У середньому на відкриття власної справи вони отримали від 16 до 40 тисяч гривень. Дехто на фінансову підтримку чекає з дня на день. Кореспондент «Вголос» зустрівся з трьома учасниками бойових дій і поцікавився, як просуваються їхні бізнес-ідеї.
Василь Петлянко: Від гранатометника до теплиці
Василь Петлянко з Дрогобицького району на війну пішов добровольцем. То було в серпні 2014 року. Разом з іншими побратимами 28-річного чоловіка скерували на Луганщину. Щастя, Кримське… Василь і досі пам’ятає, як було гаряче. Утім, Богу дякувати, куля не зачепила. «На фронті був помічником гранатометника, – пригадує він. – Усяко бувало, але головне, що додому повернувся живим. І тепер час настав подумати про майбутнє, бо двоє дітей зростає – дівчата 4 роки і 4 місяці», – ділиться чоловік.
До війни Василь працював в охоронній фірмі. Довелося поїздити й по світу: 7 місяців перебував на заробітках на Кіпрі. Там був задіяний у будівництві теплиць, а згодом – у вирощуванні огірків. Набутий досвід знадобився чоловікові після війни, коли в центрі зайнятості запропонували відкрити власну справу. Каже, завжди подобалося працювати на землі, тому довго не міркував й обрав вирощування огірків. Нині, коли йдеться про свій бізнес, аж руки сверблять.
«У житті так склалося, що народився і зростав у селі, тому дуже люблю працювати на землі. Вона сил додає. Тож вирішив збудувати власну теплицю, у якій вирощуватиму огірки. Це мені підходить, це моє. А поки що чекаю, коли моя держава виплатить близько 30-ти тисяч гривень. Сподіваюся, цієї суми вистачить для того, щоб закупити твердопаливний котел, труби, батареї, все для електрики й поливу, плівку тепличну. Якщо залишаться гроші – придбаю прилади для крапельного поливу. Загалом у планах – будівництво теплиці площею 150 квадратних метрів: 5 на 30 метрів», – розповідає Василь і додає, що торік спробував вирощувати огірки на меншій площі. Овочі вродили, і це стало приводом для подальшого розвитку – на вищому професійному рівні.
«Торік біля дому побудував невеличку теплицю, яку засадив огірками. Мені було цікаво, як вони зростатимуть у холодну пору року, чи буде врожай, прибуток. І все вийшло. Огірки – продукт рентабельний, вони скоро зростають, є невибагливими до умов, не потребують ретельного догляду. Тому зупинився на вирощуванні цієї культури. За моїми розрахунками, в середньому з одного квадратного метра буду збирати до 20-ти кілограм врожаю. Загалом планую робити дві посадки на рік – у серпні та лютому», – сказав учасник АТО.
Погляди Василя розділяє дружина. Вона постійно цікавиться справами чоловіка, але поки що не втручається, оскільки на руках мала дитина. «Поки що сам собі раду даватиму, а як знадобиться більше рук, вона буде поруч», – пояснив він. Чоловік також сказав, що на допомогу прийдуть і рідні, які вірять у сина та зятя і знають, що справу доведе до кінця.
Ярослав Войціцький: З побратимами легше долати труднощі
Учасник АТО Ярослав Войціцький вирішив не просто започаткувати власний бізнес у сфері будівництва, а й допомогти колишнім бійцям адаптуватися до життя без війни і знайти себе в новому статусі. У планах – створити професійну бригаду з числа учасників АТО, які ремонтуватимуть квартири і будинки під ключ. Говорить, пліч-о-пліч легше долати труднощі.
«До війни протягом 8-ми років працював у торговельній мережі. Займав різні посади – від заступника голови відділу до керуючого. Маю дві вищі освіти: закінчив університет Марії Склодовської-Кюрі в Любліні та Львівську політехніку за спеціальністю «менеджмент організацій». А потім був Донбас. Проходив службу на посаді снайпера в оперативно-бойовій прикордонній комендатурі Мостиського загону «Скеля». Спочатку півроку служив у Сартані та Гнутовому, а згодом – на кордоні з Польщею на посаді інспектора прикордонної служби. На Сході виконував обов’язки перевіряючого контрольно-пропускного пункту. Наш блокпост у Гнутовому був останнім, за ним починалася так звана «сіра зона», за якою були сепаратисти. Вони постійно обстрілювали з «Градів» наші позиції. Звісно, було страшно, оскільки не знав, яка доля чекає, але, знаєте, так само було страшно і після повернення додому. Це нібито знову вчишся жити, але без вибухів і ворога. Багато хлопців і досі не адаптувалися. Тому мені спало на думку об’єднати побратимів і створити бригаду з кількох колишніх бійців. Разом буде легше і жити, і працювати», – розповів 35-річний Ярослав.
Чоловік підготував бізнес-план, успішно захистив його й нині чекає на стартовий капітал у розмірі близько 30-ти тисяч гривень. Окрім того, дізнався про грант на розвиток власної справи у 20 тисяч гривень, які також має намір витратити на закупівлю потрібних інструментів для майбутньої роботи.
«У мене є хлопці на прикметі, які хочуть працювати і мають потенціал, але не вміють організувати процес. Тому всі організаційні моменти беру на себе. Спочатку планую організувати одну бригаду. Якщо все піде добре, будемо розширятися. В перспективі – будівництво під ключ. У принципі, сподіваюся, що люди надаватимуть перевагу саме нам, учасникам АТО. Плюс – будемо брати якістю виконання будівельних та ремонтних робіт», – пояснив Ярослав.
Водночас Ярослав Войціцький веде активну громадську діяльність. Торік у вересні разом із колишніми військовослужбовцями створив громадську організацію «Воїни АТО Мостищини», до якої входить уже понад 200 осіб. «Ми намагаємося вирішувати поточні питання учасників АТО: виплати, земля, лікування. Порушуємо їх перед депутатським корпусом. Бо певні, що не можна забувати тих, хто боронив українську землю від ворога», – акцентував Ярослав. А ще чоловік мріє про велику родину і дітей, яким віддаватиме свою любов. «Потрібен старт, а далі – родина. Вірю, все буде», – підсумував Ярослав.
Доброволець Микола Стецьків, батько чотирьох дітей, вирощує суниці
У 29-річного львів’янина Миколи Стецьківа доволі амбітні плани щодо розвитку власного бізнесу – вирощування суниці садової і створення демонстративної ягідної ділянки неподалік села Раковець, що в Пустомитівському районі. Утім два роки тому молодий чоловік навіть і не думав про роботу на землі. У червні 2014 року пішов добровольцем у батальйон патрульно-постової служби особливого призначення «Львів». Не зупинили його навіть четверо синів та дружина, які потребували присутності батька вдома.
«Мої діти прекрасно розуміють, для чого я їздив на Майдан, на Схід, бо хто, як не я, мусив їм показати приклад любові до України. А ще я не їхав туди вмирати. Мета була – перемога. Сєверодонецьк, Лисичанськ, Станиця Луганська. Там був рівно рік з ротаціями. Проводили зачистку й розвідку. З місцевими мешканцями принципово розмовляв українською. І знаєте, більша частина з них займала проукраїнську позицію. Хоча зустрічалися і такі, хто ненавидів львів’ян, бо уявляв нас інакшими – жорстокими. Але їх також можна зрозуміти, бо все робили штучно для того, аби ці люди повірили в нісенітниці. А загалом було гаряче», – пригадує Микола.
Після повернення додому чоловік два місяці психологічно «відходив» від бойових дій. Не міг звикнути до мирного Львова й людей, які власною поведінкою не виказували, що в країні триває війна. «Всі були зайняті своїм життям, і це було найскладніше», – пригадує чоловік. Згодом у Миколи з’явилося чітке бачення майбутнього. Він не хотів працювати на когось і скористався нагодою відвідати бізнес-курси, після чого презентував ідею вирощування суниці садової на власній земельній ділянці у 10 соток, які отримав від держави як учасник АТО.
«За рік до цього з дружиною орендували сотку землі у знайомих, яку засадили суницею. Хотіли побачити, яким буде врожай. Ягоди вродили, і діти були задоволені. Вони – найкращі дегустатори, бо не вміють лукавити. Отже, вирішили вирощувати ягоди. 30 тисяч гривень допомоги витратив на закупівлю 2-х тисяч саджанців суниці садової. Обрав цей сорт тому, що він транспортабельний, блискучий, красивий, довго зберігається, невибагливий до хвороб і стійкий до погодних умов. Прекрасний сорт для початківців. Звісно, є і проблеми: відсутність досвіду й обмаль консультацій з аграріями, тонкощі поливу, крадії. На ділянці не було огорожі, тому швидко знайшлися «диверсанти», які вкрали деякі речі. Але руки не опускаю. В планах – цього року зібрати як мінімум 800 кг ягід. Уже домовився про їхній продаж. Наступного року будемо розширятися. Візьмемо в оренду ще 20 соток землі, які також засадимо суницею», – розповів Микола.
Він також додав, що у планах – вирощення полуниці для алергіків. Каже, що знає про білий сорт ягоди, який не містить червоного білка. Молодий чоловік бачить, як через три роки люди самі приїздять на ділянку по ягоди.
«Мінімізація дотику рук до суниці – ось у чому полягає ідея демонстративної ділянки. Хочете смакувати – приїжджайте і збирайте свіжі та смачні ягоди», – підсумував бізнесмен.
До речі, незабаром у родині Стецьківих народиться донечка, яка з часом також ласуватиме суницею.
Тетяна Зеленська, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ