Сьогодні у приміщенні Львівської обласної організації Національної спілки журналістів України (НСЖУ) відбулася презентація книжки «100 днів полону або позивний «911». Її автори – волонтер і громадський діяч, журналіст Валерій Макеєв з Черкащини та художник з Донецька Сергій Захаров. Саме той Захаров, який у 2014 році малював карикатури і вирізав з картону фігури керівників так званої «ДНР». Обоє були у полоні, пережили складний період свого життя, яке у будь-який момент могли обірвати коротким наказом «На розстріл!».
За словами першого заступника голови НСЖУ Сергія Томіленка, ще два роки тому ми навіть уявити не могли, що Україна стане гарячою точкою на карті Європи, а професія журналіста, який виконує свій професійний обов’язок, стане настільки небезпечною на території, де відбувається воєнний конфлікт. За час російського вторгнення в Україну брали в полон понад 70 журналістів у Криму і на Донбасі. Реакція журналістської спільноти може бути тільки публічна: привертати увагу громадськості, влади, щоб не допускати ув’язнень журналістів, які мають єдину зброю – слово.
«Треба зазначити, що будь-який український журналіст маркується на блокпостах сепаратистів і російських військових як ворог, – зазначив Сергій Томіленко. – Тому ми нині радимо журналістам не ризикувати життям заради «гарячого» матеріалу. Жоден репортаж з війни не вартий життя людини. Це на початку війни були випадки романтизму молодих журналістів, які прагнули написати ексклюзивні матеріали зі Сходу України. Але потім виникали проблеми їхнього визволення з полону. Скажімо, журналіст Роман Черемський 130 днів перебував у полоні «ЛНР». Довелося ламати голову над тим, як його визволити».
Автор книжки Валерій Макеєв розповів, що російські служби дуже ретельно моніторять український медіапростір, тому до журналістів особлива увага. На Донбасі, за словами Макеєва, сепаратисти розстрілюють буденно. Якось тримали в полоні місцевих пенсіонерів, на яких «настукав» сусід, мовляв, ті допомагали і співчували «нацикам». Стареньких по-звірячому били, а вранці розстріляли…
«Чи можемо ми уявити, що через сорок років після цієї війни українські активісти будуть іти в одній колоні з так званими «новоросами»? – запитує Валерій Макеєв. І далі сам відповідає: – Психологи вважають, що можуть. А я бачив дітей українських військових, в яких злість затаїлася десь усередині, бо їхні тати на війні. Так само і діти з Донецька, чиї батьки воюють на боці сепаратистів, тримають під подушками прапорці так званої «Новоросії». Як їм примиритися?! До слова, у в’єтнамській війні американців загинуло менше, ніж після неї колишніх військових від суїциду. Війни такого масштабу, як на Сході України, ще не було. Немає кордону в цій війні. Я й сам, коли був у полоні, перші два-три тижні думав, що, як повернуся живим, то буду мститися. Але з часом, коли щодня молився, то відчув, що перемога – у прощенні. Таке моє внутрішнє відкриття і я бачу в ньому велику силу».
Про особливі масштаби війни на Сході України Валерій Макеєв розповідає у книжці. Йому видавалася дивною ситуація, коли серед 70-ти ув’язнених шахтарів знайшовся один футбольний уболівальник, який симпатизував проекту «Новоросія», але шкодував, що не зможе подивитися футбол, де «наші» грають із молдованами. На запитання: «Так це ж Україна грає?!» – відповів: «Так при чому тут футбол?!». Або таке. Сидять чечени, осетини, російські військові з частини, що в Ровеньках Бєлгородської області Росії, і слухають… «Я не здамся без бою…».
Інший автор книжки «100 днів у полоні або позивний «911» Сергій Захаров, який 40 днів провів у полоні, вже після визволення зробив свій висновок про те, що і в Києві, де він зараз проживає, є чимало людей, які, якщо все перевернеться і трапиться така нагода, перші побіжать на референдум і кричатимуть заради дешевої ковбаси: «Путін, помогі!». Така частина населення є скрізь і це специфіка не тільки Донбасу.
Сьогодні автори книжки Валерій Макеєв і Сергій Захаров продовжують допомагати всім, хто постраждав від війни на Сході України. Сергій Захаров хоче створити ілюстровану графічну новелу про війну, про справжнє пекло, в яке потрапляють люди у війні. Головна мета його наступної художньої роботи – дати відповідь на запитання: «Як таке звірство може відбуватися сьогодні? Як людина, немов звір, може катувати і вбивати іншу людину?».
Юрій Боруцький, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ