт "Dreams Burn Down" з альбому Ride "Nowhere" (1990). 2-й трек переганяється з The Smiths. Вальсована баладка "Sirensong" схожа на тревісну "Indefinitely". Далі йдуть якісь одні перестрілки з U2 та їх стадіонними бойовичками. "The Hungry Ghost" пасеться на тій стадіонній території, що й "Sex On Fire" Kings Of Leon і "Love Is Noise" The Verve. "Sleep When I'm Dead" сигналить про то своїм пафосним хоро-стадіумним зінгом. Останній трек просто потонув в звуці переповненого Уемблі.
Кюристичні сни сховались в якійсь іржавій фаршемішалці, де зі шматками нормального м'яса, трапляються і субпродукти, і роги та копита. От такі фрікадельки з запашком з рук-ножиць Роберта Сміта.
1. Underneath the Stars
2. The Only One
3. The Reasons Why
4. Freakshow
5. Sirensong
6. The Real Snow White
7. The Hungry Ghost
8. Switch
9. The Perfect Boy
10. This. Here and Now. With You
11. Sleep When I'm Dead
12. The Scream
13. It's Over
НеГрузовики "Не улыбаются" (2008)
Позашляховий проект дніпропетровської банди …и Друг Мой Грузовик, який деякі рашенські ЗМІ за декілька годин від появи диску в неті вже встигли назвати надбанням російської культурки.
Насправді ж маємо мозаїчну абракадабру дуже сімпатішного характеру. Дуже і дуже. НеГрузовики поїхали хайвеєм київської банди 2sleepy, тобто зібрали музик нових (перевірених таймом) самих в одній шикарній коробочці.
Історія Ростислава Чабана і Антона Слєпакова рулює маршрутами вже неодноразово згаданих 70-80-х з частковим транзитом через 90-ті та 00-ві + харизма, лірика й голос Слєпакова, які розвертають всю ту катавасію на який зовсім інший рівень.
З території 70-80-х підібрано футуризм Kraftwerk з віражом на розквіт електро та індастріальні шумочки й настрої Throbbing Gristle. Джазові мікси з електроспіральками 90-х автостопить Red Snapper. В нулях НеГрузовики крутяться навколо індітронічки типу Postal Service, хоче більш доречним тут буде згадування кооперативного проекту 13 & God індітронщіків Notwist і реперів Themselves.
На дорозі валяються й територіальні салюти цьогорічним псіхаделістам The Amorphous Androgynous ("Патриот", "Не буду мамой", "Лицо-контроль"), тріп-хоперам Portishead ("(Мой друг) Риджбек"), діп-техно Mlle Caro And Franck Garcia ("Нужные вещи"). Творці "Архитектуры" точно слухали цьогорічну ейпішку One Day As A Lion.
Увесь цей вантажний концептуал вивалює купу термоядерних треків наповнених іронією, грувом і крейзанутим стенографічними стилем тексто-шедеврів Слєпакова: "Радио Nostalgie", "(Мой друг) Риджбек" і роуд-мувний "Мой знакомый" з аврорною музацією Лєнінрада. А прифанкований з жирнющим грувом і убойним текстом "Чорний ящик" – то просто вафлі. А це свінгуюче чудо з моторчиком "Пособие (по безработице)" зі стьобними семплами! А прогулянково-погіфістичний електро-тречок "Поправляюсь"! Тексти на альбомі – казка. Слєпаков – просто МАЛАТОК.
Зайвим тут є тільки україномовна "Весна". Чи то якесь давнтемпове танго, чи то просто стьоб (цей варіант напевне найкращий).
От такий майже шедевральний альбомчик дніпропетровців. Не улыбаются тут не так вже й часто. Стьобу і драйву тут вистачає на цілий грузовік.
1. Intro
2. В себе
3. Outro
4. Радио Nostalgie
5. (Мой друг) Риджбек
6. Нужные вещи
7. Мой знакомый
8. Черный ящик
9. Патриот
10. Лицо-контроль
11. Пособие (по безработице)
12. Не буду мамой
13. Архитектура
14. Не улыбаются
15. Поправляюсь
16. Весна (feat. Юлия Васильевна Чабан)
17. Примирить
Snow Patrol "A Hundred Million Suns" (2008)
Ірландсько-шотландські попса-рокєри Snow Patrol засвітили свої "A Hundred Million Suns", яких тупо не вистає, щоб нагріти горнятко чаю. 3-й альбом хобітів її величності мами британської, виявився фінішом в траєкторії їх падіння після підйому на "Final Straw" (2003). "Eyes Open" (2006) вже був посередністю, а тища сонць стала їх патрульною жопою.
Нє, ну канєшно, стало ясно під кого безбожно косить групка СКАЙ. Самі ж заморожені, але радісні патрулі косять (відповідно до всесвітньої моди на 80-ті), безперечно ж під U2. Ще проскакують салюти Crowded House, Super Furry Animals, Elbow і навіть (боже-боже) Stereophonics. Останній альбомчик Athlete з цієї ж, але набагато кращої опери. Ну й куди ж без фінального шугейзового запливу, на цей раз підслуханого в Ride.
Все інше – радіоформатний і слюнявий саунд. Пафосні органчики. Банальні анальності. Традиційні дзвіночки і полярні сяйвочка великої, але чистої лямури ("Set Down Your Glass", "The Planets Bend Between Us"). Кароч, дєвушкі плачуть. Порівняння з колдплєями-соплєями зайві. Snow Patrol по спіралі наближаються до неба. Все вище і вище, і вище. Вони Ікари, які падають у весільний торт. Ось така житуха.
Житуха всесвітньо радісного щеняти, яке вперше вибігло на зелену тривичку та й лащиться чи тащиться від того. 1-ша частинка "The Lightning Strike" саме залазить в бетховенський наростаючий пафос атмосферного просвітлення в найкращих тойтронічних терріблях. Хоча до "You Could Be Happy" крапаль далекувато.
Трапляють фолкові запливчики ("Take Back the City"), чи можна навіть сказати психофолкові – "Lifeboats". "The Golden Floor" – могла спокійно валятись в репертуарі Мадонни (акустична гітарка і хіп-хопік на ритмі – сама те). Проскакує також шмат традиційної індітронічки ("Engines"). "Disaster Button" хоче радіоефірніх перегонів з "Дакотою" Стереофоніксів, але своїми фуззами не дотягує навіть до "Spitting Games".
Все це має символізувати ранкове просинання біля тіла прекрасної таїтянки зі щасливим усвідомленням того, що після такого перепою в ліжку опинилась саме вона, а не якась кракаділіца.
Фінішує вся ця рожева жопа вже згаданим поп-шугейзним кінцем (зрозуміло, що до Ride їм недорости ще). Жодного треку рівня "Grazed Knees", "How To Be Dead" чи "Run". Нема хітів – вважай каліка. Шоубізу потрібні хіти, хоча й соплі зараз в особливій моді. От така хуйня малятка. Саме вам записаний цей диск.
1. If There's a Rocket Tie Me to It
2. Crack the Shutters
3. Take Back the City
4. Lifeboats
5. The Golden Floor
6. Please Just Take These Photos from My Hands
7. Set Down Your Glass
8. The Planets Bend Between Us
9. Engines
10. Disaster Button
11. The Lightning Strike (What If This Storm Ends?, Sunlight Through the Flags, Daybreak)
ІА "Вголос": НОВИНИ