Ой, тримайте мене четверо! Колишнього Сумського губернатора Володимира Щербаня оголосили в міждержавний розшук. А ще не можуть знайти колищнього голову ЦВК Сергія Ківалова. Подейкують, вони переховуються від українського правосуддя. Але є й інша версія: ці панове просто не хочуть читати власні кандидатські і докторські дисертації.
Кандидат “околовсяческих” наук
Попит на наукові ступені серед владного бомонду залишається стійким: тільки в першому півріччі неспокійного 2004-го без відриву від виробництва — а значить, підозрюємо, не поставивши жодного досліду в лабораторії і не посидівши і дня у бібліотеці — «оступінилися» три міністри старого Кабміну, три депутати Верховної Ради і майже два десятки голів обл- та райдержадміністрацій.
Причому теми наукових зацікавлень, «засвічені» владоможцями різних рівнів, подекуди вганяють у справжній ступор. Якщо можна хоч якимсь боком притулити до діяльності міського голови Львова Любимира Буняка тему його кандидатської дисертації ("Контроль температурного режиму транспортування нафти в магістральних трубопроводах з метою підвищення точності комерційного обліку" (Державний університет "Львівська політехніка", 2000), чи докторську колишнього голови Державної податкової адміністрації України Федора Ярошенка «Птахівництво України: стан, проблеми і перспективи розвитку», який після закінчення Луганського сільгоспінституту два десятиліття працював на птахофабриках Донбасу, то геть незрозуміло, що спільного має з діяльністю екс-начальника Головдержслужби України Тимофія Мотренка «Рецепція гегелівських ідей у світоглядно-релігійній парадигмі російської філософії XIX—XX століть», захищена на філософському факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Назвемо ще кількох «опроФФесорених». Це колишній Міністр Кабінету Міністрів Анатолій Толстоухов, який теж добрав годящу тему докторської дисертації «Творення еко-майбутнього в контексті глобалізації: проблеми керування та перспективи розвитку». А активіст «Регіонів України» Валерій Коновалюк захистив у Донецьку докторську «Державне регулювання монополій видобувної промисловості». Нестор Шуфрич скромно і зі смаком куп..., вибачте, захистив кандидатську з економіки на тему «Розвиток і трансформація аграрного виробництва в Угорщині». Сумнозвісний екс-міністр МВС у відпустці Микола Білоконь зробив ґрунтовне дослідження "Управління охороною громадського порядку: організаційно-правовий аспект"...
Гноївка не пахне
Так от, про наших фігурантів… Як тільки Микола Томенко оголосив про ідею переатестувати чиновників, які за час перебування на посаді отримали наукові ступені, аби ті “хоч перечитали, що написано в їхніх дисертаціях” – і на тобі, Ківалов з Щербанем втекли. Ще б пак.
«Велика увага приділяється розробці норм на вміст нітратів у салаті і шпинаті». Це цитата з монографії Володимира Щербаня «Організаційно-економічний механізм продовольчої безпеки регіону», що лягла в основу майже однойменної дисертації на здобуття ступеня доктора наук. Монографія містить розрахунки і формули по десятках видів продукції рослинництва та м\\\'ясомолочної промисловості, а список цитованих книжок і статей, що їх ночами, не інакше, перечитував сердешний сумський «губернатор», становить понад двісті праць — крім української і російської, ще й англійською і німецькою мовами. А ну як перечитувати примусять, ще й мовою оригіналу…
А про те, чого варті всі наукові звання та вчені ступені Сергія Ківалова, свідчить хоча б історія його з "науковою розвідкою", надрукованою під назвою "Митне право в системі адміністративного права" в одеському журналі "Юридичний вісник". Не важко пересвідчитися в тому, що ця стаття була цілком списана в московського професора, доктора юридичних наук Дмитра Бахрака. Єдине, що залишилося нез’ясованим – хто саме переклав чужу працю українською мовою, оскільки сам Сергій Васильович нездатний навіть на таке.
Ну, а докторська першого “проФФесора” України на тему "Управління розвитком інфраструктури великого промислового регіону", захищена в Інституті економіко-правових досліджень НАНУ під керівництвом Валентина Мамутова в 2000 році — просто притча во язицех. Так що можна очікувати, що Віктора Януковича теж невдовзі у розшук подаватимуть…
І мантія на додачу
В уряді Юлії Тимошенко чимало кандидатів наук, є доктори та професори, люди, які були науковими дослідниками у Гарварді (Сергій Терьохін), навчалися в Університеті Північного Лондона (Юрій Павленко – кажуть, ще один претендент у «проФФесори»), захищали докторську дисертацію в Московському держуніверситеті (Віктор Пинзеник) або закінчували Українську сільськогосподарську академію (Станіслав Ніколаєнко).
Та й майбутній член провладної коаліції, лідер Народної партії Володимир Литвин, який, правда, свою кандидатську чесно захистив ще 1984 року після закінчення аспірантури історичного факультету Київського університету ім.Тараса Шевченка, докторський ступінь здобув, перебуваючи на вагомій посаді в президентській адміністрації, а член-кореспондентом НАНУ став майже одразу після здобуття посади першого помічника Президента Леоніда Кучми.
Тільки троє державних мужів наразі можуть похвалитися прозорою науковою діяльністю (Юлія Володимирівна, як і дружина Цезаря, поза підозрою). Як вдалося з’ясувати, всі свої наукові досягнення безсонними ночами заробляли Микола Томенко, Олександр Зінченко та Анатолій Гриценко. Причому останній, з властивою військовим прямолінійністю і специфічним почуттям гумору, відмовився вчитися вишивати хрестиком і вже вивісив копії всіх своїх дипломів на сайті. Решта документально підтверджувати приналежність до наукової еліти не поспішає.
І тихо плакав Фройд…
Очевидно, що метою гонитви за ступенями є «запасний аеродром» на випадок закінчення політичної кар’єри. Та й 10-15% надбавка до зарплати зайвою не буває. А якщо пощастить стати академіком Національної або низки інших галузевих академій наук України — це пожиттєві кількатисячні стипендії, шана і забезпечена старість.
Загалом кількість «оступінених» економістів і політологів після здобуття незалежності зросла в десятки разів. Це свідчить, з точки зору психоаналізу, про прагнення кандидатів в еліту нації позбутися комплексу меншовартості. Правда, якби цьому зростанню відповідав підйом української економіки й політики, ми вже давно стали б світовим взірцем процвітання та суспільної гармонії. Та ба, щось не складається…
Ні, ми не проти того, аби наші чиновники і начальники робили непересічний внесок у розвиток різноманітних галузей вітчизняної науки і ділилися безцінним досвідом своєї роботи на ниві розбудови української державності на славу майбутніх поколінь. Але, як казав булгаковський Коров’єв “брехати не треба по телефону, хамити не треба по телефону”. І наукові ступені здобувати по телефону теж не треба. Бо якось “невдобно” виходить.
ІА "Вголос": НОВИНИ