Володимир Степанишин, львів’янин, народився 1 листопада 1955 року. Освіта – фізичний факультет Львівського університету ім. І.Франка (1978). Кандидат технічних наук (1994). Доцент кафедри Національного лісотехнічного університету України. Громадський діяч – співкоординатор у Львівській області Громадської ініціативи «Оновлення країни», член правління «Центру національного відродження імені Степана Бандери», голова Львівського відділення «Інституту національного державознавства», голова правління ГО «Сурми звитяги», член ГО «Спільнота». Автор сотні методичних посібників, наукових публікацій і публіцистичних статей. Позапартійний. Висунутий до Львівської міської ради по мажоритарному округу №30 партією «Відродження».
Пане Володимире, чому на Вашу думку такі мистецькі проекти як «Сурми звитяги», «Великодні дзвони» не вийшли на всеукраїнській рівень?
Де факто наші починання стали всеукраїнськими. Адже у зараз у нас є переможці з Сіверськодонецьку, Полтави, Сум. А де юре – ні, бо урядові інстанції не бачать в таких фестивалях преференцій для себе.
Названі Вами обидва фестивалі є абсолютно неполітичними і це є принципова позиція організаторів, щоб жодна партія не прив’язала конкурс до себе. Відповідно немає комерційної складової. Напевно всім відомі такі фестивалі як «Підкамінь», «Свірж», «Фортмісія», «Етновир». Вони робляться під замовлення і бізнесом або владними структурами виділяються кошти. Відомі групи, що залучаються, відпрацьовують програму та отримують платню. Хто хоче «розділити» сцену з «іменами», мусить надати вступні внески плюс продаж квитків для глядачів плюс реклама. «Сурми звитяги» ні внесків, ні квитків поціновувачам пісні не передбачають. Те саме стосується і «Великодніх дзвонів», які в церкві Преображення Господнього збирають хори Львова, області та інших областей незалежно від конфесійної належності.
Тому кожен наступний фестиваль відбувається завдяки підтримці меценатів, адже, наприклад, для проведення гала-концерту у львівській опері потрібно сорок-п’ятдесят тисяч. Свою плече, інколи з потугами, підставляє і місцеве самоврядування.
Маємо і результат для молоді. Ось, наприклад, Сергій Котовський є композитором і головним режисером дитячого театру «Острів дитинства» у столиці. Або Софія Федина, яку галичанам представляти не потрібно. А ще журналістка «Інтеру» Леся Вакулюк, викладачка в Оксфорді Олеся Хромейчук та інші майбутні наші гордості.
А як щодо таких телевізійних проектів пошуку обдарованої молоді як «Україна має таланти»?
Всі телевізійні проекти є чистими бізнесовими. Щось про них говорити – важко.
Все ж таки, як би Ви сформували потребу таких фестивалів, а також інших як-то «Сприня», «Свято Героїв», «Покрова»?
Пісня є одним з елементів виховання громадянина України на позитивних прикладах і без парамілітарних елементів. Дітей більше слід притягувати до спорту, мистецтва, музики. Не можна виховувати в дитини почуття ворога – в спортивних змаганнях після їх завершення учасники потискають один одному руки. Зрештою, хто сьогодні не хоче будувати театри і стадіони, завтра буде змушений будувати тюрми.
Якими можуть бути позиція і місцевої влади, і громадськості в умовах, коли уряд прагне замінити «Сурми звитяги» – «Зірницею», конкурс української мови ім. П. Яцика – …?
По-перше, уряд не «замінив», бо за дванадцять років не дав ні копійки. Я вже казав, що щось дає місцеве самоврядування, проте з часом його доля фінансування зменшується.
Я б відповідь повернув в іншу сторону. Справа тому, що школи фінансується на загальнодержавному рівні, а позашкілля – з бюджетів органів місцевого самоврядування. Через це за останні роки різко зменшилася кількість секцій, творчих шкіл, гуртків. В цьому і небезпека, адже ми позашкільними речами забираємо дітей з вулиці, даємо змогу розвиватися талантам.
Ми знаємо, що закладена система часто може давати результат уже без тих, хто її започаткував. Ви у своїй четвертій каденції ЛМР були у комісії освіти, науки, культури. Може Ви не заклали основ цієї системи, яка сьогодні, за Вашими словами, не діє?
Така система діяла. Але прийшли нові люди і ці процеси почали згортатися.
А де ж тоді запобіжники?
Знаєте, вибори по партійних списках в органи місцевого самоврядування є порочною схемою. В місцевих радах мають бути представники суспільства – медики, інженери, освітяни, нехай і бізнесмени, але вони повинні повністю представляти той населений пункт, де живуть, де їх знають, і відповідати, за те, що мають зробити для громади, для дітей.
А щодо Вашого питання: тільки при наявності розгорнутої системи громадських організацій, які можуть впливати на рішення органів місцевого самоврядування, будуть діяти і влада, як обіцяє, і «запобіжники», що контролюють.
Скажу так: ефективна місцева влада буде не тоді, коли її візьмуть під «партійні парасольки та лозунги», а коли люди, що у своєму фасі мають довіру від своїх колег, близьких і сусідів, погодяться представляти інтереси свого краю.
ІА "Вголос": НОВИНИ