Із благословення Його Святості Гарєгіна II (Нерсесяна), Верховного Патріарха і Католікоса всіх вірмен новим главою Української єпархії ВАЦ став архиєпископ Грігоріс Буніат’ян. Він посів високу духовну і адміністративну посаду 1 лютого 2001 р. Владика Грігоріс народився 29 серпня 1946 року. Рукоположений в ієромонахи (1969), призначений духовним пастирем вірмен м. Ростова. Упродовж 1971-1973 та 1975-1979 рр. служив духовним пастирем вірменської громади міст Ліона та Парижа (Франція).
Одночасно продовжував студії у Паризькому католицькому богословському університеті. Отримав сан архімандрита (1975). Упродовж 1979-1980 рр. о. Грігоріс служив на посаді ректора Духовної семінарії св. Ечміадзіна. 26 жовтня 1983 р. прийняв хіротонію у сан єпископа. Із 1981 по 1990 рр. – Голова вірменської громади в Аргентині, згодом, до 1997 р. Голова вірменської єпархії Ширака. У 2000 році призначений виконуючим обов’язки Голови вірменської єпархії Армавіра.
На посаді глави Української єпархії ВАЦ (2001-2015) архієпископ Грігоріс відзначився жертовністю в духовному служінні, брав активну участь у відновленні діяльності вірменських громад, вірменських сакральних будівель в Україні. Постійну увагу надавав плеканню взаєморозуміння, поваги і дружби між вірменським та українським народами, Вірменією та Україною. Під його проводом вірмени України урочисто вшанували 1700-ліття християнства у Вірменії.
До слова, напередодні ювілею у Львівському музеї історії релігії (директор п. Володимир Гаюк) була проведена наукова конференція «Вірмени та Вірменська церква» (1998), презентована виставка до знаменної події ВАЦ. У її відкритті взяли участь легат Патріарха-Католікоса Всіх Вірмен, глава Української єпархії ВАЦ єпископ Натан Оганесян, глава УГКЦ, кардинал Любомир (Гузар), працівники Музею, численні львів’яни та їх гості. Старший науковий працівник Музею п. Ірина Гаюк захистила дисертацію та видала монографію «Вірменська Церква в Україні» (-Львів: Логос, 2002. -128с.). Загальновизнана наукова праця львів’янина, українського вченого-вірменознавця та Вірменської Церкви, доктора наук, професора, блаженної пам’яті Ярослава Дашкевича. Урочисто відзначили українські вірмени відкриття відреставрованого Вірменського собору у Львові (нині вірменська громада становить до 2 тис. осіб).
Закінчив земне життя Владика Грігоріс Буніат’ян 7 березня 2015 р., перебуваючи у Харкові. Похований на благословенній Богом землі св. Ечміадзіна.
Перші зерна християнства у Вірменії
Засіяли їх ще в апостольські часи святі апостоли Тадей (Юда Яковів або Леввій) та Бартоломей (Натаїл) (загинули мученицькою смертю (м. Алванополь). Тривалий час їх мощі перебували у Ватикані. Нарешті, спеціальний папський легат передав священні реліквії Вірменії (1994). Так було підтверджено наступництво Вірменської Церкви від місійної діяльності цих апостолів. Звідси, до слова, й назва духовної інституції – Вірменська Апостольська Церква (ВАЦ). Нині переважна більшість мешканців країни (92 %) – прихильники ВАЦ.
Офіційне прийняття християнства як державної релігії у Вірменії відбулося у 301 р. Відтак, духовним і адміністративним центром ВАЦ (а також місцем паломництва вірмен світу!) став Первопрестольний Святий Ечміадзін. Із давньовірменської перекладається як «еч» – зійшов, «Міадзін» – Єдинородний (Син) або дослівно – тут зійшов Єдинородний (Син) – Католікосат Всіх Вірмен. Згідно з церковною версією, на г. Вагаршапате (нині – Ечміадзін) перший вірменський католікос (всезагальний, вселенський) Григорій Просвітитель (Григор Партев) побачив Ісуса Христа. Спаситель заповів йому звести на цьому місці християнський храм.
Донині тут зберігається дещиця мощів (правиця) св. Григорія. Нею освячують миро і благословляють вірних, її покладають на помазаних в католікоси. Працюють духовні академія та семінарія, в яких готують священнослужителів для всіх єпархій ВАЦ. Ечміадзінський ансамбль (резиденція патріарха-католікоса, патріарший кафедральний собор (303), монастир, теологічні заклади, видавництво журналу католікосата «Ечміадзін») охороняються державою як пам’ятка архітектури. В країні діють ще 12 монастирів.
Прийняття християнства просвітило Вірменію світлом Божественної істини, Божественного одкровення. Воно сприяло винайденню вірменського алфавіту (406) та перекладу на вірменську мову Святого Письма (428). Сьогодні у світі діють 5 вірменських патріарших престолів: Константинополі, Єрусалимі, Антіл’ясі (Ліван) і Ечміадзіні, патріарх якого вважається католікосом-патріархом усіх вірмен. П’ятий патріарх – владика вірмен-католиків (резиденція в Бейруті та Римі) підпорядковується Папі Римському, має кардинальське достоїнство (Нерсес Бедрос XIX).
До слова, у Львові зареєстрований статут (1991) однієї громади (до 10 осіб) Вірменської Католицької Церкви (ВКЦ). Наприкінці XVIII ст. у Львові вірменсько-католицька спільнота нараховувала від 200 до 300 осіб. З поміж ієрархів, які очолювали архієпархію, найвідомішими були Якуб Августинович (1751-1783) і Самуель Стефанович (1832-1858) (Ф. Стеблій). У Вірменії (с. Панік Артикський р-н) теж сьогодні функціонує одна вірмено-католицька парафія. ВАЦ нараховує понад 30 єпархій: 9 з них знаходиться у Вірменії, інші – в різних країнах світу, зокрема, й в Україні.
Вірмени у Львові
На українських теренах вірменські поселення, зокрема в околицях сучасного Львова, мають уже понад 800-літню історію. У роки патріархату Католікоса всіх вірмен Месропа I Артазеці купці Акоп, син Шахншаха із Кафи та Панос із Гайсараца за особисті кошти у центрі вірменського кварталу Львова звели кам’яний храм Успіння Пресвятої Богородиці (Верапохумн Сурб Астватсатсні, 1363). У січні 1364 р. патріаршою грамотою Католікоса Месропа I засновано Львівську єпархію ВАЦ. Храм Успіння Пресвятої Богородиці став кафедральним собором і єпархіальним центром вірмен Руси, Валахії та Молдови. Владі львівського єпископа підпорядковувалися також вірмени Литви.
Перший духовний центр вірмен у нашому місті був спочатку в околицях Підзамче. Тут, зокрема, діяв монастир св. Анни, заснований ченцями ордена св. Антонія (Пустельника) (за деякими даними, тут 1183 р. діяла дерев’яна вірменська церква). Неподалік розташувалися монастир Ач катар та церкви Сурб Хач (св. Хреста) і св. Якова. На жаль, вони ліквідовані, як і десять українських, за часів австрійської касати (XVIII ст.). Переповідають також, що в минулому тут працював вірменський осередок писемності та книжкової мініатюри.
Після I світової війни Львівська архідієцезія ВАЦ охоплювала 8 парафій (три деканати), в яких налічувалося 9 церков і 19 каплиць. Зокрема, у Львівському деканаті було 2 парафії: бережанська та львівська. У Львові до останньої парафії, крім собору Успіння Пресвятої Богородиці, входило ще 5 каплиць, а також повіти Бібрки, Дрогобича та Жовкви Львівського воєводства; Бережан, Бродів, Золочева, Кам’янки Струмілової (нині Кам’янка–Бузька) та Радехова Тернопільського воєводства; Жидачева, Стрия й Турки Станіславівського воєводства (І. Гаюк).
13 квітня 1943 р. гестапо заарештувало капітульного вікарія о. Діонісія Каетановича (тимчасово виконував обов’язки архієпископа). Згодом на прохання митрополита Андрея (Шептицького) та завдяки значних коштів німецька влада звільнила його. Однак, уже 20 серпня 1945 р. органи радянської влади заарештували значну частину вірменських священиків, вірян за звинуваченням у співробітництві з німцями. Священик Каетанович отримав 10 років ув’язнення (помер на засланні – 1954 р.). Собор та храми, інші вірменські духовні святині перестали діяти. Церковне майно конфіскували.
У 1991 р., згідно з указом Католикоса всіх вірмен Вазгена I «Про відновлення Української єпархії Вірменської Апостольської Церкви», почався процес відродження її єпархіальної структури. У листопаді того ж року в державних органах влади України було зареєстровано Статут Української єпархії ВАЦ. Главою єпархії призначено єпископа Натана Оганесяна (з 4 січня 1991 р.). Йому співслужили диякон Арарат Тертерян та архімандрит Вертанес Абрамян.
Крім Львова, громади ВАЦ відновили духовну діяльність у Києві, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку, Кам’янець-Подільському, Білгород-Дністровському, Макіївці, Харкові, Миколаєві, Сумах та в Криму (Євпаторії, Сімферополі, Феодосії, Ялті). На початок 90-х років XX ст. чисельність вірмен в Україні становила 54 тис. осіб. Кожна громада започаткувала діяльність недільної школи, в яких крім традиційного християнського виховання, викладаються рідні історія, культура, мова, мистецтво. У Львові органи місцевої влади поступово звільнили собор від матеріалів (10 тисяч різних експонатів) Національного музею, передавши його повністю громаді вірмен.
Тривалий час велася напружена праця над облаштуванням собору, реставрацією його ікон, інших святинь та реквізитів, упорядкування території (працю очолили настоятель Вірменського кафедрального собору о. Тадеос Геворг’ян та його матушка Олена). Нині реставровані постаті (Розп’яття) Ісуса Христа, св. Іоана Богослова, інтер’єр храму, меморіальні таблиці, чимало фресок, барельєфів духовних осіб, встановлені нові вікна. Територія собору, вежа (1571), древні надгробки, приміщення вірменських черниць-бенедиктинок із подвір’ям знову стали окрасою вулиці Вірменської. Тут постали будинки з XV по XIX ст., що зберегли чимало готичних, ренесансних, барокових та ампірних елементів.
Оксана Боруцька, магістр історії, спеціально для «Вголосу»ІА "Вголос": НОВИНИ