Поки наші кандидати у Президенти перед виборами здійснюють вояжі в Європу до перших осіб і навіть чують слова підтримки у свій бік, за океаном пильно спостерігають. Один із наших найбільших стратегічних партнерів - США із заявами підтримки не поспішає.
Хоча спецпредставник Держдепу з питань України Курт Волкер нещодавно і заявив, що США співпрацюватимуть з будь-яким президентом України, незалежно від того, хто здобуде перемогу в президентській гонці. А заступник держсекретаря США з політичних питань Девід Гейл у Києві додав: Штати на майбутніх президентських виборах 31 березня підтримують народ України, а не конкретного кандидата.
Та все ж для нас важливо: яке зацікавлення може мати у виборах в Україні наш найбільший стратегічний партнер? І з ким із двох кандидатів у випадку перемоги на виборах владі США буде комфортніше співпрацювати? Про це «Вголос» запитав у політтехнолога Сергія Гайдая, екс-заступника секретаря РНБО Степана Гавриша та військового експерта Олега Жданова.
Як до виборів в Україні ставляться США? Чи зацікавлені вони у перемозі конкретного кандидата та чому?
Сергій Гайдай:
На відміну від Росії і навіть України, США не можуть собі дозволити зацікавленості у комусь із кандидатів. Їхній інтерес може полягати лише у тому, аби вибори відбулися без порушень і зміна влади була максимально демократичною. Також у тому, аби прозахідний курс України не змінився. Тому, думаю, конкретні постаті їх не дуже хвилюють.
Навіть якщо уявити, що прийшов би до влади проросійський Медведчук, то вони співпрацюватимуть і з таким Медведчуком, перетягуючи його на свій бік. А у нас у другий тур виборів вийшли два проукраїнські кандидати. І щоб там не стверджували про Зеленського – він все-таки кандидат проукраїнський; проросійський же - тільки в агітаційних матеріалах штабу Порошенка. Просто ці два кандидати представляють два різні аспекти цієї проукраїнськості. Порошенко використовує більш радикальні патріотичні теми, а Зеленський у цьому плані більш толерантний. Тому США співпрацюватимуть із будь-яким кандидатом, якого оберуть Президентом України.
Степан Гавриш:
США для Києва є не просто ключовим партнером і не лише у воєнному протистоянні з Росією, але й у збереженні української державності. Від них залежить де-факто все, що Україна може використати для свого розвитку. Проте у минулому вони готові були зробити значно більше, зараз вже значно менше. І тут є дві проблеми. Перша - це сам Президент Порошенко, у якого є невловимий і малозрозумілий конфлікт із президентом Трампом. Очевидно суть цього конфлікту пов’язана саме із виборами Трампа і його конкуренцією з Клінтон, коли офіційний і політичний Київ безальтернтивно підтримав саме Хіларі. Друга проблема пов’язана з тим, що Україна активно втрутилася у політику Трампа, як під час виборів, так особливо після. Найперше – досьє щодо Манафорта та «амбарної книги» «Партії регіонів», яку використали для дискредитації не лише начальника штабу Трампа, але й самої виборчої кампанії.
Тому, очевидно, що в цих умовах перезавантаження влади в Україні американці сприймають не тільки спокійно, але й все більше з увагою, хоча й не проявляють публічного інтересу. Попри двох фігурантів – посла Марі Йовановіч, яка зустрічалася не один раз із Зеленським (і, наскільки я розумію, консультації штабу Зеленського з посольством відбуваються майже регулярно), і з іншого боку – це несподівана і майже пряма підтримка Куртом Волкером (найбільшого українського друга зараз) саме Президента Порошенка. Хоча Волкер лише декілька днів тому заявив, що американці довіряють українському народові.
Натомість Зеленський шукав у Парижі не лише підтримку Макрона як посередника на можливих прямих переговорах з Москвою, але й, очевидно, посередника для зустрічі з Трампом, бо Макрон зараз – єдиний у Європі політик, який може цьому посприяти.
Усе ж: з ким із двох кандидатів у Президенти їм було б краще співпрацювати?
Олег Жданов:
«Гроші МВФ надійшли в Україну і зникли. А американці знають про це трохи більше завдяки своїй фінансовій розвідці»Я особисто вважаю, що Штатам буде набагато комфортніше і простіше співпрацювати з командою Зеленського. Але це за умови, якщо він виконає те, що декларує - зняття недоторканості з нардепів, рівність усіх перед законом і окремий справедливий незалежний суд тощо. Бо ж навіть елементарне питання: куди пішли кошти, виділені МВФ? Вони ж надійшли в Україну і зникли. А американці, на мою думку, знають про це трохи більше завдяки своїй фінансовій розвідці – окремій структурі, яка займається контролем переміщення грошей. Бо команда Порошенка абсолютно непрозора та заангажована на особисте збагачення.
Степан Гавриш:
Ми пам’ятаємо, що наш Президент змушений був вдатися до судового захисту щодо агенції ВВС відносно підозри про плату адвокату Трампа за зустріч з президентом США. І я думаю, що у цьому контексті є певна політика США до Києва і до політичної еліти, довкола якої не вщухають корупційні скандали, як до токсичного продукту.
Окрім того, є ще одна проблема, більш складна – Трамп не хоче нарощувати протистояння з Росією і шукає будь-яку щілину, яка дозволить йому розширити персональну співпрацю з Путіним. Та він і зараз, незважаючи на запровадження важких санкцій, шукає будь-який спосіб, аби відновити діалог з російським президентом. І у цьому контексті войовнича риторика українського Президента щодо Москви не викликає у радників Трампа жодного захоплення. Бо президент США шукає платформу для миротворця, яким він хоче весь час бути у воєнних конфліктах. А Україна у цьому плані виглядає найбільш перспективним майданчиком.
Проте все-таки саме Штати залишаються ключем для України: як буде розвиватися держава, наскільки вона може розраховувати на воєнну, економічну, політичну та головне – дипломатичну підтримку у вирішенні питання війни. А у Зеленського є план, наскільки я розумію, підкоригований вже під тиском європейських дипломатів, представників ЄС, щоби не інтенсифікувати діалог навколо Будапештського меморандуму, а пристосувати до нього «нормандський формат», розширюючи його за рахунок Америки і Великої Британії.
Олег Жданов:
На жаль, вся світова політика ведеться кулуарно: питання вирішують за зачиненими дверима, а ми бачимо тільки вершину айсберга. Тому я більш, ніж впевнений, що домовленості на рівні кандидатів та політичних сил тих чи інших країн тривають, причому досить активно.
Навіть те ж запрошення Меркель і Макроном наших кандидатів свідчить про те, що українські політики також беруть участь у цих домовленостях. Питання лише у тому, наскільки ці домовленості будуть досягнені і наскільки обидві сторони їх виконуватимуть. Але у цьому ми переконаємося уже після виборів.
ІА "Вголос": НОВИНИ