Представлення нового уряду у Верховній Раді відбулося за усіма канонами нагородження кращих кінофільмів у Голлівуді статуеткою “Оскар”. Замість Оскара в нас роздавали посвідчення віце-прем’єрів, міністрів, губернаторів і голів силових відомств. Різниця полягала лише в тому, що, на відміну від “Оскара”, якого вручають за результатами “роботи” акторів, актрис, режисерів чи продюсерів, урядові “оскари” України більшість новоспечених урядовців отримувала авансом.
Із півсотні новопризначених чиновників двадцять точно мають інтереси в конкретному бізнесі і є власниками не маленьких підприємств. Тридцять тих, що залишаються, є однопартійцями, колегами або партнерами перших двадцяти. Погоджуюся, що це ще ні про що не говорить. Адже неформальна назва Кабінету Міністрів – “уряд народної довіри”! Тобто учорашні виборці й учасники Майдану мають право і повинні довіряти Ющенку й Тимошенко.
Проте той, хто має добру пам’ять, легко пригадає передвиборчі слова і президента, і прем’єра, і багатьох нинішніх міністрів та губернаторів про критичну необхідність відділити бізнес від влади. Саме зрощення приватних і державних інтересів називали головною причиною масового поширення корупції та хабарництва в Україні. Тому новій владі зовсім скоро доведеться пояснювати суперечність слів і реальних справ.
Міни Кабміну
Але про все по порядку. Якщо призначення Тимошенко не стало новиною, то призначення багатьох урядовців та губернаторів стало великою несподіванкою. І йдеться не лише про те, що у владу прийшло набагато більше молодих та недосвідчених політиків, ніж очікували, а що у стані союзників (“Наша Україна”, БЮТ і СПУ) виявилося багато людей, які не розділили радості з приводу того чи іншого призначення. Як вірно зауважив в одному із коментарів нардеп Тарас Стецьків, можна ж було проголосувати за Тимошенко, а потім за тиждень “добити” всі суперечливі питання щодо посад. Кому захотілося шоу?
А про те, що важливе державне рішення приймалося не виважено, а “нахрапом” і з “криками”, свідчать наступні моменти.
По-перше, на посаду першого віце-прем’єра призначено не самостійного менеджера, а виконавця волі прем’єра. Саме з такими умовами Тимошенко погодилася призначити на посаду Анатолія Кінаха. Цим вона вбивала відразу двох зайців: не дозволила своєму опонентові Порошенку поставити “першим” Віктора Пинзеника і продемонструвала всій Україні вдячність Кінаху за підтримку Помаранчевої революції”. Водночас прем’єр мала би зосередитися на стратегічних питаннях розвитку України і не забивати собі голову важливими, але дрібними питаннями. Проте «залізна Юлія» звикла контролювати все.
По-друге, у стані віце-прем’єрів було помічене дивне розставляння акцентів. Існує два “віце”, які займатимуться аж надто віддаленими проектами: найближчий соратник Ющенка Олег Рибачук куруватиме євроінтеграцію, а найвіддаленіший від Ющенка Роман Безсмертний займеться адмінреформою. Ні перше, ні друге не є наразі вкрай актуальним і важливим, аби запроваджувати з цією метою посади віце-прем’єрів. У попередній системі влади таке робили з єдиною метою: підготувати стартовий майданчик для подальшого росту потрібних осіб. Так, у 1994 році в Кабміні Віталія Масола було створено дивну посаду віце-прем’єра з питань національної безпеки, яку обійняв Євген Марчук. У 1995 році Марчук став прем’єром.
Підтвердженням “незрозумілості” таких посад стала майже анекдотична хронологія призначення “віце” з адмінреформи. Спершу Тимошенко заявила, що кандидатуру не узгодили. Проте, ще не дочитавши список міністрів до кінця, вона із властивими їй у стані невдоволення металевими “радісними” нотками повідомила, що на цю посаду призначили Безсмертного. Як же, цікаво, коаліція зуміла погодити цю кандидатуру, коли Ющенко, Тимошенко і Мороз перебували в різних місцях залу засідань? Містика, та й годі.
На фоні двох примарних “віце” сиротливо виглядає єдиний конкретний віце-прем’єр гуманітарного блоку Микола Томенко. Дивує інше: невже у нинішній економічній ситуації не існує більш актуальних сфер, окрім євроінтеграції і адмінреформи? Попередні уряди завжди робили акцент на котромусь із блоків питань – або на ПЕК, або на аграрному, або на промисловому.
Нарешті, по-четверте, новий уряд, 13-й за числом, відрізняється від усіх попередніх наступним: під час призначення значної частини міністрів керувалися не професіоналізмом кандидатури або ж лобізмом цієї особи з боку певної фінансово-промислової групи (як було колись), а виключно наближеністю до тіла президента чи прем’єра.
Так, як мінімум дивно виглядають: у кріслі міністра внутрішніх справ вічний борець з “мєнтами” Юрій Луценко; міністра культури – Оксана Білозір (краще вже був би Поплавський, пожартувала моя знайома); міністра охорони навколишнього середовища – екс-фінансовий аналітик “Альфа-банку” Павло Ігнатенко; мінпраці та соціальної політики – “молодий рухівець” В’ячеслав Кириленко; міністра у справах сім’ї та молоді – Юрій Павленко. “Диковинкою” уряду Тимошенко є міністр з надзвичайних ситуацій – власник бізнес-групи “Брінкфорд” Давид Жванія.
Проте неймовірне здивування очікувало всіх українців, коли вони почули прізвище нового голови СБУ – ним став “права рука” Тимошенко Олександр Турчинов. Тепер саме в її руках зосередиться повна база “компромату” на всіх-всіх-всіх. Як полюбляє казати моя пречудова знайома: чи не час згадати старі як світ слова із лікарської клятви Гіппократа “не нашкодь”?
Разом із прем’єром в уряді працюють 23 особи. З них – більш ніж половина належить до політиків, а не до фахівців у певній галузі. З одного боку, це добре, оскільки ми рухаємося до Європи. З іншого – невідомо, яких “професіоналів” приведуть політики у свої відомства і чи не будуть вони лобіювати інтереси певних бізнес-груп? Згідно з логікою речей, саме зараз Віктор Ющенко або Юлія Тимошенко повинні оголосити “міру покарання”, яку буде застосовано щодо тих, хто спробує відновити корупційну систему минулого. Якщо цього не буде зроблено, то це стане додатковим аргументом для нової опозиції, що слова влади розходяться з ділом.
Політика – це мінне поле, де розмінована міна може насправді виявитися “пустишкою”, а бутафорна – вибухнути прямісінько в руках. Особливістю політичного міношукання є те, що вибухові заряди закладають часто одні й ті ж люди, які потім від них і страждають. Нові люди, які приходять у владу, повинні бути вдвічі обережнішими. Інакше через них постраждають і Ющенко, і Тимошенко. Адже народ не обирав Кінаха, Рибачука, Білозір, чи Плачкрва. Громада голосувала й підтримувала на Майдані двох “Ю”.
Ще один нюанс. Розподіл посад в уряді та призначення губернаторів засвідчили, що на президента Ющенка реально впливають шість центрів: групи “Разом” (Рибачук-Жванія-Мартиненко), “Солідарність” (Порошенко), ПРП (Пинзеник) і НРУ-УНП (Тарасюк-Костенко) з “Нашої України”, особисто Юлія Тимошенко і лідер СПУ Олександр Мороз. Чи не забагато?
Губернатори-новатори
Нових губернаторів можна поділити на три умовних групи: народні депутати, бізнесмени і тимчасові. В окремих випадках депутати виступають і бізнесменами.
Дещо дивним було те, що губернатори стали дрібною монетою, якою давали “решту” або платили менш значущим учасникам революції. Для прикладу, призначення головою ОДА у промислово розвинутій Луганській області члена партії Михайла Бродського “Яблуко” Олексія Данилова стало “компенсацією” за тяжкі “бої” під час революції. Тим більше що на самого Бродського ще чекає просторий кабінет у Державному комітеті з питань підприємництва.
Хоча інших такі призначення цілком задовольняли. Насамперед мова йде про депутатів, які прийшли у парламент із цих областей і в яких там є бізнес. Голова ОДА Львівської області Петро Олійник відомий як успішний підприємець на ниві вугільної промисловості, переробки і збагачення вугілля, володів радіостанцією і газетою у Червонограді. На протилежному кінці України, у Харківській області, буде губернаторствувати Арсен Аваков, президент харківської бізнес-групи банку “Базис”, яка має інтереси в енергетиці й харчовій промисловості (детальніше дивись схему).
Серед нових облич, які скоро можуть з’явитися у парламенті замість вибулих “кабмінівців” і губернаторів, відомими є начальник регіонального відділення ФДМУ у Львівській області Степан Давимука, скандальний екс-депутат Михайло Ратушний, екс-секретар Ющенка Віра Ульянченко, екс-мер Маріуполя Михайло Поживанов … Незначні зміни відбудуться в стані БЮТ (двоє осіб) і СПУ (четверо). Доволі цікавою є постать, яка приходить у парламент замість Юлії Тимошенко. Це – Віталій Корж, президент Інтернет-компанії “Глобал Юкрейн”. Він також відомий як батько колишнього чоловіка Оксани Марченко, нинішньої дружини Віктора Медведчука. Кажуть, що з останнім вони у досить теплих стосунках.
Продовження буде…
Доки в читача не закралася хибна думка, спробуємо її випередити. Ніхто не сумнівається і не намагається очорнити нову владу в очах громадян, які вірять у чисті помисли обраних і підтриманих ними політичних сил, зокрема Віктора Ющенка і Юлії Тимошенко. Проте ніхто не тягнув за язик ні його, ні її, ні інших їхніх соратників, коли вони заявляли про готовність відділити бізнес від політики.
Тому першим кроком бізнесменів, які все ж таки опинилися в уряді, має стати публічне зречення і – не виключено – ринковий продаж свого майна на користь нових власників підприємств (щоправда, не родичів і не друзів).
Також є ще одне спільне запитання як до Юлії Володимирівни, так і до Віктора Андрійовича. Як вони планують ліквідувати варварський лобізм, що процвітає нині в уряді? І на який орган буде покладено функцію попередження лобізму з боку вчорашніх бізнесменів, а нині чиновників “уряду народної довіри”? При цьому щиро приєднуємося до настрою більшості й кажемо, що ми у вас віримо! Як кажуть кращі люди нашого суспільства: нас порятує тільки віра…
Віктор Ющенко президент України
У найближчі 7-10 днів люди, призначені на посади в органи виконавчої влади різних рівнів, позбавляються свого бізнесу. Кожна людина, яка прийде на державну службу, публічно «прийме резолюцію», в який буде засвідчено продаж чи передачу свого бізнесу, а також відмову від використання службових обов’язків при лобіюванні сімейного бізнесу або своєї колишньої справи. Політика і бізнес, безумовно, будуть розділені.
Юлія Тимошенко із виступу у ВРУ після свого призначення прем’єром
Мета, яка існує перед нами, це розділити владу і бізнес, розділити владу і капітал. І я хотіла б, щоб ми, маючи таке політичне рішення, запропонували і собі, і світові не гасло: розділити бізнес і владу, – а глибокі, системні заходи. В Україні влада народжує надприбутки бізнесу, а бізнес за рахунок цих надприбутків приводить до влади своїх політиків. Це порочне коло потрібно, безумовно, розірвати (оплески).
ІА "Вголос": НОВИНИ