Лариса Ніцой опублікувала в мережі лист з присвятою мовознавиці Ірині Фаріон авторства Анастасії Гумницької (Павловської).
Дорога моя Дівчинко Ірусю! Майже пів століття промайнуло з того часу, як ми зустрілися з тобою у стінах школи, яка змагалася з «рідною партією» за надання їй імені Лесі Українки, бо партія московських большевиків припасовувала школі ім’я Алі Ахундова. Це солдат російської імперії, що загинув на теренах Львівщини. Львів’яни тут теж гинули, але партію це не обходило: вона була зайнята виготовленням підневільної мішанини народів. Битва закінчилась перемогою батьківського колективу 1971р. на столітній ювілей відважної Берегині українства Лариси Косач – Лесі Українки. Аякже! Хто ще міг серед темної ночі московської навали назватися іменем свого народу!
Думаю, що саме це чуття змусило твоїх мудрих, люблячих батьків, що мали прямий доступ до захованої історичної правди України у бібліотечних книгах, привести свою Донечку до життєдайного джерела…
Люба моя Дівчинко! А я відчула Святий Дух твоєї душі, як ти вже була у шостому класі. Мені завжди не вистачало часу запитати тебе, чи пам’ятаєш той епізод: рання весна голубить першу травичку, а твої два однокласники з’ясовують стосунки бійкою під школою. Старшокласники беруть їх за барки, а може і за червоний гальштук, і ведуть до директора на суд…
- Не тягніть до директора, а до класу, бо зараз на урок прийде класна керівничка і нехай судить…
Привели їх під двері.
- Ото ваші розбійники билися…
Ярко кричить: «То я його бив, бо він на мене бреше…»
- Ти бив свого товариша? Я ще ніколи не бачила, щоб люди билися. Знаю, що б’ються тільки тварини, звірі, бо мають роги, копита, лапи, а не слово для розмови. А ти бився? Невже руками, що несуть тобі до уст хліб і обнімають маму?
Хтось кричить: « Може в них на голові вже прорізалися роги!»
Вибухає регіт… Серед того реготу за першою партою сидить дівчинка і плаче…
- Ірусю, чого ти плачеш?
Ти крізь сльози відповідаєш: «Бо я не змогла їх розборонити!»
Цей урок вийшов уже зі своїх рамок, а я мовчки голубила Дівчинку Ірусю, що плакала від безсилля врятувати від ганебної бійки друзів. Закінчився урок української літератури твердим переконанням, що Людині для з’ясування стосунків потрібне доброзичливе слово, а не бич. Слово, Слово Правди, а не брехні… А в моєму класі я вперше бачу Дівчинку – захисницю людей.
А пам’ятаєш: у нашому класі української літератури висів лозунг «Сім струн я торкаю…До тебе, Україно, наша бездольная мати, струна моя перша озветься…» Та «рідна партія» заборонила Лесині слова, арештувала їх. Мені здається, що саме з того часу я вже не бачила твоїх сліз, бо «що сльози там, де навіть крові мало.»
Моя Дівчинко Ірусю! Твоя добра і щира до людей душа, твій Святий Дух Любові до знекровленої Україноньки дав тобі силу і відвагу казати Правду в очі ворогам і своїм сліпцям. А Правда різала їм очі і будила хижу лють. І хижий звірюка укоротив Тобі життя у розквіті Твоїх сил і Твоїх наукових потуг. Україні не вистачатиме Твого відважного, героїчного Слова.
Читала в інтернеті, що добрі, мудрі люди збирають підписи-клопотання про присвоєння Тобі звання Героїні України. Ставлю і свій підпис під цією вимогою, бо Ти була відважною Берегинею Слова, а Слово – це Святий Дух Нації Укрів-Русів.
Наші школярчата у часи большевицького канібалізму і до сьогодні називають себе Лесиними внучатами. Ірусю! Ти достойна і героїчна онука нашої Пророкині!
До твоєї вічності, Ірусю, спричинився виродок-запроданець, укоротивши віку невинній ні в чому людині, тому залишив собі вічне клеймо убивці. Начувайся, диявольський посланче, бо на тебе чекає публічна «куля в лоб», а Слово історичної правди про Укрів-Русів вічне – незнищенне.
Не раз Лесині внучата пили чисту воду з уже не існуючого Лесиного кадуба і молилися на могилі Косачів. Вони любили відвідувати ті місця, де сипало вогняними іскрами наше зацьковане Слово. Звідти вони черпали силу і наснагу.
Люба моя Дівчинко! Глибокоповажна пані Ірино! Безсмертна Українка огортає Твою доброзичливу Душу на вічний спочинок.
«Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може в руках невідомих братів
Станеш ти гострим мечем на катів»
Вельмишановна пані Ірино! Дякую Богу, що Ти була у нашому житті, відточувала словесний Меч і залишила його своїй нації гострим, готовим стяти голову і загребущі руки кожному, хто поткнеться на нашу Землю.
З щирою шаною і любов’ю Настка Ковалівна.
ІА "Вголос": НОВИНИ