Олександр Середюк – особистість, яку волинянам особливо представляти не потрібно. Історик, письменник, громадський і політичний діяч, осаул Українського козацтва – все це однаковою мірою стосується цієї людини. А ще він – директор Музею історії сільського господарства, що в селищі Рокині Луцького району, отаман молодіжної громадської організації «Школа козацького гарту» та, у недалекому минулому, – голова Луцької районної організації партії «ВО «Батьківщина»...
Вже більше року Волинський осередок цієї партії не обходять скандали. Не обминули вони і, без перебільшення, і Волинського ангела-хранителя Юлії Тимошенко - Олександра Середюка, хоча, знаючи цю людину особисто – скажу: більш відданого прихильника Юлії Володимирівни в області, напевно, немає. Та, вочевидь, не такі люди сьогодні потрібні місцевим партійним ляльководам. Про це та інше – у сьогоднішній розмові з Олександром Миколайовичем.
– Олександре Миколайовичу, не так давно відбулася партконференція Луцької районної організації ВО «Батьківщина», яка обрала нове керівництво. Впевнений, читачам буде цікаво дізнатися, хто став вашим наступником...
– На жаль, конференція проходила не в діловому стилі, а в дусі такої собі святкової ейфорії, під час якої доповідала в.о. голови Луцької районної організації партії «ВО «Батьківщина» Галина Міщук. Її виступ мене дуже здивував, адже це була ода діяльності обласному штабу БЮТ. Склалося враження, що виступає не голова районної парторганізації, а обласної. Частково ейфорія була увінчана тим, що дарували подяки, значки, годинники, інші подарунки від Центрального штабу за підписом Юлії Володимирівни. Навіть я був удостоєний іменного значка та подяки. Мене це теж здивувало, адже я отримав під час виборчої кампанії догану від обласного штабу і достроково був усунутий обласним бюро з посади голови районного партосередку за свою, переконаний, принципову позицію. Хоча цей факт, звісно, інтерпретувався обласним керівництвом партії по-іншому.
Слова мені не надали, хоча я очолював організацію п’ять років, прийшов у партію в час, коли Юлія Володимирівна була у жорсткій опозиції, сиділа за гратами, а майже всі її прибічники на Волині розбіглися, як миші. Саме після того, як колишній голова районної парторганізації «втік», мені запропонували очолити осередок. Коли треба було революціонерів – покликали Середюка, а як революція звершилась, почали приходити інші люди, а ми вже стали непотрібними! Ці речі мені, як історику, відомі, тому, я не дуже переживав і, звичайно, не надіявся, що мені дадуть слово. Проте я його взяв сам і виступив, хоча мені й не дали висловити все, що я хотів.
Тому, користуючись нагодою, хотів би заявити, що у Луцькій районній парторганізації відбувся переворот, у результаті якого було усунуто від керівництва ветеранів партії – і мене, як голову, і бюро, в якому були компетентні фахівці та патріоти України. Назву, бодай, декількох. Це Лілія Прийма – директор районного Будинку культури, унікальна і висока особистість; Василь Губик, котрий очолює обласне управління юстиції; віце-президент корпорації «Пакко» Олег Крижанівський; Юрій Вітчук – колишній рухівець; Юрій Литвинюк, котрий займався розбудовою молодіжної організації тощо.
Організація мала б гордитись тим, що в ній є такі люди. Однак членам бюро було „приклеєно” штамп, що воно, мовляв, кишенькове. Тому що бюро під час виборів неодноразово збиралося і засуджувало дії районного штабу, який очолювала Галина Міщук. Я переконаний, що її дії під час виборчої кампанії координувалися обласним керівництвом штабу, якому необхідно було сформувати свій список кандидатів у депутати районної ради, а не той, який затвердило бюро. Це призвело до існування двох списків, через що виникла колізія. На міжпартійній конференції Галині Міщук вдалося затвердити свій варіант списку – за активного втручання у цей процес обласного керівництва штабу, «опрацюванню» і тиску на делегатів. Однак і це їх не влаштувало. Вони прорахували, що більшість з умовно-прохідної частини виборчого списку не будуть підкорятись їхнім вказівкам, адже їм потрібні були «гвинтики», які б лише піднімали руки і голосували так, як потрібно було обласній організації.
В результаті, напередодні виборів стався ганебний факт: одноосібно, всупереч рішенню міжпартійної конференції, було виключено зі списку трьох наших бійців-активістів. Це Любомир Пахолко – керівник Піддубцівського первинного партійного осередку; Анатолій Максим’юк – заступник начальника мікроштабу, який курував кущ сіл Маяки, Зміїнець, Милуші, Сирники; а також голова ревізійної комісії районної парторганізації, заступник начальника обласного управління юстиції Олександр Охримович.
– Подейкують, що до виключення двох колишніх прокурорів Олександра Охримовича та Василя Губика зі списку кандидатів у депутати до Луцької райради та Волинської облради відповідно, причетний нинішній мер Луцька Богдан Шиба. Будучи першим заступником голови облдержадміністрації, він довго, але безуспішно намагався зняти Василя Губика з посади начальника обласного управління юстиції, бо той нібито має на нього «цікаві» матеріали...
– Такого зв’язку я підтвердити не можу. Проти них діяла Галина Міщук за чиєюсь конкретною вказівкою (Євгене Івановичу, ану, зізнавайтесь! – прим. авт.). До речі, при виключенні цих людей зі списків було порушено й чинне законодавство, адже на документах, які були подані до територіальної виборчої комісії, мій підпис був підроблений. Це просто свавілля!
На повторній міжпартійній конференції після глибокого обговорення було прийняте рішення список залишити без змін. Однак, пані Міщук, проігнорувавши все, самовільно занесла до ТВК документи з підробленим підписом. Ми звернулися до суду, щоб він скасував рішення ТВК про виключення цих людей із виборчого списку. Суд декілька разів відкладав засідання, не знав, що ухвалити, адже я свідчив, що мій підпис підроблений. Проте суд усе-таки залишив рішення ТВК у силі. Ми звернулись до прокуратури, яка досі не дала нам відповіді. Роблю висновок, що перебувати в такій організації немає сенсу. Мене викликали на обласне бюро, де за принципову позицію достроково відсторонили від обов’язків голови районної парторганізації і поклали ці функції на пані Міщук. Отже, все було перевернуто з ніг на голову. Я написав про це статтю, у якій сказав, що «залишаючись з Юлею, я йду із БЮТ».
– Але ж членом партії ви залишились...
– Розумієте, я історик, написав перед виборами 2002 року книгу про Юлю «Ангел-хранитель», та ще одну – у 2005 році, «ЮЛІЯ: політичний портрет». Мене, до речі, здивувало, коли я вручив їй цю книгу на прес-конференції в Луцьку, вона була дуже здивована, що до цього часу її не бачила... Хоча я її залишав і у Центральному штабі, і через народних депутатів передавав, бо доступ до Юлі закритий. Як з’ясувалося, ніхто цього не зробив. Хоча на цій прес-конференції мене назвали „ангелом-хранителем” Юлі на Волині. Моє здивування викликало і ставлення обласного штабу до видання цієї книги, хоча вона розійшлась по всій Україні й отримала позитивні відгуки. Річ у тім, що в ній був зроблений аналіз тандему Ющенка та Юлі. Я передрік ситуацію, яка визріла недавно, коли Ющенко остаточно зрадив ідеали Майдану...
Обласне керівництво партії «Батьківщина» постійно хвалиться своїм чисельним зростанням. Нас, мовляв, в області уже 6 тисяч, 10 тисяч, 12 тисяч. Я провів своєрідне соціологічне дослідження, яке виявило, що справжніх членів партії серед них – лише близько 10%! Саме така кількість партійців під час обласної партконференції придбала книгу про Юлю, хоча вона мала досить символічну ціну. Багато делегатів навіть не підійшли і не переглянули її. Я побачив, що їх цікавить тільки одне – це посади і гроші, гроші і посади, а моральний аспект нікому не потрібний. Саме через це, мабуть, БЮТ не отримав у Луцькій районній раді керівництва жодною комісією, все було віддано для обрання Богдана Пруса головою і Данила Безушка заступником голови райради.
Підкилимні переговори, які проводила голова фракції Галина Міщук, призвели до того, що всі фракції в райраді об’єдналися проти БЮТ, який опинився в меншості навіть у президії районної ради. Таким чином, перемігши на виборах у районі, БЮТ фактично опинився поза справами у самій раді. До цього призвело волюнтаристське керівництво районною організацією Галини Міщук під покровительством Євгена Кирильчука.
– Коли член «Батьківщини», мер Луцька Богдан Шиба лежав у реанімації після аварії, в якій загинуло четверо молодих людей, керівництво БЮТ намагається звинуватити в аморальності тих, хто його критикує і закликає до відставки. Проте, коли голова ревізійної комісії вашої парторганізації Олександр Охримович перебував у реанімації після автомобільної аварії, моральні міркування не завадили керівництву обласного штабу БЮТ дати вказівку виключити його з виборчого списку...
– Це не вкладається в межі здорового глузду. В мене при будь-якій вказівці рука не піднялась би таке вчинити. Адже людина перебувала в комі, як кажуть, «між небом і землею», під наглядом лікарів. Ніхто зі штабістів навіть не подумав над тим, щоб відвідати однопартійця! Щось подібне чинилось і проти Любомира Пахолка. Був сфабрикований протокол зборів первинної партійної організації, у якому фігурували прізвища людей, які не є членами партії, проте мали партквитки, які виписала поза моєю спиною пані Міщук. Подальший розвиток подій підтвердив довіру і авторитет до пана Пахолка, який на альтернативній основі був обраний депутатом Піддубцівської сільської ради. Маніпуляції зі списками, намагання позбутись мене, як голови районної парторганізації «ВО «Батьківщина», призвели до того, що в партії пані Міщук почала створювати реальне двовладдя. Всупереч партійному статуту, на території однієї сільради, де вже були створені первинні парторганізації, створювались інші осередки.
– Тобто, ви мали свої осередки, а Галина Міщук – свої?
– Саме так. Я добре вивчив статут і знаю, що штаб не має права приймати людей у партію, минаючи районний осередок. А вони зробили конвеєр у штабі, і приймали всіх підряд, бо, мовляв, Юля дала вказівку «відчинити» двері в партію. Так, але ж є статут, де написано, як здійснюється прийом у партію, що це має робитись через первинні або міські, районні парторганізації, але аж ніяк не керівництвом штабу!
– Можливо, причина усіх цих виборчих і партійних махінацій – авторитарні методи керівництва однієї людини – Євгена Кирильчука?
– З одного боку, Євген Іванович багато чого робить і в парламенті, і в партії. Але йому зручніше і цікавіше працювати з людьми, які ходять біля нього на «задніх лапах» і, зазираючи в рот ,кажуть: «Чєго ізволітє?!». Це я вважаю його великою помилкою, тому що, якщо людина має друзів, які тільки підтакують, вони ніколи не помітять недоліків і не зможуть їх виправити. Те, що сталося після виборів, – це пожинання помилок, які були допущені штабами, коли революціонерів почали викидати на узбіччя, оскільки революція скінчилась і вони стали непотрібні.
Я це вважаю величезною помилкою, бо історія – est magistra vita, тобто вчителька життя, вона дуже жорстоко карає за невивчені уроки. Те, що Юля зараз програла і не стала прем’єр-міністром України, всупереч здоровому глузду та перемозі коаліції демократичних сил, це результат діяльності, в т.ч. і таких політиків, які знехтували законами революційної боротьби. Бо ще устами Роксолани Павло Загребельний сказав: щоб захопити владу, треба сто відчайдух, тобто, «чорну сотню» мати, а щоб утримати, треба мати десять тисяч революціонерів, відданих цій ідеї, щоб цю владу утримати...
Так і сталося: Юля опинилась, як у «банці», не маючи надійних тилів, які б забезпечили їй стійке становище на політичній арені. Команда Юлії Володимирівни не допомогла їй посісти такого відповідального поста, як прем’єр-міністр України. Адже краса не тільки врятує світ, а й повинна врятувати нашу неньку-Україну, яка зараз опинилась у такому колапсі. Зараз усі країни і Заходу, і Сходу дивуються з того, чому ідеали Майдану не виконані і програні. І, повірте, у найближчі роки немає перспектив, щоб вони повернулися. Тому що ця влада вже буде діяти не так ліберально, як Ющенко з «любими друзями», а значно рішучіше і радикальніше...
– Ви вважаєте, що у поразці Майдану винні перш за все такі кон’юктурщики, як Євген Кирильчук, які діяли насамперед в інтересах власного збагачення? Це, схоже, засвідчують і сформовані в області списки, які на добру третину, а подекуди, й наполовину, складаються з колишніх кучмістів. Як, на вашу думку, це вплине на подальшу політичну боротьбу БЮТ, в умовах, коли блок знову в опозиції, а всередині його до влади прийшло чимало пристосуванців?
– Я вважаю, що в тих областях, де переміг БЮТ, він ще буде триматися. Але після парламентських канікул активну діяльність розгорне Партія Регіонів, яка на чолі з Віктором Януковичем буде діяти за принципом: кадри вирішують все! Я нещодавно повернувся з Києва і знаю, що там уже відбуваються кадрові «рокіровки» з порушенням трудового законодавства. Чистку роблять дуже швидко.
Впевнений, що незабаром це почне відбуватись і на регіональному рівні. І тоді все це відчує на власній шкурі і сам БЮТ, коли підтримки зверху вже не буде. А люди люблять сильних і потягнуться до тих, хто має сильну руку, бо закон у нас сильний на стороні сильних. Ось тоді й побачимо, хто є хто і в списках, і в радах. Почнеться перехід в інші фракції і партії людей, які захочуть зберегти свої посади, бізнес, місце під сонцем…
Перспективи для БЮТ не дуже райдужні. Це буде ліпше для Юлі, бо тоді партія в черговий раз очиститься від того болота, про яке писав Дмитро Чобіт. Того «монолітного болота», яке присмокталося на грунті ейфорії до унікальної людини – Юлії Тимошенко. Я вважав і вважаю, що це ангел-хранитель України. І багато людей згідні з тим, що саме жінка врятує Україну. Юлею керує Космос, а тому вона повинна винести уроки з останніх подій і помилившись раз, не помилитися знову.
Та життя продовжується, і я хотів би, щоб не було сильного розчарування серед людей. Час розставить усе на місця, і незабаром ми побачимо, як будуть діяти ті, хто прийшов до влади під крилом Юлії Тимошенко. Ми, як були революціонерами, так і залишимося. Я революціонер з 1989 року, ще з Народного Руху. Зараз підготував друге видання книжки «Політичний портрет Юлії Тимошенко».
– Повертаючись до результатів нещодавньої партконференції, можу припустити, що Євген Кирильчук простої людини не бачить, він, по суті, «кинув» і Вас, і суперника, якого використовував у боротьбі з Вами – Галину Міщук, що претендувала на посаду голови районної парторганізації. Натомість організацію очолила інша людина…
– Принципи стародавніх політиків – «поділяй і володарюй» - звичайно, широко використовуються і в наш час. Євген Іванович теж узяв цей принцип на озброєння. Галина Міщук теж патріотка, прихильниця національного відродження, але її риси амбітності та самозахоплення були використані ним. Я ні про що не жалкую, адже на семінарах у Центрі характерного козацтва навчився у негативі відшукувати позитив. На районній конференції обрали достойну людину – Олексія Гвоздецького. На перших порах йому буде важко, бо він має велике господарство. Але він займає активну життєву, державницьку позицію, і я буду йому допомагати.
– Якщо Юлія Володимирівна зробить відповідні висновки про кадри на місцях, чи можливе ваше повернення до активної роботи в партії?
– На конференції мене, попри все, намагалися обрати головою організації. Я взяв самовідвід, але його не прийняли, довелося голосувати. Просили, щоб я був заступником голови районної парторганізації, зрештою, ввели мене до складу бюро. Я сказав, що моя позиція незмінна, що залишаю активну політичну діяльність, залишаюсь осаулом Українського козацтва, хочу займатися з дітьми у «Школі козацького гарту», готувати з них козаків.
У мене багато творчих проектів, зокрема маю завершити книгу про феномен Українського козацтва. Пройшов два рівні Центру характерного козацтва, де вчать босоніж ходити по склу, розпечених вуглях, лежати на цвяхах, говорити під водою, пробуджувати у собі людське «УЗІ», виявляти та відновлювати хворі органи і т.д.. Я думаю, що краса переможе зло, і зрештою «запануєм і ми, браття, у своїй сторонці»...
ІА "Вголос": НОВИНИ