2 липня внаслідок важкої хвороби у Львові помер колишній очільник міліції, а згодом і поліції Львівщини, полковник поліції у відставці Дмитро Загарія.
Дмитро Загарія став відомим широкому загалові після того, як у 2014 році, опісля Революції Гідності, в Україні було оголошено конкурси на посади начальників головних управлінь областей міліції. Найцікавішим та найдемократичнішим став конкурс у Львівській області. На цю посаду претендувало 16 осіб. Серед них Люстраційний комітет Майдану Львівщини обрав Дмитра Загарію, тоді – 57-літнього оперативника у відставці.
Віддаючи йому перевагу, члени комітету зазначали, що Дмитро Загарія не займається підкилимними іграми та інтриганством; він є міліціонером-практиком, з солідним досвідом роботи, без корупційного минулого.
Так, серед справ, які він розслідував, була справа про братковицького маніяка. Проте, на жаль, навіть після стількох років, коли вбивцю спіймали, Загарія відмовлявся розповідати подробиці слідства.
Народний депутат України Микола Величкович від партії «Європейська солідарність» у 2014 році обіймав посаду заступника міністра внутрішніх справ.
«Я пам'ятаю дискусії після Революції Гідності щодо того хто може і повинен очолити міліцію Львівщини. Ми вирішили, що це має бути людина, якій громада довіряє. І цей вибір був правильний. Дмитро Дмитрович зумів втримати ситуацію в області в непростий час, коли розпочалася російська агресія», - каже нардеп.
Микола Величкович згадує, що саме Дмитро Загарія допомагав створити батальйон «Львів» і неодноразово відвідував бійців в зоні бойових дій.
Бійці батальйону Львів» згадують, що перед першим їхнім виїздом в зону АТО у них не було бронежилетів. І Дмитро Загарія перед строєм пообіцяв, що поки вони доїдуть, їх забезпечать усім необхідним.
Так і сталося. Коли батальйон зупинився у Харкові, то їх там уже чекали броніки.
«Дмитро Дмитрович якщо щось обіцяв, то - виконував», - кажуть бійці.
Зараз, оцінюючи роки роботи полковника на посаді очільника міліції (згодом – поліції), варто констатувати, що висока посада його не змінила. Понад те, він як прийшов на посаду у званні полковника, так і звільнився у цьому ж званні. Високе начальство в Києві не знайшло можливості надати йому звання генерала. Зрештою, Дмитро Загарія цим і не переймався. Для нього було важливіше зберегти чесне ім’я на честь офіцера.
У травні 2014 році при ГУ МВС (згодом – Національної поліції) у Львівській області було створено наглядову раду, куди ввійшли представники громадськості. Дмитро Загарія з перших днів на своїй посаді співпрацював з активістами та вислуховував пропозиції. Проте втілення цих пропозицій та відповідальність за них завжди брав на себе. Якщо з чимось не погоджувався, то вмів це чітко пояснити.
Одного разу, коли члени наглядової ради прийшли до нього з черговими пропозиціями, він вислухав, усміхнувся і відреагував:
«Добре, ви – вирішили. Але я тут до чого?»
Проте про кожне призначення на відповідальну посаду у головному управління повідомляв активістів. Він просив призначити засідання, куди приходив з кандидатом на посаду. І громадськість мала можливість поспілкуватися з людиною та висловити свою думку.
«Ось вам людина. Якщо маєте якісь застереження, то кажіть зараз і нам обом у вічі. Аби потім ви не мітингували й не збирали пікети у мене під вікнами», - казав він.
Після реформування міліції у поліції, Дмитро Загарія перебував у статусі виконувач обов’язки. Закон про Національну поліцію вже не передбачав співпрацю з громадськістю. Проте активісти виступили на захист очільника поліції Львівщини, коли стало відомо, що його хочуть звільнити з посади.
Можливо саме тому керівництво Нацполіції тривалий час не приймало рішення, хоча сам Загарія готовий був скласти повноваження. Зрештою, його перевели на роботу до Києва, звідки він і пішов у відставку у 60 років.
Про поїздку Дмитра Загарії у Дебальцеве у лютому 2015 року «Вголос» писав тут.
Тоді, нагадаємо, очільник міліції Львівщини Дмитро Загарія та командир батальйону «Львів» Ігор Вольський їхали до підрозділу батальйону, який опинився у ворожому котлі, аби допомогти їм вийти. Але коло населеного пункту Логвинове підірвалися на некерованому фугасі.
Ігор Вольський зізнається, що він вижив тільки завдяки Дмитрові Загарії. Адже сам Вольський зазнав тоді поранення та контузії, а Загарія - був сильно контуженим.
«Він не полишив мене там пораненого. А я б сам, без нього, там би тоді не вижив. Можливо, я б потрапив тоді в полон. Але він не дозволив статися ані тому, ані іншому». - згадує перший командир батальйону «Львів».
Ігор Вольський каже, що такі особистості як Дмитро Загарія можуть зустрітися на життєвому шляху раз або і двічі. І він вдячний побратимові та вчителеві, що був у його житті.
«Це людина, яка народжується раз на сто років. Він знав багато чого не з книжок, а з життя. І я від нього вчився жити. Це людина, чиє ім'я треба писати з великих літер. Усі літери - великими», - зізнається бойовий побратим.
Поховали Дмитра Загарію у Львові на Личаківському кладовищі.
ІА "Вголос": НОВИНИ