Ярослав Сватко - автор книг про Степана Бандеру
15 жовтня 1959 року в Мюнхені агент НДБ Сташинський пострілом із пістолета, зарядженого отрутою, обірвав життя легендарного провідника ОУН Степана Бандери. Відтоді минуло 45 років, і про подробиці цього кривавого злочину вже написано чимало, у тому числі й у нашій газеті. А тому сьогодні ми вирішили поговорити з біографом «людини-прапора» Ярославом Сватком головно про те, як вплинув бандерівський рух на становлення України як незалежної держави, а також про роль та місце Степана Бандери в нашій історії.
— У чому, на вашу думку, полягає феномен Степана Бандери та його однодумців — людей, здатних, не вагаючись, віддати своє життя за Ідею?
— Якщо говорити про обставини, у яких народилося покоління Бандери, то вони виникли на усвідомленні тодішньою молоддю програшу наших визвольних змагань у 1917 — 1920 роках. Те молоде покоління зростало із відчуттям того, що їхні батьки несправедливо програли справедливу для них війну. Вони прагнули реваншу. З іншого боку, на мою думку, чималою була і роль особистості Коновальця, якому вдалося пов'язати три головні складові визвольної концепції: усвідомлення українцями необхідності мати свою державу, роль молодого покоління у здобутті державності та ідеологію українського націоналізму, провідником якої на той час був Дон-цов. Останній, між іншим, був дуже неприязним, колючим у побутовому спілкуванні, і галицька інтелігенція відверто недолюблювала його. Але власне Конова-лець зумів направити інтелектуальну агресію Донцова у потрібне русло.
Ці три фактори дали можливість створити ОУН, яка ввібрала у себе
цвіт української молоді. Остання, у свою чергу, створила принципово нові організаційні структури, організувала ефективний ви-шкільний процес. Головним засад-ничим принципом оунівців була християнська мораль, згідно з якою Христос, який віддав життя за людство, вічно житиме поміж нас. Так само і національний герой, поклавши голову за націю, повертається у цю націю, аби жити у ній вічно. Таким був світогляд членів ОУН, і саме тому більшість із них легко та без особливих роздумів йшли на виконання найнебезпечніших завдань. Таким був світогляд і самого Степана Бандери. Так він поводився тоді, коли його судили за замах на міністра внутрішніх справ Польщі Перацького, коли у гестапо від нього вимагали відкликати акт ЗО червня. До речі, коли Бандеру обрали головою проводу ОУН (а на той час УПА в Україні вже була знищена), перші слова, які він виголосив на цій посаді, були такими: «Я приймаю ваш вирок смерті». Тобто він розумів, що це призначення нічого, крім загибелі, йому не принесе.
— Якщо дотримуватись концепції Тараса Шевченка про те, що нація — це сукупність живих, мертвих і ненароджених, то ніхто з людей, які загинули в ім'я цієї нації, не може випасти з історичного інформаційного поля. Чому ж прізвище Бан-дера і досі у багатьох людей викликає несприйняття та страх?
— Звернімося до історії і згадаймо 300 спартанців, які рятували Грецію і загинули у бою з багатотисячним військом. Про їхній подвиг греки пам'ятають вже дві з половиною тисячі років. Це їхня національна легенда. А ось приклад протилежний,, з історії древніх єгиптян. Вони також вели різні війни, у тому числі й переможні, але після них збереглися лише піраміди і фактично не залишилося тієї нації, яка колись створила цю величну архітектуру. Тому,
щоб не втратити свою історію та національну ідентичність, ми повинні пам'ятати і знати Степана Бандеру, розуміти, заради чого він боровся і загинув.
Справді, багатьом представникам нашого покоління, які виховувалось на радянському матеріалістичному світогляді, і досі не зрозуміло, чому це раптом 24 серпня 1991 року Верховна Рада, у якій сумнозвісна «група 239» на той час була парламентською більшістю, майже одностайно проголосувала за незалежність України та затвердила державною ту симовліку, яку ще донедавна так активно поборювала. Між тим, ми повинні чітко усвідомлювати, що незалежність не впала нам з неба. . Вона була, так би мовити, продуктом інтелектуально-інформаційного поля нації, у тому числі й наслідком революційної боротьби ОУН-УПА. Таке розуміння, на жаль, сьогодні е ще не у всіх.
— Народи, які не мають своїх героїв, вигадують їх. У нас із цим проблем нібито немає. Але є інша проблема: яким чином донести правду про Бандеру та ОУН не лише до нинішнього, але й до наступних поколінь? Зрештою, чи зможе Баядера колись стати «своїм» на Сході України?
— Бандеру свого часу засудили на смертну кару три держави: Польща, гітлерівська Німеччина та заочно СРСР. Бандера майже всю війну просидів у німецькому концтаборі Саксангаузені, який був далеко не курортом. Два його брати знайшли страшну смерть у Освенцимі: їм обдирали шкіру дротяними щітками і купали у вапняному розчині. Таким чином гітлерівці намагалися зламати Бандеру, аби він відмовився від ідеї самостійництва. Чому наша молодь не повинна знати про ці речі?
Що стосується Сходу, то в діяльності Бандери є немало епізодів, які мали б бути прийняті навіть людиною, вихованою на радян-
ській історіографії. Адже радянська влада засуджувала буржуазну Польщу, а Бандера власне проти неї і боровся. Звісно, не на боці СРСР. Але ж ми сьогодні будуємо не Радянський Союз, а незалежну Україну. Я не згідний з тим, що на Сході Бандеру тотально не сприймають. Так, там є певні упередження: мовляв, Бандера не визнавав інші нації. Для того, щоб зруйнувати такі стереотипи, потрібні спеціальні державні програми. Адже для того держава й створюється, щоб не лише захищати своїх громадян політичне та еко-ломічно, але й бути обрамленням, форпостом власної правдивої історії.
— Ви вірите в те, що завдяки запровадженню відповідних програм вдасться за короткий проміжок часу вилікувати отруєну багатьма десятиліттями «совкової» диктатури свідомість українців?
— Звичайно. Візьміть до прикладу США. Коли американцям треба було негайно вирішувати проблему міжрасових конфліктів, то у виконання спеціальної державної програми включилася вся Америка. Навіть Голлівуд, будучи приватною структурою, продукував фільми, у яких, наприклад, один поліцейський був білим, а його напарник — обов'язково чорним, при цьому вони чудово співпрацювали. А що заважає запровадити такі програми у нас? Потрібні лише політична воля нашої влади та бажання вітчизняної інтелектуальної еліти.
Тому я певен, що час усе розставить на свої місця. Пригадуєте, ще не так давно у нас таврували Мазепу, а сьогодні його портрет — на українських грошах. Свого часу і тризуб порівнювали зі свастикою, і синьо-жовтий прапор ганьбили, а нині вони — атрибути нашої державності. Тож і роль провідника Степана Бандери невдовзі посяде гідне місце в українській історії.
ІА "Вголос": НОВИНИ