Кажуть, що від трагічного до комічного лише один крок. Варто зауважити, що така ж сама відстань від монархії до анархії. У достовірності цього твердження маємо можливість переконатися, споглядаючи на те, що відбувається у державі за останніх два роки.
Втім, подібні тенденції в історії українського народу спостерігалися і раніше. Наприклад, на початку 20 століття після розпаду Російської імперії (в монархізмі якої не виникає сумнівів) анархістські настрої в Україні сягнули неабияких вершин, про що свідчать успіхи Нестора Махна та його прихильників у боротьбі з радянськими більшовиками та білогвардійцями. Кількарічна анархія на теренах України завершилась черговим монархізмом, щоправда замість поганого і злого царя влада уже перейшла в руки до комуністичних радянських тиранів, які впродовж семидесяти років правили державою фактично одноосібно.
Так звана «перебудова» за часів Горбачова, під час якої відбулася спроба демократизації радянського суспільства завершилася черговим безвладдям. У результаті цього безвладдя Радянський Союз взагалі розвалився.
У перші роки української незалежності, коли при владі начебто був Леонід Кравчук, теж можна помітити неабиякі прояви анархізму. Особливо, що стосується економічної сфери, де панував повний хаос - замість податківців податки з підприємців збирали бритоголові хлопчики, а з грішми взагалі чудеса творилися. Скажімо отримав вчитель зарплату, за яку можна придбати костюм… минуло два дні, і за цю ж суму можна купити хіба що дві буханки хліба.
За часів Кучми ситуація знову змінилася, відбулася стабілізація в економіці, але водночас державу кинуло знову у крайність - ми отримали черговий прояв монархізму. Хіба ж не монархія коли в країні влада узурпована фактично однією особою і коли ця особа не бажає передавати владу в інші руки?
Спроба посилення монархізації була зупинена помаранчевою революцію. Україна отримала ще один шанс збудувати демократичне суспільство. Але за якихось півтора року замість демократії ми отримали черговий анархізм. За відсутності Конституційного суду в країні виник хаос у суддівський системі. А за останніх два місяці прояви анархізму в країні вже зашкалюють усі допустимі межі. Хоча з часу виборів минуло уже більше двох місяців, але парламент не поспішає працювати. Відповідно нема й нового уряду. Водночас повний хаос панує і у деяких регіонах - подекуди мовне питання піднімають на штик, а подекуди і взагалі місцевої влади не обрали…
Найцікавіше те, що “любі друзі” усе це сприймають як нормальне явище і свідомо затягують час, граючись у коаліцію, якої створено ніколи не буде. А якщо буде, то ненадовго. З огляду на це виникає запитання хто ж такий насправді Віктор Ющенко - демократ чи анархіст?..
Запитання жорстке, але справедливе. Водночас виникають і ряд інших запитань. Зокрема, цікаво, чим завершаться такі прояви анархізму у державі? Раніше завершувалося встановленням чергової диктатури, коли уся влада опинялася у руках однієї чи кількох осіб. Як буде цього разу? Чи порушиться історичний принцип?
Водночас, монархія і анархія по своїй суті є діаметрально протилежними поняттями. Тому Україна більше нагадує розбалансований маятник, який кидає від однієї крайнощі до іншої - від десятилітньої монархії до кількарічної анархії. Можливо, що демократія знаходиться десь посередині. Тому цікаво чи зможемо ми нарешті зупинитися на оптимальному середньому варіанті? Чи і надалі нас буде кидати від однієї крайнощі до іншої?
Хоча, якщо обирати між двома крайнощами, то варто зауважити, що анархія хоч і страшна, але не без деяких позитивних моментів.
Неабиякий досвід перебування в стані анархії має файне місто Тернопіль. Ось уже два місяці тут є аж два мери, а якщо по суті, то жодного. Нещодавно, начебто виник ще й третій мер, але великої ролі це вже не відіграє. Все одно у місті панує безвладдя. І ось за такого безвладдя кілька тижнів тому у Тернополі фарбували металеву огорожу вздовж доріг. Раніше такого взагалі не робили, а якщо й робили, то з традиційною радянською колгоспністю, тобто фарбу наносили по товстому шару пилу, який накопичився за декілька років. Цього ж року перед фарбуванням плотів їх з неабиякою старанністю мили водою, використовуючи спеціальні щітки, причіплені до трактора. Отож в умовах анархізму, народ запрацював значно краще, ніж зазвичай. Виходить, що можемо, якщо хочемо. Але виникає запитання - невже ми хочемо саме анархізму, а не демократії?
ІА "Вголос": НОВИНИ