Справжній опозиціонер -
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю, -
Він в нас буде, чи вовіки вмер?
За поверненням до Росії опозиціонера Олексія Навального спостерігав ледь не увесь світ. Мовляв, ось він: реальний опозиціонер, який, попри замах на життя, не здається й надалі бореться з тоталітарним режимом.І поки одні боготворять його опозиційний образ, інші називають таким же російським шовіністом, як і Путін. Та попри все, на міжнародній арені Навального не лише підтримують, а й називають «в'язнем совісті».
«Вголос» поцікавився, а чи можлива поява в Україні справжнього опозиціонера, якого підтримуватиме як наше суспільство, так і Захід?
Про це ми запитали у доцента Києво-Могилянської академії, політолога, філософа та публіциста Ігоря Лосєва, політолога Валерія Димова, політтехнолога Ярослава Макітру та експерта програми «Міжнародна і внутрішня політика» Українського інституту майбутнього Ігоря Тишкевича.Валерій Димов:
У Росії - унікальна ситуація, яку не можна порівнювати з іншими, зокрема європейськими країнами. Опозиціонер в Росії і опозиціонер в Україні чи у будь-якій демократичній країні – це зовсім різні речі. А до того ж Навального прикута така увага, адже всі бачать і розуміють, що відбувається у країніагресорі. А це, зокрема, порушення закону, замахи на політичні вбивства, при цьому з відома або за безпосереднього керівництва країни чи ФСБ. Навальний – яскравий приклад. А увага світу прикута до його персони як до людини, яку знищує кремлівський режим.
І тут виникає питання: «Чи буде в Україні людина, яку захоче вбити режим і яку підтримуватиме Захід?». Відповідь: це поки не реально, адже, навіть незважаючи на недосконалість, а іноді і тотальну корупцію у правоохоронній системі, ситуація така, як у Росії, в Україні неможлива. Хоча у нас теж були замахи на вбивства і навіть вбивства – того ж Гонгадзе. Тому, на мою думку, в Україні неможлива поява найближчим часом такого опозиціонера.В Україні поява такого опозиціонера найближчим часом неможлива
При цьому не забуваймо: Навальний – частина російського суспільства і його ставлення до окупації Криму чи України нічим не відрізняється від ставлення Путіна. Тож, як казав Винниченко, вся російська демократія, в тому числі і опозиція, закінчується на українському питанні.
Ігор Лосєв:
Навального підтримують окремі країни Заходу і вузька група осіб у Росії, але він не є загальнонаціональним лідером країни. Хоча й в Україні немає такого лідера – загальнонаціонального. Але тут питання в іншому: звідки йому взятися, якщо протягом 30 років ми бачили всіляких пігмеїв при владі – всі президенти України далеко не вражали правлінням. Тим більше, подивіться на наш народ і те, як він голосує на виборах.
Лідер з’являється тоді, коли народ до цього готовий. А в Україні, складається враження, народ за ці 30 років незалежності розклався морально: думати і брати на себе відповідальність не хоче, а все сподівається на месію. Тому нам не опозиція нормальна потрібна, а влада – національна і патріотична.
А обставини для цього більш, ніж ідеальні, бо триває війна, а в таких умовах кожен народ максимально мобілізовується. Хоча, як бачимо, в нас цього не відбулося, і у 2014 році знову повторилася ситуація 1919 року: на фронті жменька українських Героїв воювала за Україну, а в тилу – суцільна зрада і підлість. Тому, коли наш народ буде готовий до появи справжнього лідера, тоді він і з’явиться - обов’язково. А так наш народ, як писав Шевченко, діє за принципом «за шмат гнилої ковбаси хоч рідну матір попроси».
І поки ця продажність не зникне, не буде і лідера. А так виходить, що українці не лише владу не вміють обирати, а й лідера опозиції висунути не можуть. І коли мені кажуть, що «от український селянин загинув під час Голодомору», я завжди запитую: «А де той селянин був у 1919 році, коли можна було вибороти свою державу? Тоді не було би Голодомору і терору». Натомість ця ситуація повторюється і сьогодні, коли нація демонструє абсолютну нездатність у критичних умовах робити правильний вибір, зокрема у час війни.
Ярослав Макітра:
У нас поки неможлива поява такого опозиціонера, адже в Україні немає такого тиску режиму та репресії з боку влади, як у Росії і передбачити його важко. Та, якщо оглянутися назад, в Україні були схожі ситуації, якщо взяти до уваги модель поведінки людей: історія з Тимошенко чи з Луценком, коли вони сідали у в’язницю, хоча мали можливість виїхати з України за часів Януковича. Їх також частково підтримували як суспільство, так і Захід.
А те, що зараз відбувається з Навальним у Росії, це схоже на те, що в нас відбувалося у часи президентства Кучми і особливо в часи Януковича. Та й в Україні свої політичні реалії: у нас влада не отруює і не пробує вбивати людей, як у країні-агресора. У нас навіть за президентства Януковича інші методи тиску на людей застосовували, але не спроби вбивства і потім відкриття низки кримінальних справ, як у Росії на Навального. І, до речі, якби на його місці був хтось із українців і таким чином повертався би на Батьківщину, реакція суспільства була би резонанснішою.
Ігор Тишкевич:
Тут варто глянути на ту ж соціологію та ставлення українського суспільства до різних проблем. Відповідь буде очевидно: такий опозиціонер у нас неможливий. Не варто надіятися, що у нас з’явиться свій Господь Бог у вигляді загальнонаціонального лідера – це нереально. Не буде у нас пророка.У нас не з’явиться свій Господь Бог у вигляді загальнонаціонального лідера
Та й у жодному нормальному суспільстві це нереально. І якщо навіть брати до уваги Навального у Росії, то він не є загальнонаціональним лідером і навіть не найбільш розкрученим – як і у Білорусі Тихановська.
Загалом у кожному суспільстві є різні думки і неможливо, щоб одна особа в теперішній час цілковито контролювала думки та настрої населення. Може бути хіба що короткочасова мобілізація, коли, зокрема у виборчий час, лідером вважають найменше із зол. Але це не означає загальної підтримки, а те, що люди вважають, що так буде доцільніше, аби ця особа перебрала на себе роль лідера і відповідальність – от і все.
Марія Волошин, ІА «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ