Мешканцеві села Долина Донецької області Павлові 18 років виповнилося вже у Львові, в лікарні, де йому надавали медичну допомогу

Павло не пам’ятає як опинився у Львові. Його пам'ять зафіксувала події, які сталися до моменту. коли в його руці вибухнула замінована пляшка.

Юнак розповідає, що тоді вже ховався від російських загарбників у Святогірській Лаврі. І разом з друзями пішов у сусіднє село аби допомагати евакуйовувати мешканців.

«Там був дідусь. І собаки. Я йшов останнім у групі, сів перепочити, побачив поруч якусь пляшку. Хотів її прибрати та викинути. Тільки взяв до рук – а вона вибухнула», - згадує Павло.

В очах потемніло, він втратив свідомість. Коли прийшов до тями, то побачив скривавлену руку та якусь діру в нозі. Хлопець спробував бігти та кликати на допомогу. На щастя, його почули.

Він ще пам’ятає як його несли коло річки, група потрапила під обстріл. Потім були лікарні та евакуації.

Юнак розповідає, що його тато захищає Україну на війні. А ось маму та молодшого брата росіяни вивезли насильно у росію.

«Мама поїхала до подруги в Харківську область. Війна почалася так швидко, що вона не встигла звідти втекти. Зайшли окупанти і всіх людей вивезли в росію. Зараз мама шукає шляхи виїхати звідти, але це важко», - розповідає Павло.

І додає, що він в той час перебував вдома, бо навчався у технікумі.

Юнак пам’ятає події 2014 року, коли тільки росія тільки но напала на Україну. Розповідає, що був тоді у Краматорську і потрапив під обстріли фосфорними бомбами, якими щедро накривали росіяни українські міста.

«Але зараз обстріли більш жорсткіші», - порівнює він.

Павло зізнається, що не мав наміру виїжджати з рідного села попри сильні обстріли. Адже до них за вісім років війни якось звик. Проте коли ворожий снаряд втрапив у їхній город та  від вибуху в будинку знесло дах, довго не роздумував: зібрав речі і переїхав ховатися у Святогірську Лавру. Чомусь був переконаний, що росіяни це місце не обстрілюватимуть.

До Львова юнака доправили евакуаційним потягом. Його стан був вкрай важкий: забій легеней, розрив м’яких тканин кисті та передпліччя правої руки, масивна травма правого стегна та інфекційне ускладнення.

Зараз хлопець почуває себе краще. І мріє повернутися у рідне село на Донеччині. Розповідає, що вдома мав корову, гуси, качки, кури, кролі. Кожного дня він прокидався о 5 ранку і доглядав свою господарку. Саме вона його тримала тривалий час вдома.

І лише коли дому не стало, то він прийшов до бійців ЗСУ, сказав аби вони порізали тварин собі на м'ясо. А його – евакуювали. Адже з українськими військовими він затоваришував, показував їм місцевість, місця де можна краще об’їхати, де сховатися.

«Я – патріот України. Мене так виховали. Мені в Україні все подобається», -  так пояснює хлопець своє небажання виїхати з України.

Зізнається, що страху до ворогів не відчуває. Скоріше – злість. Тому що вулиці, де він мешкав, вже немає: її зруйнували росіяни. Як і його улюблену школу зі спортзалом, де він любив займатися.

Читайте також у «Вголосі» сповідь мами. чию доньку в Маріуполі росіяни взяли в полон. 

ІА "Вголос": НОВИНИ