Міський голова Львова Любомир Буняк продовжує пожинати плоди своїх популістських передвиборних заяв. „Темна конячка” львівського політикуму, він прийшов до влади, твердо пообіцявши львів’янам протягом двох років дати спраглому місту воду, а якщо не справиться з цим завданням – піти у відставку. Уже зрозуміло, що місто води не отримає, але Любомир Буняк, намагаючись хоч якось вирватися із глухого кута, у який сам себе загнав, здається перестав помічати, що у Львові, крім водопостачання, існують ще й інші проблеми, яким також необхідно приділяти увагу.
Хоча у його передвиборчій програмі можемо прочитати про те, що Любомир Буняк протягом півроку обіцяє вирішити усі проблеми із виплатою заборгованостей по зарплаті вчителям та працівників інших бюджетних галузей, львівські педагоги перманентно (хоча й поки що безрезультатно) продовжують боротися з Буняком за свою чесно зароблену зарплатню.
На початку цього навчального року львівські вчителі вже пробували ініціювати проведення міського референдуму про недовіру міському голові, страйкували, пікетували ратушу і навіть захоплювали зал засідань міської ради – все безрезультатно. Як заявив під час минулорічних акцій протесту голова Львівської міської профспілки педагогічних працівників Андрій Соколов: „Фактично Буняк „кинув” львівську громаду, він на популістських закликах переконав і нас, і ми активно його підтримали, ми не соромимось признатися у цьому. Але він не тільки не виконав своїх зобов’язань, які давав перед львівською громадою та вчителями, а став поводитись ще гірше, ніж його попередник. Так на відміну від свого попередника, який пробував вести переговори, шукати спільні думки, він нагло відсилає: це не мої проблеми, це Київ, їдьте до Києва і там вирішуйте свої проблеми”.
І ось місто дочекалося нових акцій протесту, доведених до відчаю педагогів. Вчора четверо педагогів з Франківського району Львова розпочали голодування у наметі біля Франківської рай адміністрації. Сьогодні до них приєднався ще один вчитель із СШ № 55.
У 6 школах Франківського району Львова вчителі продовжують акцію протесту у формі проведення скорочених уроків, по 22,5 хвилини замість 45. Очікується, що сьогодні до акції протесту приєднаються ще дві школи району. Сьогодні ж вчителі Франківського району провели пікетування районного управління юстиції, а завтра, 28 квітня, вчителі Франківського, Залізничного і Шевченківського районів проведуть пікетування засідання сесії Львівської міської ради.
Заступник міського голови Львова з гуманітарних питань Ірина Романів повідомила, що ситуація у Франківському районі по виплаті заборгованості виявилась найгострішою, адже тут вчителі мають на руках рішення судів про виплату заборгованості на 2 млн. грн. За її словами, не існує інакшого механізму виплати заборгованості, як арешт рахунку школи. „Проблема в тому, що суди це визнають боргом, а Міністерство фінансів – ні”, — додала вона.
Після того, як почалися виплати заборгованостей по 57 статті виникла ще одна проблема – суди не прийняли рішення по сплаті податків з цих сум та нарахувань у пенсійний фонд, — повідомив начальник управління освіти Львівського міськвиконкому Костянтин Лазурко. „Якщо за рішеннями судів по місту Львову слід виплатити 25 млн. грн., то з врахуванням цих нарахувань, сума може зрости до 35 млн. грн.”, — сказав він.
Костянтин Лазарко поінформував, що управління освіти подало 8 регресних позовів, у тому числі на Верховну Раду, про відшкодування примусових виплат по 57 статті Закону про освіту, які були зроблені з міського з бюджету. Крім того управління освіти подало 2000 апеляційних скарг та 160 касаційних – до Верховного суду. за словами Костянтина Лазурка, немає жодної реакції на позови та скарги.
За 2003 рік педагогічними працівниками Львова подано в місцеві суди 9859 позовних заяв на суму 25,3 млн. грн., з яких задоволено ― 6114 на суму 14, 2 млн. грн. Відповідно виконавчою службою управління юстиції міста спрямовано відділам освіти райадміністрацій 3368 виконавчих листів на суму 7,4 млн. грн. Немала сума, особливо якщо врахувати, що у структурі міського бюджету Львова і без того на освіту припадає майже третина витрат. Однак те що найбільша стаття у львівському бюджеті – стаття видатків на освіту, зовсім не означає, що вчителі у Львові розкошують. Це швидше свідчить про злиденність львівського бюджету. Педагоги ж на Львівщині, як і скрізь в Україні, перебувають в упослідженому становищі. Відносний та абсолютний розмір платні викладачів знижується. З 1998 року середня платня викладачів зменшилася з 84 відсотків від середнього національного рівня зарплатні до 59 відсотків у 2000 році. І це в той час, як у західноєвропейських країнах викладачі заробляють 120-150 відсотків середньої заробітної плати.
У США на потреби освіти виділяють більше засобів, ніж на оборону і ніхто не каже, що ці гроші витрачаються намарне. Навпаки, Джордж Буш – старший у 1991 році. в посланні Конгресу США говорив: „Протягом усієї історії ми вважали ресурсами ґрунт і каміння, землю і воду, сховані в землі багатства. Зараз не так. Наші найпотужніші ресурси містяться у нас самих - наш розум, винахідливість, обсяг людської думки. Якщо ми хочемо, щоб Америка була конкурентноздатною в наступному столітті, ми повинні взяти на себе відповідальність за освіту.”
Звичайно, смішно порівнювати бюджет Львова і бюджет США, але львівські вчителі й не вимагають таких зарплат як в Америці. Вони тільки хочуть, щоб їм віддали те, що їм належить. Як зазначив в інтерв’ю „Контекст Медіа” уже згадуваний Андрій Соколов, „при виконанні бюджету Львова за минулий рік виявилося, що у бюджеті міста опинились незаплановані 19 млн. грн. Якщо б половину з цих коштів виділили на погашення, то ми б повністю закрили питання тих вчителів, які мають на руках рішення суду. Отож така можливість є – треба діяти”.
У Львові, як і скрізь в Україні, освітян ігнорують, бо освіта виявилася практично нікому не потрібною. Влада цікавиться вчителями тільки як агітаторами під час виборів. А прості громадяни на кожному кроці переконуються, що освіченій людині важко знайти роботу, за котру би достойно платили. Така ситуація закономірна – освіта завжди є тягарем для суспільства, яке згортає виробництво і бачить свою перспективу в основному у постачанні чорноробочих для сусідніх країн.
Відтак – найкраще підготовлені та найбільш динамічні вчителі часто ідуть або відчувають потребу йти зі школи. Якийсь час здавалося, що зі школи пішли уже геть усі ініціативні люди із лідерськими задатками і що наше наступне покоління виховують винятково невдахи і аутсайдери. Однак те, що вчителі ще здатні відстоювати свої права, що вони прагнуть контролювати владу свідчить, що наша школа ще не вмерла. Вона ще жива і виконує свою місію – навчає. І не тільки дітей.
ІА "Вголос": НОВИНИ