У «Експресі» за 24. 12. було опублікувано початок розмови з заступником глави Адміністрації Президента Василем Базівим. У ній він підняв завісу над тим, що відбувалось і відбувається за кулісами великої політики, а також дав доволі відверту оцінку ситуації в країні... Чимало цікавого можна довідатися про «кухню» на Банковій і в цій частині розмови.
"КУЧМА ОПИНИВСЯ У РОЛІ ЛЮДИНИ, ЯКА НАМАГАЄТЬСЯ НАЗДОГНАТИ ПОТЯГ”
— Минулого тижня, несподівано для багатьох, ви, офіційна особа Адміністрації Президента, зробили декілька гучних заяв на радіо Бі-Бі-Сі та для західної преси. Ці кроки були покликані створити підґрунтя для вашої зручної відставки чи це радше крик душі?
- Я звик працювати за правилами і ніколи не намагався вийти за межі свого амплуа. Працюючи на державній службі, я змушений був виконувати свої функції, які передбачали і публічну діяльність. Як ви знаєте, спершу я був головним спічрайтером Президента, а потім Леонід Кучма доручив мені проводити брифінги.
Так от, згідно з цими правилами, я міг висловлювати свої думки в дуже обмежених рамках, а тому їх могли плутати з офіційною точкою зору. Але в нинішній ситуації, коли функції Президента багато в чому обмежені, а функції працівників Адміністрації номіналізуються (у тому числі й мої), то в ці, сподіваюсь, останні дні президентства Кучми я мав право на висловлення власних думок.
— Але «останні дні» могли настати і до 31 жовтня, і до 21 листопада. Чому ви вирішили, що вони настали саме тепер?
— Справа в тому, що у цей період на верхівці влади почали відбуватися надзвичайно складні процеси. Я вважав, що лінія поведінки Президента мала бути іншою. Президент як політична фігура кудись зник, він мовчав, і ця пауза ставала дедалі важчою. Доступ до Кучми був дуже обмежений, він перебував у Кончі-Заспі й майже не з'являвся на Банковій. Раніше моє спілкування з ним було значно простішим. Мій кабінет містився на другому поверсі. Кучми — на четвертому, і в разі виникнення якихось нагальних питань ми завжди могли поспілкуватися. Тож, зважаючи на нові об-ставТйнй, 28 листопада, одразу після відомого рішення Верховної Ради, я написав Президентові доповідну записку.
Як відомо, в ті дні Схід України накрила хвиля сепаратизму. Тому у цій доповідній я виклав свою концепцію, згідно з якою ситуацію в державі слід трактувати не як вибір між кандидатами у президенти, аяк необхідність збереження цілісності нашої держави. Фактично я пропонував гарантові зайняти позицію Верховної Ради і публічно про це заявити.
Крім того, у цьому документі містилися пропозиції звільнити губернаторів-сепаратистів, відправити у відставку склад ЦВК, ініціювати формування нового складу Центр-виборчкому. Я вже тоді передбачав, яким буде рішення Верховного Суду, і, на мою думку, Президент мав на той момент унікальну можливість опинитися на гребені політичних процесів, він міг очолити їх.
— І якого ви досягни результату?
Мені довелося з прикрістю спостерігати, як Кучма опинився у ролі людини, яка намагається наздогнати потяг, що стрімко набирає швидкості. Тож, повертаючись до вашого першого запитання, я вирішив: якщо не можу впливати на думку Президента, то маю право на висловлення власної.
— А до чиєї думки дослухався Президент Кучма? Хто в цій країні має вирішальний вплив на главу держави?
— Звісно ж, глава Адміністрації, прем'єр. Значно меншою мірою — голова парламенту.
— Чому сталося так, що саме Віктор Медведчук мав найбільший вплив на Президента?
— Про це ходить багато легенд та міфів. Один із них ідентифікує мене як людину, дуже близьку до глави Адміністрації Президента, Але насправді це не зовсім так. Медведчук — політик великого калібру, і він не надто інтенсивно спілкувався з працівниками Адміністрації. Він був не просто керівником президентської канцелярії. Медведчук активно спілкувався з урядом, парламентом, представниками міжнародної політичної еліти і членами свого партійного апарату. У нього були дуже численні контактні орбіти, і до першої з них я, як його заступник, не входив. Тому наше спілкування було доволі фрагментарним, у поточному ритмі. Тобто у мене майже не було можливостей провести з ним фундаментальні розмови. А загалом у мене добрі стосунки з Віктором Медведчуком, по-людськи доброзичливі, хоча багато його кроків я й не схвалював. Втім, як я вже сказав, у мене не було можливості висловити йому своє бачення його діяльності.
— Хто ж тоді входив у першу орбіту Віктора Медведчука?
— Це було коло людей, яким він довіряв, на думку яких зважав. Як на мене, чи не найвпливовішим із них є політолог Михайло Погребинський. На мою думку, вплив цієї людини на Віктора Володимировича був фатальним, ірраціональним і згубним.
— Сьогодні деякі політики з опозиційного середовища називають Медведчука демоном, який узурпував майже всю державну політику. Яка ваша думка з цього приводу?
— Я б утримався від вживання таких епітетів. Як я вже казав, це яскравий політик, згусток енергії, крім того, ця людина постійно еволюціонує...
«ЩОДО »МОРДОБОЮ« МІЖ МЕДВЕДЧУКОМ І ЯНУКОВИЧЕМ...»
— А як ви стали заступником глави Адміністрації Президента? Доволі поширена думка про те, що на такі посади можна потрапити лише за протекцією дуже впливових осіб...
- Цю посаду я обійняв не тому, що комусь подобався, чи навпаки. Просто були затребувані мої професійні та функціональні можливості. Адже однією із ФУНКЦІЇ АП є виготовлення державних документів. Це і написання промов Президента, і документація протокольних зустрічей та державних рішень. Власне виготовлення цих документів і можна вважати політикою держави. До певного часу ці документи виготовляв Володимир Литвин, а після його відходу з Адміністрації виникла потреба у кадровому забезпеченні цієї роботи, зокрема, у професійних можливостях такої людини, як я.
— Як людина, яка щодня ходила коридорами президентської адміністрації, ви могли б описати той настрій, який панував у цій установі в останні тижні? Ходять чутки, що там відбувалися навіть «боксерські поєдинки»?
— Є так званий державний механізм, який повинен працювати цілодобово без зупинок. Цей механізм складається з окремих агрегатів, які забезпечують функціонування держави та реалізацію влади. Є й такі агрегати, які забезпечують збереження влади. Я ж працював у тому «агрегаті», який забезпечує власне реалізацію влади, а тому не мав ніякого стосунку до .виборчого процесу.
Адміністрація Президента — це структура, в якій працює кілька сотень людей. Якщо говорити про візуальний бік справи, то в .^щлому.'ачрласфара в-АП -ойула доволі сгііиріїйнаюага" стабільною. Кожен чиновник тупо приходив на роботу, займався своїми справами, оце й усе.
Що стосується «мордобою» між Медведчуком і Януковичем, про який ходить стільки чуток на побутовому рівні, то я не можу ні підтвердити, ні спростувати їх. Влада на вищих ієрархічних щаблях — це доволі своєрідна штука. Кабінети високопоставлених чиновників можуть міститися поруч, але ніхто з них не знає, що відбувається з його сусідом. А щось у когось перепитувати та уточнювати на владному Олімпі — ознака поганого тону.
Справді, за дві—три години перебування в Адміністрації можна побачити весь політичний бомонд: ось коридором іде Ющенко, там стоять старший та молодший Деркачі, купа губернаторів... Тобто наївний той, хто думає, що працівники Адміністрації мають бути в курсі всіх тих причин, які привели сюди цих відвідувачів.
«ІНКОЛИ ЙШЛА ЖОРСТКА БОРОТЬБА...»
— Упродовж цієї виборчої кампанії Президент кілька разів давав публічну оцінку подій, що відбуваються в країні. Ви, як головний аналітик гаранта, намагалися дати в них власну оцінку ситуації?
— Звичайно, підготовка прес-конференцій та інших публічних документів проходила, так би мовити, через мій стіл. Я міг пропонувати свої версії трактування тієї чи іншої проблеми, а міг на замовлення «роботодавця» лише словесно оформити його думки. Мені доводилося робити і те, і інше, бо такий був механізм виготовлення цієї продукції.
— Чи траплялися випадки, коли на вас намагалися вплинути, аби ви підсунули Президентові чиюсь тезу чи ідеологему?
— Ідеологічний менеджмент Леоніда Кучми — дуже хитра штука. Він завжди вимагав від нас кілька варіантів інтелектуального продукту, аби мати можливість вибрати на його думку найкращий із них. Усі ці варіанти готувалися в різних центрах впливу, їх готували радники Гальчинський і Горбуін, люди з оточення Медведчука. Але з гордістю можу відзначити, що переважно Президент вибирав мій варіант.
Інколи йшла жорстка боротьба за те, який саме з цих документів має оприлюднити Президент. Коли я, наприклад, бачив, що в запропонованих варіантах є не просто інше трактування тієї чи іншої проблеми, а, скажімо, посягання на суверенітет держави, то я, як головний спіч-райтер, займав однозначну позицію. Особливо це стосувалося тих текстів, у яких ішлося про відносини України з ЄС, НАТО, Росією. І мені майже завжди вдавалося відстояти свої переконання.
Думаю, що, проаналізувавши риторику Президента з геополітичних питань за останні два роки, яку, так би мовити, формулювала моя права рука, ви на 90 відсотків визнаєте її бездоганною.
— Яким чином ви відстоювали власне бачення цих проблем?
— Президент надав мені у цьому контексті право останнього слова. І я, як головний спічрайтер, просто не включав у тексти майбутніх промов глави держави тих сентенцій, які, на мою думку, не відповідали ефективній зовнішній політиці України. Колись, коли я вже буду поза полі-. тикою, обов'язково напишу книгу про свою роль «генерального писаря» Президента.
— А який ваш прогноз розвитку нашої держави у найближчі рік-два?
— Якщо вибори у нас закінчаться мирно (а я на це дуже сподіваюся), то найбільшим успіхом нашої держави я б назвав перемогу у ній євроатлантичної ідеї. Звичайно, для цього треба перебудувати сам менеджмент управління державою. У тому, що головна кухня, на якій варитиметься державна політика, і надалі буде міститися на Банковій, особисто я не сумніваюся. Президент, як то кажуть, і в Африці президент — чи до прийняття політреформи, чи після. Головна стратегія і надалі розроблятиметься у його Адміністрації.
І тут багато залежить від того, хто буде поруч із новим гарантом. Бо якщо і далі культивуватиметься візантійська політика, згідно з якою головним для політика є доступ до тіла, то ніякого прогресу не буде. Тому я побажав би новому Президентові (а найбільше шансів ним стати має Ющенко), щоб він правильно будував політичний менеджмент у своєму оточенні. Бо якщо він формуватиме його за кількістю революційних заслуг, то це важко буде назвати професійним підходом. Так, люди нині чекають змін, і вони повинні розпочатися з технологічних змін у будинку на Банковій.
ІА "Вголос": НОВИНИ