Шлях на Київ. „Свобода” везе. Потрібні качки і фанати „Карпат”. Бо вже є купа скінхедів, гопніків, тьолок з прокуреними голосами та нарцисоподібних братів-акробатів. Люди перехідного та літнього періоду їдуть в окремих автах. Деякі з них, без сторонньої допомоги, вже не можуть потрапити до буса. П’яний вуйко нервує депутата. Організація галіма. Як завжди.
Заснути нереально. Бульбовоз скаче на львівських, рівненських, житомирських, київських дорогах як коник-горбоконик. Тиха година. Холодно. Якесь чувирло, кілометрів за 50 до Києва, бабахнуло пів-літра водяри для сугрєву. Тепер, потрохи, сповзає з сидіння і захлинається у власному блювотинні, поц. Добре, що вчасно помітили. Думали, що серце. Та побачили майже порожню пляшку. Ото б було крику, якби привезли трупа до Києва. Пьяные бандеровцы окуппировали Киев. Якась 60-літня тьотка побігла пісюнькати і впала у воду. З головою. Де вона її там знайшла? Тепер ниє, що їй холодно і немає теплого взуття. Нефіговий початок святкування 64-ї річниці заснування УПА.
Київ. Холодно. Менти оточили увесь Хрещатик. Загорожі біля УНІАНУ, Бесарабки, Головної пошти та Глобусу. Не пройти, не проїхати. Як біля Бесарабки опинилась контора вітренківців ніхто не зна. Все мало б бути на Софіївській площі та біля арки дружби народів. Праві до Софії вже збираються. Симоненком біля арки навіть не пахне. Там лише чолов’яга у капелюсі розмовляє з голубами зі студії Довженка та фоткається з малими.
Біля УНІАНУ праваславниє братья, Русь та Прорив тримають штандарти, ікони Богородиці та Миколу 2. Бабці, в істеричному шепотінні, закидують очі за горизонт. Чекають на ангелів. Закомплексовані дівиці еротічно тримають древка. Шкода, що не роздають чупа-чупсів. До Христа ці, тіпа, православні, мають таке відношення, як я до балєту.
Пацики з Прориву стоять спиною до сцени, на якій, якась юродива, белькоче про анонімного салдатіка, який поклав голову за Атчізну. Чудік у камуфляжі, побачивши мою бундесверівську куртку говорить Were from? Відповідь українською і замасковане посилання на 3 літери. Чудак повертається до свого почесного караулу.
Бесарабка. Відморозки Вітренко намагаються прорвати ментовські загородження. Вітренко, Марченко та їх бобік з одного боку, бабці з горящими очима і студіки з прапорами з іншого. Вітренко починає свій маразматичний виступ. Як завжди, успішно. УПА розстріляли усе населення Тернополя і вбивали тільки вагітних жінок. Порівняла Ніцше та УПА. До чого тут Ніцше, тьотя з Конотопа? І в неї ще вища освіта і вона, тіпа, академмікк.
Ющенко – фашист. Луценко – сволоч. Менти – уроди. Всі фашисти. Всі, хто не дружить з Росією. В мітинговому екстазі вона ледве не ковтає мікрофон. Марченко наслідує всі слова своєї амазонки в клімаксі. Починає провокувати ментів. Репетує, що комусь погано, а менти, сукі, нічого не роблять. Ющенко – сволоч, Луценко – урод, менти – фашисти. І о диво, всі ж такі православні – матьорі прокльони на всіх і вся. Тут ця парочка погналась конкретно.
Бабки, розчепіривши очі горланять на ментів. Євразійська братва намагається прорвати огорожу. Одному міліціонеру ледве не скрутили голову. Крик, вереск, ґвалт. Перехожі дивляться на то з осудом. Говорять про 20 гривень, що давали студікам за махання прапором. Говорять про безбашену Вітренко. Запитують, навіщо тут 4 тисячі ментів. Лишили б цих вітренківців би самих, а жителі міста їм би накостиляли по повній.
Симоненко щось десь ляпнув і щез. Декілька прапорів компартії. Купа комсомольців готується до бійки. Провокації. Брехня. Дебільний театр. Дешеві панти для прибульців. Розбиті яйця з червоною фарбою. Хто кого, незрозуміло – відразу декілька варіацій на задану тему.
Комсомольський балет намагається розрядити пацанва з „Національного Альянсу”. Їх в’яжуть менти. Лідер Альянсу Ігор Гузь задоволений таким перебігом подій.
Лунають комсомольські та фронтові пісні. Львівські, у відповідь, заводять „Лента за лентою”. Драматургія на вищому рівні. Шекспір би плакав.
Та, на Софіївській площі усе спокійно, тихо і чинно. Праві більш-менш адекватні. Священники, молитви. Камуфляжі, прапори партій та організацій. Прийшла колона пациків. Горланять „Україна понад усе” і закидають праву руку до гори. На цьому цирк завершується.
Некрофільний перформенс ховається за кулісами. Бутафорські крики згортають у трубочку до кращих днів. Очі з пап’є-маше ковтаються у енергетичному похміллі. Всі розходяться. Маскарад лівих кастратів зализує рани і готує горлянку до наступного року. Деякі з правих, тільки такою карнавальною діяльність можуть заробити собі на життя. Ветеранам ОУН-УПА від того ні холодно, ні екваторіально. Слабо віриться, у те, що щось зміниться. Хоча. Тоді вже будуть нові вистави і нові режисери. Піпли тільки ті самі. 20 гривень і ти хоч Папа Римський.
Мертвим цього непотрібно. Живі розігрують цей похоронний театр для того, що втікти від смерті. Політичної смерті. Про вояків ніхто ж насправді не думає. Вони карта, яку вигідно розіграти.
Це фотографії смерті. Фотографії агонії. Бо за 10-15 років вже не буде за що боротись. Головне не дати про себе забути. Комунізм поволі зникає у комізм. Та чим, деколи, від нього відрізняється псевдопатріотична істерія? Дивіться фоткі. Залиште мертвим ховати своїх померлих.
Заснути нереально. Бульбовоз скаче на львівських, рівненських, житомирських, київських дорогах як коник-горбоконик. Тиха година. Холодно. Якесь чувирло, кілометрів за 50 до Києва, бабахнуло пів-літра водяри для сугрєву. Тепер, потрохи, сповзає з сидіння і захлинається у власному блювотинні, поц. Добре, що вчасно помітили. Думали, що серце. Та побачили майже порожню пляшку. Ото б було крику, якби привезли трупа до Києва. Пьяные бандеровцы окуппировали Киев. Якась 60-літня тьотка побігла пісюнькати і впала у воду. З головою. Де вона її там знайшла? Тепер ниє, що їй холодно і немає теплого взуття. Нефіговий початок святкування 64-ї річниці заснування УПА.
Київ. Холодно. Менти оточили увесь Хрещатик. Загорожі біля УНІАНУ, Бесарабки, Головної пошти та Глобусу. Не пройти, не проїхати. Як біля Бесарабки опинилась контора вітренківців ніхто не зна. Все мало б бути на Софіївській площі та біля арки дружби народів. Праві до Софії вже збираються. Симоненком біля арки навіть не пахне. Там лише чолов’яга у капелюсі розмовляє з голубами зі студії Довженка та фоткається з малими.
Біля УНІАНУ праваславниє братья, Русь та Прорив тримають штандарти, ікони Богородиці та Миколу 2. Бабці, в істеричному шепотінні, закидують очі за горизонт. Чекають на ангелів. Закомплексовані дівиці еротічно тримають древка. Шкода, що не роздають чупа-чупсів. До Христа ці, тіпа, православні, мають таке відношення, як я до балєту.
Пацики з Прориву стоять спиною до сцени, на якій, якась юродива, белькоче про анонімного салдатіка, який поклав голову за Атчізну. Чудік у камуфляжі, побачивши мою бундесверівську куртку говорить Were from? Відповідь українською і замасковане посилання на 3 літери. Чудак повертається до свого почесного караулу.
Бесарабка. Відморозки Вітренко намагаються прорвати ментовські загородження. Вітренко, Марченко та їх бобік з одного боку, бабці з горящими очима і студіки з прапорами з іншого. Вітренко починає свій маразматичний виступ. Як завжди, успішно. УПА розстріляли усе населення Тернополя і вбивали тільки вагітних жінок. Порівняла Ніцше та УПА. До чого тут Ніцше, тьотя з Конотопа? І в неї ще вища освіта і вона, тіпа, академмікк.
Ющенко – фашист. Луценко – сволоч. Менти – уроди. Всі фашисти. Всі, хто не дружить з Росією. В мітинговому екстазі вона ледве не ковтає мікрофон. Марченко наслідує всі слова своєї амазонки в клімаксі. Починає провокувати ментів. Репетує, що комусь погано, а менти, сукі, нічого не роблять. Ющенко – сволоч, Луценко – урод, менти – фашисти. І о диво, всі ж такі православні – матьорі прокльони на всіх і вся. Тут ця парочка погналась конкретно.
Бабки, розчепіривши очі горланять на ментів. Євразійська братва намагається прорвати огорожу. Одному міліціонеру ледве не скрутили голову. Крик, вереск, ґвалт. Перехожі дивляться на то з осудом. Говорять про 20 гривень, що давали студікам за махання прапором. Говорять про безбашену Вітренко. Запитують, навіщо тут 4 тисячі ментів. Лишили б цих вітренківців би самих, а жителі міста їм би накостиляли по повній.
Симоненко щось десь ляпнув і щез. Декілька прапорів компартії. Купа комсомольців готується до бійки. Провокації. Брехня. Дебільний театр. Дешеві панти для прибульців. Розбиті яйця з червоною фарбою. Хто кого, незрозуміло – відразу декілька варіацій на задану тему.
Комсомольський балет намагається розрядити пацанва з „Національного Альянсу”. Їх в’яжуть менти. Лідер Альянсу Ігор Гузь задоволений таким перебігом подій.
Лунають комсомольські та фронтові пісні. Львівські, у відповідь, заводять „Лента за лентою”. Драматургія на вищому рівні. Шекспір би плакав.
Та, на Софіївській площі усе спокійно, тихо і чинно. Праві більш-менш адекватні. Священники, молитви. Камуфляжі, прапори партій та організацій. Прийшла колона пациків. Горланять „Україна понад усе” і закидають праву руку до гори. На цьому цирк завершується.
Некрофільний перформенс ховається за кулісами. Бутафорські крики згортають у трубочку до кращих днів. Очі з пап’є-маше ковтаються у енергетичному похміллі. Всі розходяться. Маскарад лівих кастратів зализує рани і готує горлянку до наступного року. Деякі з правих, тільки такою карнавальною діяльність можуть заробити собі на життя. Ветеранам ОУН-УПА від того ні холодно, ні екваторіально. Слабо віриться, у те, що щось зміниться. Хоча. Тоді вже будуть нові вистави і нові режисери. Піпли тільки ті самі. 20 гривень і ти хоч Папа Римський.
Мертвим цього непотрібно. Живі розігрують цей похоронний театр для того, що втікти від смерті. Політичної смерті. Про вояків ніхто ж насправді не думає. Вони карта, яку вигідно розіграти.
Це фотографії смерті. Фотографії агонії. Бо за 10-15 років вже не буде за що боротись. Головне не дати про себе забути. Комунізм поволі зникає у комізм. Та чим, деколи, від нього відрізняється псевдопатріотична істерія? Дивіться фоткі. Залиште мертвим ховати своїх померлих.
ІА "Вголос": НОВИНИ