Незадовго по тому журналісти заявили знову: міністр точно збрехав — або українцям, запевнивши, що пологи були безкоштовними, або Сполученим Штатам, скориставшись програмою для найбідніших, маючи мільйонні статки. Так, після нещадної критики з боку суспільства Омелян не вигадав нічого кращого, як просто видалити виправдання із мережі. Але і тут його спіткала невдача. ЗМІ встигли переписати «найвартісніше» виправдання державного службовця: «Скоро цей совок вимре остаточно, і питання громадянства точно не буде визначальним».
Дружина міністра інфраструктури Володимира Омеляна Світлана Бевза
Певно, варто було б задуматись, чому український достойник нехтує громадянством власної держави. Нехтує, до речі, в той момент, коли його ж держава оголошує «паспортну війну». Але питання в іншому: ситуація Омеляна – це лише маленький прояв «закону», за яким живе кожна українська влада уже протягом 27 років незалежності Української держави.
Так, наприклад, усім відомо, що Президент Порошенко володіє розкішною віллою за щонайменше 120 мільйонів на самому березі моря у іспанській Марабельї. Діти його навчаються у найпрестижніших британських та французьких навчальних закладах, красуються там у футболках із написом «Раша», а вихідні проводять вже разом із батьком – на Мальдівських островах.
Натомість Міністр фінансів України Олександр Данилюк, як з'ясувалося напередодні, брати приклад зі свого гаранта не хоче, тому таємно купує скромніше помешкання – квартиру у Лондоні, усього за 29 мільйонів. У принципці, нічого дивного, адже двоє його синів та дружина давно здобули британське громадянство.
Про численні громадянства і паспорти скандального одеського мера Геннадія Труханова не розповідав хіба лінивий. Проте нещодавно британським журналістам вдалося з'ясувати набагато цікавіші речі: у минулому Труханов належав до злочинної банди, яка наживалася на українській нафті, і так само скуповувала розкішне майно у найпрестижніших районах Лондона. Тільки одна з тих елітних квартир, за словами розслідувачів, коштувала 12,5 млн фунтів стерлінгів (майже півмільярда гривень).
Слід віддати належне, що деяким політикам добре живеться і в Україні. Так, наприклад, колишній регіонал, а нині нардеп і «християнський соціаліст» Михайло Добкін погоріти на майні за кордоном поки не встиг. Можливо, причина у тому, що купувати 5 автівок за день йому вдається і на Батьківщині. А рідна країна, водночас, гарантує йому і «соціальну підтримку», виплачуючи по 192 тисячі гривень щороку як «почесному громадянину Харкова»…
Перераховувати розкоші, якими зуміли обкластися українські політики за кордоном, можна ще дуже і дуже довго. Але постає закономірне питання: чому? Чому у часи, коли українська держава нарешті почала відроджуватись, реформуватись і розвиватись, люди, які провадять оце «життя по-новому», самі щосили тікають від своїх змін?
Коментарі для «Вголосу»
Олег Соскін, політолог, директор Інституту трансформації суспільства:
Президент, парламентарі, урядовці, місцеві чиновники та державні службовці різних рангів, як ніхто, бачать: ситуація в Україні – надзвичайно катастрофічна. Разом з тим, вони досі живуть радянською мрією – щонайшвидше втекти звідси якнайдалі. Теперішня економічна ситуація каже цим людям, що стає все гірше та гірше, а ніякого просвіту немає. А зважаючи на те, що вони мають більше можливостей, ніж пересічні «свинопаси», – тікають, використовуючи можливості, які їм дають високі державні і громадські посади.
Ніхто з нинішньої «еліти» жити в Україні не збирається. Ці люди знають, що тут нічого не покращиться, бо над ними стоїть клан, який має за мету винятково розкрадання України. Тому вони приймають правила гри і роблять усе можливе, аби хоча б їхні діти врятувалися, а потім влаштували комфортне майбутнє і для батьків.
Ця влада неукраїнська. І керманичі, і люди, які їх оточують, мали Україну в одному місці. І далі так бути не може.
Степан Хмара, Герой України, правозахисник:
Це ненормально і небезпечно. З Україною їх нічого не зв'язує, тому їм абсолютно байдуже, що тут відбувається – і чим це закінчиться. Тому вони грабують в Україні і купують маєтки за кордоном. Найвищі посадовці своїми награбованими горами грошей в офшорах подають приклад, а усі, хто стоїть нижче від них, – беруть приклад.
Це неприпустимо. Ці люди ніколи не ставитимуть на перше місце інтереси України і українців. Тому у нас і відбувається суцільний безлад у державі.
«З Україною їх нічого не зв'язує, тому їм абсолютно байдуже, що тут відбувається – і чим це закінчиться»
Це загроза для національної безпеки. Тому цього треба позбуватися. Люди повинні брати до уваги і не підтримувати кандидатів чи політичні партії, де такі діячі є. Люди мають думати, цікавитися і робити висновки.
Ситуація мусить змінитися, ми мусимо зробити все, аби загроза для існування нашої держави зникла.
Семен Глузман, президент Асоціації психіатрів України, дисидент:
Кожен з них має свій «порохотяг», яким викачує гроші з українців і виводить їх у офшори. Єдиний спосіб, яким можна цього позбутися, – вибирати кращих. Зверніть увагу: вся наша демократична риторика закінчується перед виборами. Ми йдемо на голосування, вибираємо гниль, а через два дні після голосування сідаємо на кухні і обговорюємо, які ті «вибрані» погані.
І ще один акцент: молодь не ходить на вибори. Отак у наслідку стабільно отримуємо казна-що. Якщо так далі продовжуватиметься – країна Україна залишиться, але держава буде іншою. Якою – важко сказати... Тяжко це, Бо мої друзі таборові хотіли іншого, мріяли про інше, вмирали за інше.
«Нам треба вибрати адекватно, а не лайно чергове, яке розповідатиме, як воно нас любить»
Від того, що Гройсман з Порошенком щодень розповідають нам, що все чудово, краще насправді не стає.
Ця країна дуже тяжко хвора. І все залежить від нас. Третього Майдану не буде. Але буде страшне кровопролиття.
Два Майдани засвідчили, що українці готові до спротиву. Але теперішня влада намагається скористатися цим. Вони прокладають свої канали, намагаються грати у свої ігри. Непідпорядковані АП економісти кажуть, що економічне падіння України – неминуче. Тому цілком ймовірно, що щось рване знову. Що люди знову підуть на вулицю. Але демократія так не приходить. Демократія – це результат виборів. Нам треба вибрати адекватно, а не лайно чергове, яке розповідатиме, як воно нас любить.
Сергій Дацюк, філософ:
Проблема у тому, що в Україні політикою займаються бізнесмени. А так бути не може. Вирішив іти в політику – забуваєш про бізнес. І не «передаєш у сліпий траст», а насправді забуваєш. Тоді тобі не вистачатиме коштів, аби скуповувати оті розкішні маєтки, вчити дітей у найдорожчих закладах і тому подібне. Просто зарплати української на це не вистачить.
Але тут в українських політиків постає інше питання: якщо залишиш бізнес – мусиш брати хабарі. А якщо береш хабарі – мусиш започатковувати бізнес, уже будучи політиком. Отут повинен бути свідомий вибір: або ти ідеш в політику, кидаєш бізнес, не береш хабарів і використовуєш винятково те, що гарантує держава, або ти не політик. По-іншому ми не збудуємо позитивну модель розвитку країни. Можна, до речі, взяти приклад зі США, де президент із вступом на посаду переїжджає до Білого дому і користується винятково державними послугами.
«Доки ми зберігатимемо модель, в якій олігархи командують державою, на краще нічого не зміниться»
На жаль, зараз в Україні політика не відділена від бізнесу, тому і стан справ у державі такий, що самі політики не хочуть тут жити. Вони вчать дітей там, бо не розглядають Україну як державу, яку вони позитивно перетворюють. І від бізнесу вони не можуть відмовитись, бо не вірять, що політика дасть їм достатньо засобів, щоб реалізуватися, адже вона корумпована.
Якщо ми продовжуватимемо займатися корупцією, зберігатимемо модель, в якій олігархи орендують державу, фактично командують цією державою, то ми житимемо в олігархії. Вічно. І тоді тільки обличчя в системі змінюватимуться, а сама система залишатиметься сталою. Нам потрібне перезавантаження країни. Нам потрібна принципово інша, складніша модель розвитку. Нам потрібні інноватори, які здатні змінити цю систему докорінно.
Микола Козирєв, правозахисник:
Певна категорія політиків в Україні ставить собі за мету Захід, адже розглядає Україну винятково як місце особистого збагачення, з якого можна здирати «адміністративну ренту». Вони виводять гроші за кордон, усю «ренту», яку збирають тут, переводять в офшори. Тому зрозуміло, що там їхнє місце проживання, бо тут вони просто «врємєнщікі», які влаштовують собі життя за рахунок цілої країни.
«Тут вони просто «врємєнщікі», які влаштовують собі життя за рахунок цілої країни»
Наш політико-економічний режим влаштований таким чином, що економіка і політика цілої держави служить тільки для «обраних». Лише окрема категорія людей, яких ми називаємо олігархами, тримає у своїх руках ресурси, політичні та економічні активи всієї України. Якби цього режиму не існувало, якби економіка працювала для всіх, якби був потужний середній клас, розвивався дрібний і середній бізнес… В Україні можна було б жити.
Нам треба змінювати політико-економічний режим України. «Економіка і політика для обраних» має завершитись – і усе це має служити для всієї країни. Треба знищити олігархат – систему, за якої всіма благами користуються тільки кілька кланів. Їх треба позбавити і політичної, і економічної влади. Те, що у їхньому розпорядженні, має стати надбанням всіх українців, які працюють. І от коли це буде знищено, коли самі українці стануть суб'єктами економічного життя, тоді зміниться і політичний режим. Тоді суди нарешті захищатимуть право власності і життя звичайних українців, а не тільки тих, хто багатіє за чужий рахунок.
Яна Федюра, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ