Розмови і дискусії з приводу призначення голів РДА ведуться вже майже тиждень, та попри всі запевнення обласного керівництва, що кандидатури на керівників районів, є професіоналами й чудовими менеджерами, райони чомусь невдоволені. Причому невдоволені настільки, що мешканці декотрих регіонів Львівщині готові не допустити до роботи „своїх” новопризначених керівників.
Сьогодні зокрема зазвучали дуже різкі і конкретні зауваження на адресу кандидата на посаду голови Яворівської РДА, голови ЛОО УРП „Собор”, Ростислава Новоженця. Як сказав депутат львівської облради Василь Пазиняк, який був довіреною особою Віктора Ющенка у Яворівському районі: „Яворівський район дуже складний, це і проблеми ДП „Сірка”, і військового полігону, і СЕЗ, і митниці та багато іншого, і я не впевнений, що все це буде під силу Новоженцю, який будучи директором одного із львівських заводів зарекомендував себе не з найкращої сторони.” Подібні думки висловив і народний депутат Володимир Яворівський, який сказав, що вважає призначення Ростислава Новоженця на посаду голова РДА помилкою.
І поки на Яворівщині лише починають протестувати проти призначення голови РДА, в Перемишлянському районі маємо вже результат подібних протестів: змінено кандидатуру на посаду керівника районної держадміністрації. УНП пропонувала на цю посаду Богдана Коваліва, але його кандидатура викликала протести з боку громадськості, і тепер головою РДА мав би стати Василь Хміль, який наразі є начальником відділу режимно-секретної роботи Львівської ОДА.
Проблеми, пов’язані із більш або менш категоричним несприйняттям пового керівництва РДА існують і в інших районах Львівщини, та й не тільки Львівщини. Чому ж призначення керівників районів викликають таке колосальне незадоволення?
Нова влада, прийшовши у свої кабінети внаслідок Помаранчевої революції, опинилася без серйозної опори. Вона не могла спертися ні на бюрократію, ні бізнес-структури, ні силовиків. За підтримкою можна було апелювати тільки до Майдану. Але після того як революційна хвиля спала і Майдан опустів єдиним більш-менш легітимним репрезентантом революційної стихії стали політичні партії.
І це при тому, що згідно з опитуваннями, які проводились напередодні минулих парламентських виборів, лише близько 1% (одного відсотка!) українців є членами партії, і близько 1,5% жителів України симпатизують ідеям та діяльності тієї чи іншої конкретної партії.
І от політичні партії, які по-суті були лише шумовинням на гребені потужної революційної хвилі, вирішили скористатися (і скористалися!) плодами чужих здобутків: придумали квотний принцип розподілу посад. Якщо на столичному і частково на обласному рівні вони ще можуть обсадити посади своїми представниками, то на рівні районів, де партійні осередки представлені переважно, як казав поет, „агітаторами, горланами”, безпідставність їхніх претензій видно особливо яскраво.
Ті 2-3% членів тих чи інших партій переважно не відповідають критеріями за яким мав би відбуватися відбір керівництва.. І не мають жодного сенсу камлання представників ОДА про буцім-то високу професійність чи менеджерські здібності цих людей; єдина їхня визначна риса – це членство в партії. За умов відсутності реальної конкуренції наші партосередки вже давно перетворилися у відстій. І ось революція збурила його і винесла на гребень хвилі. Але відстійна сутність цього продукту не змінилася.
ІА "Вголос": НОВИНИ