Що спільного між швидкістю подачі інформації, лайкою та активністю наших бійців у соцмережах? Виявляється, це все є складовими інформаційної війни. І від  того як ми застосовуватимемо їх, залежить наша перемога у цій російсько-українській війні.

Про це йшлося під час VI українсько-польського стратегічного форуму «Кіберпростір та інформаційна війна 2021. Контекст Центральної та Східної Європи», який відбувся у Львові.

Понад 20 учасників обговорили питання агресивної російської діяльності у рамках інформаційної війни проти України та Європейського Союзу.

Росія продукує ненависть до України у світі

Провідний науковий співробітник науково-дослідного центру Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка Григорій Любовець зауважив, що нині в глобальному інформаційному просторі неможливо нічого сховати. Але часто користувачі соцмереж  не здогадуються, хто керує інформаційними потоками та хвилями. Так, аби змусити італійський суд засудити нацгвардійця Віталія Марківа, Росія створила інформаційний простір ненависті у окремому місті Павія.
«Москва занурила місто Павію у такий стан ненависті до України, що нашого військовослужбовця незаконно засудили на 24 роки. Йому приписали злочини, до яких він абсолютне не був дотичним», - пояснює Григорій Любовець.
І, за його словами, таких територій, які ненавидять Україну, у світі є достатньо. Але ця ненависть не має під собою жодних підстав, вони створена штучно і до цього причетна Росія. Такою територією, до слова, є Португалія. Там приймаються деякі управлінські рішення, які покликані знищити позиції України.

Також, на думку Григорія Любовця нам слід припини вживати абревіатуру ОРДЛО. Тому що вона не показує суті подій, які є в Україні.

«Це – тимчасово окуповані райони Донецької та Луганської області, а не – окремі райони. Використовуючи абревіатуру «ОРДЛО» ми не вказуємо ким окуповані ці райони. Вони не просто так відокремилися. Ми використовуємо цю абревіатуру і не договорюємо хто у нас агресор та окупант. В про це треба говорити», - нагадує науковець.
Любомир Любовець також зауважив, що Росія створила нову технологію тероризування – снайперство. І коли наші ЗМІ повідомляють, що в тій чи іншій ділянці війни на Сході України працював російський снайпер, то це – не правильно. Адже разом зі снайперами там працюють мінометники та кулеметники, тобто терористичні угрупування.
«Тому питання снайперства – це питання окремої міжнародної норми у сучасному світі. Це – технологія тероризування. Так само тут не дають працювати місіям ОБСЄ, їх тероризують. Вони напрацьовують практики з нейтралізації дій міжнародного права. Вони не просто воюють з державою Україна. Вони воюють з інститутом державності у сучасному світі», - пояснює він.

Лайтеся українською, курча ляґа!

Його колега, науковий співробітник науково-дослідного центру Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка Валерій Король нагадав, що впродовж століть Росія нав’язувала Україні не просто викривлену, а абсолютно брехливу історію. Це робилося для того аби сформувати іншу ментальність. На щастя, їй це не вдалося.
«Москва постійно рятує не тільки нас. Вона нав’язує всьому світу своє месіанство та ідею «руського міра», - вважає він.
До прикладу, 22 червня, яке у всьому світі є днем скорботи та вшанування пам’яті жертв війни, у Росії подається як привід для їхньої армії визволяти народи Європи від фашизму.

Науковець також нагадав свіжий випадок з формою українських футболістів, який страшенно розлютив Московію. Але саме це посприяло Україні в тому, що про військову агресію у нашій країні дізналися ті, кого ця тема ніколи не зачіпала. Адже футбольні фанати не цікавляться політикою, їх цікавить тільки футбол і пиво. Але і вони чітко зрозуміли, що агресором в Україні є путінська Росія. І дії Москви, скеровані на заборону українського гасла та карти України з Кримом, призвели до того, що на стадіонах та у пабах тисячі вболівальників співали відому пісеньку авторства вболівальників футбольного клубу «Металіст».

Водночас Валерій Король не радить українцям послуговуватися російською лайкою. Тому що це дуже агресивна обсценна лексика, яка вбиває.

«Ми користуємося загальноприйнятою лайкою, яка зводиться до російських матюків. І тим самим нехтуємо величезними пластами української глибинної мови, а, отже,  і ментальності. Ми знов впадаємо в парадигму, нав’язаною нам Кремлем,» - каже науковець.
За його словами, 93 відсотки українців обізнані з російською лайкою. Водночас нецензурні російські слова вживають понад 40 відсотків. Іншій ж лаються українською. При цьому Валерій Король зауважив, що аби знищити співрозмовника, досить лаятися 3-5 хвилин російською. А українською, навіть якщо перекладати ці матюки, знищити людину не вийде. Тому що у нас – інша ментальність.
«Українська лайка – не принизлива. Класика української лайки – посилання в дупу. Це – образливо, але не принизливо», - переконаний науковець.

Як за допомогою поста у фейсбуці надурили російські війська

Науковий співробітник науково-дослідного центру Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олександр Клубань досліджував публічну присутність збройних сил України на прикладі бойових бригад. Так, він дослідив 20 бригад – аеромобільні війська, механізовані, артилерію, морську піхоту, гірські штурмові бригади та авіацію.

За його словами, всі інструменти комунікації, які було до початку війни 2014 року, переслали працювати. Понад те, два крайніх роки перед початком російської агресії, система інформаційного забезпечення, яку створювали в Україні з 1991 року, була зруйнованою агентами російського впливу – міністрами оборони України та їхніми підлеглими, які займалися інформаційною політикою. Але не  встигли звільнити працівників середньої та низової ланки, які й виконували свою роботу якісно під час війни. Ці офіцери пресслужби та цивільні журналісти, яких терміново мобілізували, почали використовувати для інформації, пропаганди і навіть для дезінформації ворога засоби, які були під руками – соцмережі.

«Вони писали новини щодня. І дуже скоро журналісти використовували платформи бригад як інформаційні агенції. Тут бралися фото, відео, використовувалася інформація. Рівень довіри є таким, що журналісти використовують не інформацію Міністерства оборони, а інформацію з цих сторінок.  », - каже Олександр Клубань.

Найбільше підписників, за його словами, ці платформи мали у місцях постійної дислокації бригад. 75 відсотків відвідувачів сторінок були саме цивільні особи. Понад те, навколо офіційних сторінок створювалися сторінки фанатів наче у футболі та певні традиції. Науковець зазначив, що сторінка 93 бригади має сто тисяч осіб.

Але ці сторінки читають не тільки друзі та родичі, їх читає і ворог. І тоді це можна використати для дезінформації.

«Так, на сторінці у соцмережі 128 бригада показувала свою активність. Ворог, аналізуючи цю сторінку, зігнав на ділянку франту, де дислокується 128 бригада, свої війська. В цей момент 130 бригада виконала своє тактичне завдання там, де їх не очікували», - розповів Олександр Клубань. При цьому додав, що це була спеціально розроблена операція з дезінформації ворога.
Начальник штабу об'єднаної багатонаціональної тренувальної групи,  підполковник Джон Велс зізнався, що ніколи не зустрічався з відвертою дезінформацією. Найбільшою проблемою була хибно подана або не так зрозуміла інформація.
«Мені також цікаво було послухати інформацію про соцмережі. Вони є добрим інструментом для просування деяких ідей. Але інформацію можна вирвати з контексту і тоді це стає проблемою.», - вважає він.
За його словами, американські військові більше користуються твіттером, який обмежує подачу інформації у 250 слів. І йому доводиться бути досить лаконічним.

Фото зі сторінки фейсбуку 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. 

ІА "Вголос": НОВИНИ