Особливого ентузіазму з приїздом захисників Батьківщини до батька Тараса не спостерігається. У суботу в центрі Львова й без того забагато туристичних груп та наречених в різних позах.
Одна пара неспішно марширує за вуйками з баяном та скрипкою. Місцевим – пофіг. Туристам – атракція а-ля мавпочка веде на повідку рожевого слона. Віче "Захистимо вибір львів’ян" організоване Рухом та Батьківщиною розігрівали захисники Вітчизни товариша Кармазіна, тому відрізнити останніх від безтурботних туристів могли, хіба що партійні прапори та значно більший відсоток невротиків, які діставали локального месію своїми дріб’язковістями.
Кармазін повільно згортається в трубочку в напрямку Оперного і його святе місце заповняють рядові прихильники Руху та Батьківщини. Ліворуч мирно пасеться палатка Писарчука. Молодь з прапорами готується до ар’єргардного сонцестояння, в той час, як в авангард захистного вічування проникають особи, переважно пенсіонерного віку. Тридцятиліток чи сороківок – загрозливо одиничні екземпляри і ці вікові полюси пенсіонерів та студентської молоді, особливо чітко виявляються після стартового розташування громадян.
Еліти традиційно гуртуються в місці окремішному від пересічних громадян. Їх чекають квіти, що мають бути віджертовані Кобзареві. Тарасюк, Корнат, Куйбіда, Ілик вже на потрібних позиціях. Десь підбігає Курпіль. Анонсованого гринджольного павича Томенка забрала Юнона у невідомому напрямку. Шкіль дихає піжонистим оптимізмом в оточенні деяких трударів. І тільки Яворівський так невтомно хвилюється за долю України, що не виходить з юрби спраглих правди. Хто тільки не юрбиться біля його недешевої краватки у кокетливі квіточки та мистецьки закрученого шалика. Навіть людина з деревом життя на мить зупинила свій хід у вічність.
Загальну героїзацію присутнього населення гіперболізують пісні малого Чубая, який своїми стародавніми синкопами намагається внести в суперменські маси хоч якийсь відсоток здорової еротики. Звучання Чубая, який вже й на сцену не виходить без додаткового допінгу, викристалізовує той факт, що за останні 20 років, хоч якась протестна пісня в Україні так й залишилась лежати десь під львівським замком. Чогось подібного навіть до клято-москальського бенду Барто – невидно з факелами. Малий відсоток місцевих хіп-хоперів, який мав би навіть стереотипічно показувати факи мусорам та закликати до смерті (в тяжких муках) кожного мєнта на глобусі України – читає невідомо, про що і головне, читає просто тупняково. Тіпарокери вже давно заплутались у пафосі і видохлись, як коні.
З чим іти на барикади? То ж не з соплями малого Вакарчука, старожитностями Бурмаки, чи не дай Боже, з Гринджолами.
Залишивши читача у глибоких роздумах, Яворівський та Тарасюк несуть квітковий кошик до батька-Тараса. На їх шляху починають виникати різні мученицькі колізії в дусі Віті Януковича, перелякана карма якого постійно викидає якісь коники. Поручкавшись з кошиком, Тарасюк та Яворівський ніяк не можуть розминутись з якоюсь кобіткою на своєму жертовному шляху і вже в сам момент покладання кошика, він зрадницьки перекинувся, сигналізуючи, чи то про чиїсь руки не з того місця, чи то, про все ж ту перестрашену карму.
Ораторії виступальників базувались на моветонному опусканні окупаційної влади та векторно закликали не голосувати за батьківщинні клони Деньковича, в існуванні яких вони (виступальники) – самі ж винні по-повній програмі. Яворівський закатав цілий плач Ярославни з причитанням рук навколо бездарного Ющенка та декілька разів просив народ львівський не брати клонувальний гріх Деньковича на душу, тіло й голову, бо саме заради цього він, бачиш-но, приперся з такої далечини.
Шкіль піжониться страусячим голосом, а Куйбіда, про подвійне мерство якого, ще пам’ятають деякі присутні пенсіонери, козацьким азартом забакланив ПОРУ за каськівчанські возлягання з Януковичем.
Усе дійство так би й минуло без жодного прогресу за останні 20 років. Ну хіба, що юний Корнат намагається бути більшим, ніж це йому дозволяє природа. Але скільки таких персонажів було за останні 20 років? Майже, легіон, якщо тільки нефранцузький.
Отож, безпрогресне добігання так би й добіглось і догналось ораторським вимахуванням замилованих провідників нації, якби регіональний Денькович не вирішив вставити декілька своїх примітивних срібняків.
Між нестрункими рядами тру-батьківщинників та тру-рухівців затесались вовченятка в овечих кожушках з провокативними плакатами у своїх студентських руках. Щиро доводячи свою правду, вони намагались бути достовірно переляканими телятками, ховали фейси за плакатами, а в моменти, коли активісти-трубатьківщинники виривали у них клоновані плакати, то в розширених очах деяких кожушків читався образ Розкольнікова в момент усвідомлення глибинних наслідків вбивства скурвленої бабуськи Альони Іванівни. Найбільше ж компенсувалась одна дівчинка Деньковича, яка своїм істеричним сміхом намагалась затулити ізмєну дещо вище своїх колін.
О, диво, з клоненятами Деньковича навіть намагалась розібратись рідна міліція. Їм вдалось лише відтіснити плакатних дітей Деньковича потойбіч дороги, ближче до стометрівки і тим самим наблизити до шановних читачів асоціації з проституційної області людського життя. Деякі з клонованих плакатиків вдалося знову порвати активістам тру-Батьківщини. Добре, що у ці братерські розборки не втрутився чолов’яга років 60-ти, який постійно наголошував, що він чемпіон світу з бойового самбо і може комусь дати по шияці.
Клоники Деньковича ще трошки подрочились з міліцією та супостатами тата Деньковича, а деякі навіть додумались прочитати плакати у своїх руках і знову навіть – помітити там помилки.
Отак прогнозовано бездарно й закінчилось віче та анти-віче на захист вибору львів’ян. Фото і відео з місця подій – тут та там. І щоб зовсім струсити з себе пил містечкових баталій до часу, коли Ісус дозволить відстрілювати, як янучар, так й псевдо-патріотів, полиньмо на крилах пісні до далекої Японії 60-х років минулого століття і послухаємо Jun Mayuzumi та її "Black Room".
ІА "Вголос": НОВИНИ