[media=28772,28774,28775,28777,28779,28780,28781,28783,28785,28787,28788,28789,28790,28791,28792,28793,28794,28795]
60-та річниця початку операції „Вісла”. Бєспридєл повний. В неділю Ющенко мав бути в Перемишлі, але його президентську мантію там будуть носити Олійник та Батенко. Ющенко на декілька годин пригнався до Львова. Відсидівся в Опері, назвав Богдана-Ігора Антонича – Антоновичем, понудився і був обламаний деякими представниками БЮТу.
З рамки для проходження і виявлення тротилу, наркотиків, маріхуани та полонію. Шманають не так прискіпливо, як це було минулого приїзду Ющенка на день народження Вакарчука.
Якийсь чувак, якого завжди можна помітити на всіх акціях правих сил і таваріща Луценка, приперся на зустріч з Президентом з двома чорними кульками. Що він там носить – невідомо. Його не пустили і він довго дувся, інфантильно підстрибуючи вусами. Він і сам не знав, що там у нього в кульках. Інтелігенція, священики, депутати різних рівнів зі своїми половинками, ветерани ОУН-УПА, психічнохворі з іконами.
Просвітянська сцена з традиційним самобичуванням. Всі головні фейси області, окрім Садового, його щось так і не було помічено. Порожнеча очікування Ющенка заповнювалась несподіваними комбінаціями, рухами, розмовами та поглядами.
Сеник з Одухою, різкими рухами, щось малювали у просторі і часі, ніби вже на наступний день, мали б відправляти свої кораблі до Кассіопеї. Павлів з балкону гордо споглядає на чужі життєдайні сили, різних депутатів, Кендзьора, Калинця, Парубія, В’язівського. Вони сидять у партері, а він – на балконі.
Генконсул Росії у Львові Євген Гуззєв сідає позаду Калинця і Кендзьора. Між ними відбувається невимушений чат, під час якого, Гузєєв скидає на руку Калинця свою візитівку. Калинець мило посміхається до представника ворожої для його ментальності держави. C'est La Vie.
Нашоукраїнська контора збирається до купи, біля місця можливого приземлення Ющенка і щось обговорює у вузькому колі однодумців. І для чого Ющенко приїхав до Львова, відомо тільки їм, скільки б на нього не чекала українська громада Перемишля.
Ющенко приходить. Важко сідає. Вітається з присутніми. Хор заводить „Ще не вмерла Україна”. Майже усі тримають руки на серці, як це робить гарант. Хтось додумаються тримати руку на пупі.
На хвилину усі сідають. І знову встають. Оголошується хвилина мовчання. Хто розробляв такий маразматичний сценарій – невідомо. Слова привітання. Радіоактивний голос ведучого, флешбеки інфи про „Віслу” повторюються декілька разів. Апаратура глючить.
Нарешті Олійник енд бразерс підриваються. Ющенко йде на сцену. Зал встає і починає плескати. Довго і нудно. Ющенко милостиво дозволяє усім сісти і починає гнати. Гнати про дружбу народів, про братів поляків, про тяжкі випробування, про свою чисту віру. Хоча його промова, нарешті, відрізнялась логічністю, на відміну від інших виступів у Львові. Піарщики, тіпа, попрацювали. І логіка, яка-не-яка присутня і емоційні запльоти для видавлення сліз у присутніх.
Під час виступу Ющенка у першому ряді починає видзвонювати мобіла. Freestyler рубає так голосно, що Ющенка аж перекривлює, але він твердо і мужньо витримує такі диявольські спокуси. Власником дива-техніки і фанатом Bomfunk MC’s виявляється 60-ти літній дядько, який довго намагається відрубати мобілу своїм великим пальцем, але ж клавіатура мініатюрна.
На допомогу юному хіп-хоп меломану прилітає його сусідка, або ж дружина. Спільними зусиллями їм вдається погасити вогонь революції в залі Опери. Ще довго на нього будуть показувати пальцем і розказувати, як виспівувала його мобіла на виступі народного президента.
Але мобіла, як корова, де горлопанить одна, там їй підмукають і інші. Оперою пройшла хвиля дзвінків. Самотньому Ющенку знову треба відбиватись від поліфонічних бісів, які збивають його зі шляху істинного. В залі сиділо переважно старше покоління, мобільність яких закінчується на зеленій та червоній кнопках. Поставити на вібро, відіслати смс – це для них 8 чудо світу.
Ющенко вирішує не відставати від Анни Ахмєтової свого дружбана Яника і називає Богдана-Ігора Антонича – Богданом-Ігорем Антоновичем і навіть не зупиняється, щоб правильно сказати ім’я поета. А на фіга?
Зате, йому приємно згадувати про нагородження Шевченківською премією Остапа Лапського з Варшави. Назвати фігньою те, що Лапський пише – це ще буде похвала Лапському. Це дуже і дуже важко назвати поезією, це приклад того – як не треба писати поезію.
Просто чудаку вже за 70 і за це, в нас і дають шевченківку. Якість віршів – нікого не цікавить. Але йому пишуть офігенні рецензії, називають найзагадковішим українським поетом і теде. І Ющенко впевнено про то говорить. Засунув голову у свій жупан та трипільську культуру і роздає нагороди. Він хоч сам читав того горе-поета Лапського?
Ющенко гордо повідомляє про свою наполегливу працю над вирішенням проблеми українського дому в Перемишлі. З такими темпами, він не вирішить цю проблему і до Судного дня. Але меч-щербець є на Личакові і Олійник за то отримав від поляків нагороду. От вам і переваги польського фаст-фуду.
Стоголосий хор впевнено забадяжив твір Кос-Антольського, від якого штиняє сало-жупанним просвітництвом та неосяжним пафосом солов’їності єдиної мови.
Це, здається, той Анатолій Кос-Анатольський, який відрахував Володимира Івасюка з першого курсу Львівської консерваторії за нездачу екзаменів та пропуски занять в 1976 році. Після цього Івасюка госпіталізували.
Так що, комунізм в нас процвітає на всі 100. І тепер на річницю операції „Вісла” виспівують і виграють твори депутата Верховної Ради УРСР. Він, напевне, і у партії був? І що з того, що Ющенко закликає засудити комуністичний тоталітарний режим? Тут такий комунізм на сцені виганяється, шо то торба.
Ющенко виконавши свою місію повертається на балкон. Олійник і Сеник десь змахались. На стілець освячений президентом сідає голова Львівського БЮТу Іван Денькович, він як і всі думав, що Ющенко вже більше не повернеться. Він та його однопартійці вільно розсілися на ще теплих президентських кріслах перекидуючись словесами з ректором універу Іваном Вакарчуком. І тут.
А тут Ющенко вирішив айлбібекнути і повернутись на балкон. А на його стільці сидить Денькович. Ющенко трохи прифігів від такої несподіванки. Душа Деньковича блискавично сконцентрувалась в нігтях пальців його ніг. Сцена з ревізора закінчується рукою Ющенка, який від шоку почав вітатись з Деньковичем та його сотоваріщями.
Ющенко вирішив не зганяти Деньковича зі свого місця, не царська то справа і тому, тихенько сів збоку разом з Олійником. Той щось почав шепотіти на вушко президенту, який мовчки ковтав образи.
Юля повинна вручити Деньковичу якийсь партійний орден чи прохідне місце в списках до парламенту, або ж купу бабла за такий героїчний вчинок в ім’я партії. Народ такого ніколи не забуде Івану Деньковичу. Браво!
Хор продовжує виводити застійний маразм Кос-Анатольского в конячих дозах. Всі слухають. Нудно і безрадісно, і тупо. А що буде, коли це покоління помре? Єдина надія на „Дударик”. Тому традиція комуністичного-титанічного святкування таких дат схрещена з просвітянським псевдопатріотизмом – не вмре, не загине.
ІА "Вголос": НОВИНИ