Уряд презентував результати так званого цифрового перепису населення, який засвідчив, начебто станом на 1 грудня 2019 року в нашій країні проживає 37 млн 289 тис. осіб.
Для проведення цього перепису використали три методи:
- дані мобільних операторів, статистичного обстеження домогосподарств та реєстрів;
- дані пенсійного фонду та екстраполяція через статево-вікову структуру;
- реєстровий метод, тобто шляхом збирання даних з держреєстрів.
«Особисто я вважаю, що проводити перепис населення не потрібно. Це неточний метод, який до того ж коштує колосальних грошей. Крім того, протягом 1-2 років ми приведемо до ладу наші електронні реєстри і зможемо щодня отримувати точні дані про населення. Будь-яку іншу інформацію, якщо вона необхідна, потрібно отримувати не через перепис, а окремими дослідженнями, які обійдуться державі набагато дешевше», – сказав Дубілет.
Цією заявою урядовця обурились українські демографи й фактично в один голос почали переконувати, що перепис таки потрібен. Такої думки дотримується і експерт програми «Міжнародна і внутрішня політика» Українського інституту майбутнього Ігор Тишкевич.
У розмові із «Вголосом» він розповідає, чи варто довіряти результатам так званого «цифрового перепису», скільки реально в Україні є українців, чи потрібно проводити стандартний перепис та яким буде населення України в майбутньому.
Чи можна довіряти результатам цифрового перепису, який провів Уряд?
І.Т.: У жовтні 2019 року ми презентували свою доповідь «Міграційні виклики для України», де підрахували також можливу кількість населення в Україні, зважаючи на кількість українців, які виїхали за кордон і легалізувалися там або беруть участь у маятниковій міграції. Відповідно до наших оцінок, у будь-який вільно обраний проміжок часу в Україні наявно не більше ніж 37-38 млн осіб. Тому число Уряду в принципі більш-менш реальне.
Підтверджу цифрами. Українців, які легалізувалися за кордоном, тобто мають вид на проживання чи громадянство, є 2 млн 695 тис. осіб. З дітьми - це близько 3 млн осіб. Легально у маятниковій трудовій міграції, тобто за контрактами, бере участь близько 5 млн осіб. З них постійно за кордоном близько 1 млн 685 тис осіб. Таким чином, якщо ми не враховуємо дітей і нелегальну міграцію, нас має залишитися 37 млн 840 тис. осіб. Якщо врахувати нелегальну міграцію і дітей, то нас залишається 36 млн 400 тис. осіб. Але це максимальні цифри, якщо брати за основу дані Держстату, які свідчать, що в Україні населення - близько 42 млн. Але вірити даним цього реєстру не випадає, бо якість їхніх досліджень низька. І навіть верифікація, яку провів Уряд, не гарантує того, що в державних реєстрах зникли так звані «мертві душі». Тому реально в Україні станом на новорічний час було від 36,5 до 37,5 млн осіб.
Якщо б таке оцінювання в Україні провели наприкінці весни, коли є пік міграції, то населення становило би не більше 32-33 млн осібЯкщо б таке оцінювання в Україні провели наприкінці весни, коли є пік міграції, то населення становило би не більше 32-33 млн осіб. Але це ще дуже оптимістична оцінка.
Чи потрібен після цього стандартний перепис?
І.Т.: Перепис потрібен у будь-якому разі. Зараз Уряд провів просто оцінку кількості населення. Але вона не досліджує рівень доходу українського населення, споживацьку поведінку, міграційні тренди тощо. Перепис - це не лише підрахунок кількості людей, це і достатньо велика анкета.
Для чого може бути використана інформація з перепису?
І.Т.: Припустимо, є велике місто, а поряд - міста-супутники. Перепис у тому числі запитує, куди ви їдете на роботу. Тобто це оцінка можливого транспортного та іншого навантаження на дорожню сітку. Це плани Уряду із розвитку автомобільних шляхів і залізниці.
Перепис запитує, якого віку ваші діти чи збираєтесь ви народжувати наступну дитину. Це - оцінка інфраструктури, яка реально потрібна в тій чи іншій місцевості.
Також перепис оцінює схильність громадян до міграції в інші регіони або міграції за кордон. Внаслідок цього напрацьовуються необхідні державні програми. Оцінюють і кількість людей, які мають намір поїхати працювати чи навпаки залишатися в Україні за віком і по статі. Це найперше обороноздатність країни. Бо ми дуже любимо говорити про мобілізаційний потенціал, але навіть не знаємо, скільки можемо мобілізувати в разі великої війни.
Навіть ці прості приклади дають пояснення, чому перепис необхідний. Бо це база для планування розвитку держави, для планування соціальних, інфраструктурних та інших проектів. Саме тому в усіх державах перепис відбувається раз на десять років. Більшість держав мають так звані короткострокові чи тактичні плани на 10 років і стратегічні плани - від 15 до 25 років. І лише Україна, одна така унікальна в Європі, робить план на 5 років і називає його стратегією. Можливо, тому ми так і живемо…
Останній перепис в Україні був у 2001 році. Після того його постійно переносять. Влада аргументує це тим, що організація – занадто дорога…Це виправдане пояснення?
І.Т.: Сьогодні називають суму в 2-3 млрд грн. Це багато для планування? Для планування розвитку, вкладання коштів, розвитку інвестицій? Якщо ти бачиш, що у тебе в певному регіоні підростає трудовий ресурс чи в певному районі є потрібна кількість спеціалістів, які цікавлять інвестора, ясно, що ти скеровуватимеш інвестора в цей регіон. А тепер давайте уявимо, що держава хоча б два рази помилилася з планами будівництва нових автодоріг, розвитку залізниці та притягнення інвесторів. Це означає, що інвестори приїхали в регіон, де немає робочих рук, дві дороги пройшли в районах, з яких населення виїхало, збудувало лікарні там, де вони не потрібні, і навпаки. У такому разі підрахуйте втрати держави від такого дурного планування. Вони перевищують можливі затрати на перепис.
То чому ж тоді влада не хоче проводити перепису, якщо він настільки потрібний?
І.Т.: Через страх і небажання працювати.
В Україні в принципі можливий перепис лише один раз на 5 років - це в перший рік діяльності нової влади.
Зверніть увагу: Орбан, коли приходив до влади, казав, що перші два роки можуть бути важкими. У Польщі, коли починали реформи, казали, що буде 5 важких років. А в нас і Кучма, і Ющенко, і Янукович, і Порошенко, і Зеленський говорили про покращення. Відповідно, за такої логіки Уряд не може визнати, що після їхньої діяльності українців стало менше. Бо політичні опоненти почнуть звинувачувати владу. Тому зрозуміло, що ніхто такої відповідальності на себе брати не хоче. Вибори знову хочеться виграти, а давати аргумент для критики не хочеться. Це означає, що з 2 по 5 рік каденції нової влади перепис неможливий, бо це буде виклик для переобрання. Єдиний варіант - це перший рік нової влади, коли ще можна традиційно скинути все на попередників. Але проблема в тому, що перепис готується 2 роки. Треба, по-перше, провести інформаційну кампанію із населенням, щоб люди просто відчиняли двері тим, хто буде проводити перепис. По-друге, треба навести лад із кадастровими картами: міста та села ростуть і змінюються, а нормальних карт на державному рівні немає. Підготовчий період - ще від 6 місяців до року, пошук людей - ще 6-8 місяців, пошук коштів і пробний перепис – ще 3 місяці. Так і виходить від 1,5 до 2 років на проведення перепису.
Але в нас є проблема. У нас в перші півроку кожна нова влада починає думати, що робити з цією державою, а потім думає про нові вибори і вже не має часу.
На зорі незалежності нас було 52 млн. Зараз, як ви зауважуєте, доходить до 32 млн…За 30 років «зникло» фактично 20 млн осіб…За такою тенденцією, скільки українців буде через наступних 30 років?
Якщо ж за базу візьмемо реальну кількість населення в 37 млн - то маємо інші цифри: у 2050-му нас буде від 25 млн до 30 млнІ.Т.: Є коефіцієнти зменшення населення, тобто оцінки, які робив фонд ООН з народонаселення. Але вони брали за базу, з урахуванням Криму та Донбасу цілком, населення в 43 млн осіб. І говорили, якщо тенденція залишиться такою, як є зараз, і не буде погіршуватись, то, за оптимістичними підрахунками, в 2050 році українців залишиться 35 млн, за песимістичними - 31 млн. Якщо ж за базу візьмемо реальну кількість населення в 37 млн - то маємо інші цифри: у 2050-му нас буде від 25 млн до 30 млн.
Які наслідки це матиме для України?
І.Т.: Це означатиме повне переформатування держави і державних механізмів. Одна справа, коли в тебе 20 млн трудових ресурсів, інша справа, коли їх 10 млн. Це різні характери економіки. Соціальне навантаження. Одна справа, коли в тебе 15% пенсіонерів, інша справа - коли 25%. Це інша система роботи соціальних служб. Це по всіх галузях.
Після цього «електронного перепису» Уряд сказав, що у нас пенсіонерів на 2% більше, ніж платників ЄСВ (єдиний соціальний внесок - відрахування до Пенсійного фонду, до фондів страхування на випадок безробіття, із тимчасової втрати працездатності, від нещасних випадків на виробництві, - ред.). Тепер подумайте: щоб пенсіонер отримував хоча б 4000 грн пенсії, щомісяця хтось має заплатити ЄСВ хоча б 5000 грн, бо адміністрування також вимагає коштів. Тепер уявіть, щоб заплатити ЄСВ у 5000 грн, скільки має отримувати український робітник або яке податкове навантаження має бути? А далі проста схема: якщо ми піднімемо податки, щоб платити пенсіонерам, то що зробить робітник, в якого немає додаткового доходу? Виїде з країни. І після того пенсіонери вийдуть на голодні бунти. Якщо ми не піднімемо податки - вони ще раніше вийдуть. І просто народжувати більше нам не допоможе. Бо більше дітей – це більше потенційних робітників і більше кандидатів на еміграцію.
Словом, або ми думаємо, що робити, аби покращити ситуацію, або маємо те, що маємо, як сказав один з українських президентів.
Яна Федюра, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ