Пане Юрію, що спонукало вас так різко відреагувати на буквально одну фразу Олійника в його розлогому інтерв’ю?
Насамперед ця фраза стосувалася мене особисто. Вперше за стільки років зустрічаюся з таким відвертим, а головне нічим не обґрунтованим “наїздом” на себе. Було різне, натяки, двозначності, але щоб ось така прямо з прізвищем і образами на сторінках тиражної газети - це вже занадто! Політик, та ще й такого рівня, повинен бути обережним у своїх висловлюваннях - але це вже з галузі політичної, а відтак і загальної культури людини. Крім того мною рухав і корпоративний патріотизм - висловлюючись стосовно мене по-матроськи, П.Олійник образив не лише мене, але й всіх політологів, звівши їхній фах до обслуговування чиїхось приватних інтересів. Що це не так, думаю, зайвий раз не потрібно пояснювати.
Чи не означає спроба перекладення вини на радників, що Олійник робить якісь кроки до примирення з Димінським?
Мені почасти зрозумілі емоції П.Олійника, але в політиці, як і у житті потрібно вміти “тримати удар”- тим паче якщо ти претендуєш на роль політичного лідера! Якщо ти маєш щось сказати - говори, не маєш, чи не вважаєш за необхідне - мовчи, але я не розумію позиції перекладання вини та відповідальності на інших. Це своєрідна страусина позиція. Ховатися за спини інших, по-меншій мірі, не по-мужськи! Що стосується примирення - то думаю, що воно і можливе і необхідне, насамперед для регіону, але, якщо це сигнали до примирення, то в моєму розумінні це якісь дивні сигнали!
Чи не зумовлені спроби примирення Олійника з Димінським тим, що останній нещодавно пригрозив оприлюдненням третьої частини «плівок Федоришина»?
Спочатку потрібно дати чіткі відповіді на те, про що говорилося вже в оприлюднених Федоришиним плівках! До речі в інтерв’ю (яке за іронією долі виходить на 40-й день після смерті Богдана Івановича) є такий пасаж, що нібито П.Димінський, добре знав про те, що Федоришин тяжко хворий. Запевняю вас що це не так! До останньої хвилини життя Федоришин почував себе як звично - ні на що не скаржився, був у доброму настрої. Про його проблеми із здоров’ям мало хто знав, в тім числі й я - про що надзвичайно шкодую. Можу сказати з цього приводу лише те, що Богдан Іванович, дуже переймався тим, що оприлюднені ним матеріали так і не зацікавили нікого - ані правоохоронців ані журналістів, і що він у зв’язку з цим він виглядав як майстер дешевого PR-ру - а це далеко не так! В третій частині плівок йдеться про підготовку замаху на П.Димінського - про це він заявив у своєму інтерв’ю на обласному радіо. Які у зв’язку з цим можуть бути наслідки для учасників протистояння - це вже питання не до мене.
Ви дали зрозуміти, що свого нинішнього становище Олійник досягнув завдяки «хамству і зраді». З хамством все ясно, а про яку зраду йде мова? Адже Олійник постійно наполягає на своїй вірності Ющенку (навіть в ополонку стрибнув).
Щодо хамства і зради я не мав на увазі особисто П.Олійника, а ті цінності, які сьогодні поціновуються у сучасній політиці. А загалом найбільше треба боятися тих, що найголосніше клянеться у вірності - ці зрадять першими! Однак про зраду Олійника, я вважаю, краще розпитати Я.Кендзьора та Є.Таліпова.
Чи існує сьогодні в Україні таке поняття, яке можна окреслити як «синдром Олійника» (можна бути некомпетентним – головне, аби вірним)?
Однозначно, що таке явище існує. Щоб дати на це питання ствердну відповідь не потрібно бути й політологом. Однак щодо запропонованої Вами назви цього явища я б посперечався - воно має значно давніші корені і усталену (принаймні в політології) назву - макіавеллізм!
ІА "Вголос": НОВИНИ