Розкол України не є голою вигадкою московських політтехнологів... Найістотнішим і найсумнішим результатом першого туру президентських перегонів стало переконливе – понад усі фальсифікації! – підтвердження цієї сумної реальності.
На сході й заході люди не лише по-різному уявляють пріоритети й перспективи розвитку своєї країни, але, що істотніше – спосіб установлення „правил гри”, ба навіть саму філософію державної влади. При тому гарують, викручуються, п‘ють, крадуть, дають та беруть хабарі й ненавидять владу там і там абсолютно однаково...
Отже, згідно із „хронічно попередніми” даними, Львівщина віддала за Віктора Ющенка навіть більший відсоток голосів, ніж Донеччина – за свого улюбленця... Це при тому, що соціологія фіксує доволі чіткий поділ населення на прихильників націонал-демократичної, націоналістичної, соціал-демократичної та, меншою мірою, деяких інших політичних орієнтацій. Як пояснити на тлі цього поділу таку дивовижну одностайність? Хіба в єдиний тільки спосіб: в уяві львів‘ян це був вибір не між різними орієнтаціями, а між „бути” та „не бути”. Звідси – й аномально висока активність електорату, й непростежуваність у результатах голосування майже жодних соціальних, політико-ідейних, етноконфесійних відтінків. Аналітики відпочивають, та й годі.
Автор цих рядків улітку прогнозував для Львівщини спокійну (як на передвиборчий сезон) політичну осінь. Чи справдився цей прогноз? І так, і... не зовсім. Справдився в тому сенсі, що професійні політики особливо не намагалися „здіймати хвилі” в регіоні, де ситуація чітко визначилася ще задовго перед 31 жовтня. Продовженням „політики нездіймання” став, власне, й самий виборчий процес, який відбувся без серйозних порушень, гучних скандалів тощо. Спостерігачі відверто нудьгували; штаби основних кандидатів, хоча й не однаковою мірою задоволені результатами народного волевиявлення, майже в унісон визнали їх такими, що відповідають попереднім очікуванням.
Як, зрештою, й по цілій Україні, розмай кандидатів та програм не справив великого враження на львівський електорат – змагалися між собою, по суті, лише двоє... З одного боку, це засвідчує марність зусиль політтехнологів із селекціонування „технічних кандидатів”, що з них певна частина були розраховані на дезорієнтацію саме західноукраїнських виборців. З другого ж боку годі не помітити очевидний негатив подібної ситуації – громадяни звикають ігнорувати власне ідеологічні питання; вибори, замість стати змаганням концепцій і стимулювати інтелектуальні зусилля політиків та їхніх команд, перетворюються на конкуренцію іміджмейкерів... „Вибір визначатиметься рівнем національної свідомості – констатує Анатолій Романюк – і додає: – Хоча хотілося б, щоб вибір визначала політична свідомість”. Однак наразі не визначає – й у цьому теж виявляє себе відмінність між українською та західними моделями демократії.
Певні корективи в прогноз спокійної передвиборчої осені на Львівщині внесли не професійні політики, а прості громадяни. Відчувши наближення рідкісної можливості власною дією змінити долю на краще, вони не захотіли бути пасивним об‘єктом маніпуляцій можновладців та політмейкерів. Сотні людей збиралися після 20.00 біля виборчих дільниць, причому кидалося у вічі, що більшість цих народних спостерігачів приходили з власної ініціативи. Рухи „Пора”, „Чиста Україна” тощо, які виглядали попервах, чесно кажучи, дещо екстравагантними формами самовиявлення стурбованої меншості, продемонстрували здатність збирати під свої прапори десятки тисяч людей, і то переважно молодих, „традиційно” аполітичних, які особисто не пережили „оксамитову революцію” 1989-91 рр. Факт більш ніж приємний, оскільки на всіх скільки-небудь масових політичних заходах останніх років кидалися у вічі надмір сивини на скронях учасників та очевидний брак молодих облич...
Отже, на основі побаченого й почутого прогноз лагідної політичної осені для Львівщини можемо продовжити й на більшу частину листопада. Основні баталії точитимуться десь ближче до дніпровських берегів. Статус-кво нашого регіону одного з кандидатів цілковито влаштовує, а команда другого просто змушена приймати його, як даність. Однак годі ще раз не застановитися над проблемою, яка постане перед новим президентом (хто б ним не був) буквально на другий день після його обрання. Вона полягає в тому, що дві частини нашої порізненої країни однаково, в принципі, живуть, але при тому різного прагнуть. І в цій ситуації найрозумнішою для самої влади політикою знов може виявитися поєднання багатовекторного гопака на зовнішній арені з „прагматичною” розбудовою власного добробуту всередині країни. Підкреслюю, що саме найрозумнішою – адже розуму, як видається, не бракує обом кандидатам...
ІА "Вголос": НОВИНИ