Путін, який прокоментував постріли в журналіста Бузину вже через декілька хвилин після злочину, коли про це ще навіть не оголосили українські органи внутрішніх справ, назвав це «політичним убивством, типовим для України». Така обізнаність і готовність російського президента до звістки про смерть українського журналіста дуже здивувала громадськість і наштовхує на думку про причетність спецслужб РФ до кривавих убивств у центрі української столиці.
Насправді є дуже мало підстав вважати, що Олеся Бузину було вбито за наказом беззубої української влади, яка не те що ліквідувати, а й навіть не може посадити прямих агентів ФСБ і ставлеників Кремля, які почуваються в нашій державі значно впевненіше, ніж у РФ. За нової влади всі, хто мав прямий стосунок до розстрілу Майдану, організації тітушок та інспірації сепаратизму на Донбасі, зберегли свої багатства, бізнес, посади, депутатський імунітет і не понесли жодної відповідальності за свої антинародні дії.
Окрім того, Олесь Бузина, будучи публіцистом-маргіналом, навряд чи становив якусь загрозу для чинної влади чи навіть для націоналістичних партій. Бузина роками здійснює антиукраїнські провокації, а найбільші з них, такі як, наприклад, написання пасквілю про духовного батька українців – Тараса Шевченка, навіть свого часу викликали широкий суспільний резонанс. Але й тоді Бузину ніхто не чіпав. Тепер же він опинився на інформаційному маргінесі, його творчість стала примітивною, нецікавою і нудною, він вичерпав себе як публіцист і втратив підтримку кремлівських господарів. Його епатажні випади проти честі та гідності жінок у книзі «Поверніть жінкам гареми», спрямовані на привернення уваги публіки, викликали лише жбурляння тортом в обличчя представницями жіночого руху «Фемен».
З газети «Сегодня» Бузину фактично попросили піти, оскільки він не зійшовся з колективом. На телебачення його вже не запрошували і навіть російські телеканали останнім часом ним гидували. Коли говорять гармати, фінансування таких дрібних пасквілянтів української державності, як Бузина, для Москви зараз не є пріоритетним. Отож московські господарі цілком прагматично вирішили, що епатажний публіцист-маргінал був лише зайвою і набридливою статтею у бюджеті інформаційної війни та диверсійних операцій і міг принести більшу користь мертвим, аніж живим.
Для РФ, яку міжнародна спільнота вже вголос звинувачує у неофашистському режимі та вбивствах політичних опонентів, дуже важливо відволікти від себе увагу, продемонструвавши європейцям, що в Україні також є політичні вбивства опозиційних політиків та журналістів, причому навіть за тим самим сценарієм, що й убивство Бориса Нємцова.
Здійснивши серію атентатів проросійських політиків в Україні, Кремль також намагається підкріпити якимись смаженими фактами вигаданий образ «фашистської хунти», яка вбиває інакодумців. Якщо в «розіп’ятих хлопчиків», «зґвалтованих бабусь-епілептичок» чи у «вбивство снігурів» європейський обиватель вірити не хоче, то в дискримінацію опозиції і політичні переслідування повірить швидше. Якраз у переддень вирішення питання щодо надання Україні фінансової допомоги та кредитів Україна виглядає кривавою деспотичною державою. У цій ситуації стає очевидним, якій державі це вигідно.
Резонансні вбивства проросійських діячів також готують ґрунт для травневої ідеологічної історії, яку Кремль традиційно розпалює 1 та 9 травня. Сакральні жертви фашизму, які боролися за «русский мир», ностальгували за СРСР та засуджували бандерівців й «укропів», мають стати додатковим фактором масового екстазу ненависті, який заплановано в програмі святкувань «девятомая». А цьогоріч русофіли матимуть ще й реальні образи «мучеників фашистської хунти», яких, можливо, намагатимуться навіть канонізувати. Такі інформаційні кампанії із зомбування населення минулого року закінчилися трагедією в Одесі.
Самого Олеся Бузину, який виявився звичайним пішаком у кремлівській політичній грі, звичайно, шкода, адже на зрадників має чекати справедливий демократичний суд, а не злодійське вбивство. Проте такі, як Бузина, оспівуючи та облагороджуючи кремлівський режим, мали б знати його справжнє обличчя. За легендою, московський цар Іван Грозний наказав осліпити архітектора собору Василія Блаженного, щоб він більше ніде не збудував такої краси. Такою виявилася подяка Кремля за багаторічну вірну службу, хоча, зрештою, для московської ментальності така практика є типовою. Для Москви мертвий Олесь Бузина виявився кориснішим, аніж живий. А люди для теперішніх господарів Кремля є лише складовими елементами політтехнологій у їхніх інформаційних і справжніх кривавих війнах.
Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ