Вербна неділя: історія свята, повір'я та традиції

Неділя за тиждень перед Великоднем називається «вербною», «шутковою» або «квітною». Це свято також має іншу назву — Вхід Господній в Єрусалим. Це шоста неділя Великого Посту, яка розпочинає Страсний тиждень. Цього дня у храмах віряни освячують гілочки верби.

Історія свята

В останні дні земного життя Ісус Христос вирушив до Єрусалиму. Тоді поширилась чутка про здійснення ним дива – зцілення невиліковно хворих, вигнання злих духів та воскресіння мертвих. Тож коли Син Божий в’їхав у місто верхи на молодій ослиці – всі мешканці вийшли йому назустріч. Згідно з Євангелієм, люди знімали з себе верхній одяг і кидали його на дорогу, якою їхав Ісус. Також містяни встеляли його шлях пальмовими гілками.

Оскільки в Україні та багатьох інших країнах пальми не є поширеною рослиною, то свято має народну назву – Вербна неділя, що пов’язано з традицією заміни пальмових гілок на вербові.

Традиції святкування

У Вербну неділю християни йдуть до церкви із гілочками верби, яка символізує весну і нове життя. Після відправи священик окроплює гілля свяченою водою.

Колись господарі, повертаючись з церкви з свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок, щоб росла Богові на славу, а людям, на вжиток. Решту, що залишилося, несли до хати і ставили на покуті під образами. Згідно із традицією, букетик верби повинен простояти біля ікон весь рік, охороняючи будинок від пожеж і нещасть, а господарів – від хвороб.

Головний ритуал, якого досі дотримуються у Вербну неділю, – «биття» вербою.

Так, освяченими гілочками легко шмагають людину, та примовляють «Не я б'ю, верба б'є, від нині за тиждень буде Великдень! Уже недалечко червоне яєчко!"

В Галичині кажуть ще й так:

"Шутка б'є - не я б'ю, від нині за тиждень буде в нас Великдень!

«Баська б'є, баська б'є, а за тиждень Пасха є!»

Молоді хлопці та дівчата “б'ючись” вербою, примовляли:

"Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля!"

Олекса Воропай у книзі «Звичаї нашого народу» зазначає, що свячена верба користується великою пошаною в українців:

"Гріх ногами топтати свячену вербу, а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.

Свяченій вербі приписується магічна сила. Як вперше навесні виганяють скот на пасовисько, то конче свяченою вербою - «щоб нечисть не чіплялася до тварин». Більше того, викидають гілля свяченої верби надвір під час граду - «щоб град зупинився".

У Вербну неділю люди з’їдали кілька вербних бруньок, щоб оздоровитись. А у відварах з вербою купали дітей, щоб уберегти від хвороб. Також вербовими гілочками кропили житло і домашню худобу, аби уникнути усіляких бід

Повір'я про чудодійні властивості верби

Вербою б'ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, щоб сильні були, добре росли та сприйняли життєву силу весни;
Вербу кладуть після свячення за образи, щоб охороняла хату від лихих сил;
Вербу садять на городі, коли принесуть з церкви на щастя молоді: коли верба прийметься — дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться;
Вербою на Юра виганяють худобу в поле, вперше на пасовисько, злегка торкаючись нею худоби, щоб здорова була, плідна, щоб у тілі була;
Вербою в давнину відводили грозові хмари— кивали свяченою вербою в бік хмар і відводили громи та град;
Вербу кидали в пожежу, чим зменшували, за їх віруванням, велику руїнницьку силу вогню;
Вербові котики, свячені, кидали в кашу, їли ту кашу в повній вірі, що через ті котики-базьки передасться людям сила весняної енергії на цілий рік;
З освяченою вербою, після повернення з церкви, обходили господарі бджільники, щоб бджоли роїлись; обходили обори та стайні й кошари, щоб худібка була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока;
Ковтали котики ще по дорозі з церкви, щоб не було лихоманки, щоб горло не боліло;
Обсаджували криниці вербами, щоб забезпечити воду від лихих сил, щоб вода була „пригожа та здорова"
Сухою торішньою свяченою вербою розпалювали піч під великодні паски;