«Ми Україна» - цю високопарну фразу, вкрадену і перефразовану ще в Людовіка XIV - піарники вклали в вуста Президента і зробили ключовим меседжем.
То хто ж вони і чия насправді мова, віра і армія панує в Україні?
Відключаючи мікрофони і скидаючи вимушену гримасу державного діяча, більшість владців автоматично включають режим м@скаломовності.
М@скаломовними є засідання стратегічних шісток при Президентові, закриті засідання Кабміну, селекторні наради чиновників. Іноземця, що приїхав з за кордону зустрічає окупаційноязничний чиновник. Далі йде окупаційномовний поліцай. Бо його особисто вчить ненавидіти країну, націю та Конституцію принципово окупаційномовний міністр МВС. Окупаційномовний офіціант, таксист та касир лише доповнюють враження.
Вони - нащадки окупантів та їхні прислужники - це Україна?
Окупаційномовність - це як маркер неоколоніального політичного класу від старих совків до нової комси Сєрьож і Мустафів.
Узкій - це язик їхнього минулого, комфортний спосіб спілкування з близькими, язик їхнього думання, а отже і планування майбутнього.
Російська мова панує у владі, серед олігархів та у сфері шоу-бізу.
Отож, в тріаді мова, церква, армія, мову на бігбордах було б чесніше замінити на язик.
Віра. Навіть на п’ятому році війни московська церква має абсолютну матеріальну перевагу. В її руках окуповані Лаври, монастирі, собори. Вона попереду за кількістю парафій і церковного майна. На територій органів державної влади, силових структур привілейований статус і досі мають капища Моспархату. І навіть поряд з риторикою томосу, влада заявляє що зробить усе, щоб вкрадене в українців майно залишилося злодіям, і обіцяє його захищати. І попри те, що більшість українців підтримують українські церкви, на владному олімпі якраз навпаки. Навіть церква Моспархату у приміщені ВРУ говорить промовистіше, ніж заяви владців з трибуни.
Було б дуже зле якби результатом боротьби за Томос, на верхівці нової церкви опинилися ті, що сьогодні розсікають на елітних авто і живуть в елітних віллах під егідою УПЦ МП. Тому боротьба за нашу віру, автокефалію церкви триває і переважно всупереч владним безбожникам і фарисеям.
Здавалося б найпростіше відповідати про армію. Армія, яка п’ятий рік протистоїть відвічному Ворогу заслуговує на підтримку і пошану. Але чи отримує армія від владців те чого заслуговує? Скільки нових воєнних виробництв запущено в Україні після початку війни, ліній виготовлення боєприпасів, порохів? Відповідь риторична. Україна навіть не пустила на свою територію світових виробників зброї. Верхівка армії, вінцем якої є рускій за національністю колишній керівник академії МВС Полторак, нелюстрована і неочищена від російської агентури, є радше контрреволюційною і почасти зводить нанівець революційні пориви нації.
Провалено реалізацію Стратегічного обороного бюлетеня, нагадаю вже цього року у системі управління та структурі ЗСУ мали б бути введені натівські стандарти. Режим навіть не спромігся замість окупаційних назв військових відділів повернути історичні рій, чота, сотня, курінь, замість отдєлєній, взводів, рот та батальйонів. Отож і в армії та за армію триває запекла боротьба.
Тому й не пишуть на бігбордах чия мова, віра й армія, бо там, де мало б бути українська і нині панує чужа мова, привілейований статус має чужа віра і постколоніальне насичене російською агентурою керівництво ЗСУ...
Тому боротьба за Мову, Віру і Армію триває. Бо чиї мова, віра і армія - того й влада...
ІА "Вголос": НОВИНИ