[media=107908,107911]
Це вже четверта документалка компанії «Invert Pictures». Попередні роботи цієї команди вже широко відомі львів’янам: «Золотий вересень», «Срібна Земля», двосерійна «Хроніка УПА». Автором сценарію цього разу став історик Олександр Пагіря, який був історичним консультантом і попередніх стрічок. Режисер незмінний – Тарас Химич.
Автори стрічки на прем’єрі підкреслили, що цю роботу відзняли у форматі ігрового фільму. Картина висвітлює події після Першої світової війни, крах імперій та протистояння поляків й українців, у тому числі в період українсько-польського конфлікту 1918-1920 років, торкаючись побіжно й інших історичних аспектів, зокрема створення УНР та ЗУНР, акт Злуки.
За словами Тараса Химича, творці фільму «намагалися зобразити гідно обидві сторони, адже немає поганих народів. Якщо людина щиро вірила у свої ідеали, то це по-своєму гідно». Богдан Панькевич, один із творців стрічки, відзначив, що фільм, мабуть, «не сподобається ні українським, ні польським радикалам, але висвітлює складну сторінку спільної історії».
Спеціально для цього фільму було написано пісню «Тільки чекай» співака Владислава Левицького, що трагічно загинув у ДТП у липні цього року.
Спробуємо окремо і критично розібрати окремі аспекти.
Кадри й навіть динаміка перших кількох секунд подекуди один в один нагадують кадри тізеру «Українська Революція», однак вони є кривавішими. Сцени бою гідні Тарантіно, але не виходять за межі реалістичності. Зйомки тривали в різні пори року, тому реалістичність та тривалість проекту вражає.
Однак для художнього фільму явно бракує саме… фільму. Кінострічка виглядає лише як зав'язка сюжету – яскрава, продумана, але лише зав'язка – без розвитку, кульмінації та завершення. Це наче як переглянути довгий тізер чи дайджест міні-новел, пов'язаних декораціями. Тож глядач, який очікує повноцінного ігрового фільму, може залишитися розчарованим.
У цій стрічці з-поміж низки робіт «Invert Pictures» уперше немає відзнятих очевидців з коментарями та спогадами у схемі «ілюстрація-коментар», яка вже є мало не обов’язковим прийомом у документалістиці. Схему збережено, але нішу очевидців зайняли актори-реконструктори, бо ж не залишилося живих свідків подій сторічної давності.
Як тексти використали мемуаристику, зокрема спогади вояків УГА Зенона Русина, Олекси Кузьми, Михайла Климкевича, Степана Суляницького, Володимира Галана, польських вояків Антонія Якубського, Лонгина Цегельського, Юстина Дворського, австрійця Ганса Коха та інших.
Ролі очевидців-поляків виконують етнічні поляки, відповідно, говорять польською без жодного акценту, німці та австрійці – німецькою.
Музичне оформлення – це оркестрове виконання народних та стрілецьких творів у свіжому аранжуванні. Наприклад, відома за виконанням Компаніченка «…Як поборем воріженьків, не буде нам лиха».
Варто відзначити, що гра акторів загалом є на доволі пристойному рівні. Тоді як у попередніх стрічках компанії часто були проблеми з акторами театру, які переграють, працюючи з кіноматеріалом.
Обдерті стіни вул. Лесі Українки біля Вірменського собору у Львові та сільські хати створюють абсолютно гідні для воєнного часу тло, текстуру й атмосферу – штучних декорацій для зйомок про війну 100-річної давнини Галичині не потрібно. Часто у фільмі використовують документальні світлини високої роздільної здатності (очевидно, зняті з плівок спеціально для фільму) та інфографіку про кордони та території.
Уже традиційно у фільмі виконують панорамні аерозйомки за допомогою коптерів. А при вечірніх сценах – «диммашинки». Виглядає цей дим не надто природно, зате пафосно й соковито.
Щодо історичної цінності стрічки, то не варто очікувати чогось надзвичайного. Пересічний старшокласник, що не прогулював історію в 10 класі, у фільмі не віднайде нічого нового, крім документальних кадрів та фотографій, а також достовірної реконструкції одностроїв.
Загалом фільм надто м’яко обходить численні кути історії. Зовсім не висвітлено стрілянину поляків по каретах «швидкої», що під час Першої світової вважали нечуваним дикунством. Через численні порушення поляками перемир’я згоріла частина польського Сейму – тепер головного корпусу ЛНУ ім. Івана Франка.
Усе це детально описано в мемуарах, на які посилаються автори, але взято лише окремі, аж надто нейтральні цитати. Команду творців можна запідозрити в заграванні з поляками. Чим таке загравання завершувалося для українців – читайте в тих же мемуарах бійців УГА.
Не оминув фільм також єврейського питання, але лише як згадку кількох фактів, для прикладу, про єврейську поліцію.
Згадано, але дуже побічно, про Бориславський басейн та Львів як основний вузол залізниці, а це були основні причини невдач українсько-польських переговорів під тиском членів Антанти. У фільмі не йдеться про те, що перед Листопадовим зривом легіон УСС перебував у Чернівцях і дуже довго добирався до Львова, попри наказ зайняти залізницю. Поляки чинили саботажі, а «усусуси» поводилися, за визначенням істориків та свідків тих подій, «аж занадто толерантно»: сиділи й чекали, не виконуючи наказ.
Фактично ні Листопадовий зрив, ані легіон УСС, ані боротьбу за Львів не показано навіть поверхнево. Тож слово «легіон», яке так широко позиціонували на білбордах стрічки у Львові, навряд чи можна застосувати до фільму, воно є радше метафоричним.
Можливо, авторам не слід було «впихати» такий великий шмат подій у фільм тривалістю одну годину. Картина є скетчем на межі документального та ігрового кіно, а не цілісним наративом.
Водночас гра акторів, костюми, проробленість кадрів, музичне оформлення, тобто все, крім повноти подання інформації, були дуже навіть на висоті. Якби ця лінія мала продовження – кращого формату годі й придумати.
Стрічку варто переглянути однозначно, але не очікувати, що фільм замінить голлівудські блокбастери чи шкільний підручник історії. Це чудова картина, скетч, буклет про нашу історію в дуже вдалих барвах. Хотілося б, щоб таких творів було більше, але з повноцінними метражами та сюжетами.
Для тих, хто не потрапив на прем'єру, стрічка буде доступна на сайті documentary.org.ua.
Андрій Мочурад, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ