[media=88560,88561,88562]
На сторінках популярно-мистецької публікації ще раз простежимо стислий виклад (тут, до слова, представлено різні версії – церковна, рукописна (Д. Січинський), наукова (Ю. Гаврилюк) творчої життєдіяльності українського композитора, греко-католицького священика, педагога, суспільно-громадського діяча Михайла Вербицького. Чимало даних каталогу переконливо засвідчують непересічні мистецько-музичні обдарування і талант о. Михайла, його ґрунтовну музичну освіту, просвітницьку діяльність, нарешті, духовне служіння. Безумовно, що своєрідним олімпом у житті та творчості о. Михайла став його музичний твір «Ще не вмерла Україна!».
Йому судилося стати символом боротьби нашого народу за утвердження української нації. Уперше прозвучавши як український співень (1868), він у нинішній історії України спочатку офіційно (на державному рівні) отримав ухвалу «музичної редакції» (1992), а відтак став законом про гімн України (2003). Відзначимо, що біля витоків нашого співня стояли наддніпрянець, православний Павло Чубинський (1839-1884) і галичанин, греко-католик Михайло Вербицький (1815-1870). Саме вони створили пісню як поклик до борні за волю: «Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля. / Ще нам, браття-українці, усміхнеться доля. / Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці, / Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці».
Первісну музику М. Вербицький написав для солоспіву в супроводі гітари, а вже згодом розробив її для хору. Мелодія пісні, зафіксована в рукописі, збігається з пізнішим хоровим аранжуванням. Автори вірша-пісні бачили Україну єдиною державою. Цей твір утверджував віру в національне визволення й культурне піднесення українського народу обабіч тодішніх кордонів, заклик стати в бій кривавий від «Сяну до Дону…», /«За Карпати відіб’ється, згомонить степами, / України слава стане поміж народами».
Видається знаменним, що на теренах Галичини вірш П. Чубинського «Ще не вмерла Україна» (1863) спочатку був приписаний Тарасові Шевченку (1814-1861). Ті, хто надсилав до «Мети» тексти Т. Шевченка, згаданий вірш подали за Шевченків, а видавці журналу сприйняли їх за такі, що належать одному авторові, до якого вони ставилися із щирою побожністю. Отже, у четвертому номері журналу «Мета» (грудень, 1863) текст вірша «Ще не вмерла Україна» побачив світ разом із віршами Кобзаря: «Мені однаково…», «Н. Костомарову», «Заповіт». Під цими творами стояв підпис «Шевченко» (М. Холодний). Втім, без перебільшення можна сказати, що після «Заповіту» Т. Шевченка згаданий вірш П. Чубинського став чи не найпопулярнішим твором української поезії.
Як національний гімн «Ще не вмерла Україна» визнавали Іван Франко (1856-1916), Леся Українка (1871-1913), багато трудових українських громад у різних місцевостях світу. Як державний його законодавчо закріплено ухвалою сейму Карпатської України (1939). У період створення УНР пісня виконувала функції загальнонаціонального гімну. Текст переклали кількома іноземними мовами, зокрема німецькою. Відомо два видання, в яких «Ще не вмерла Україна» подано в перекладах двох поетів – українця Остапа Грицая (Пісні України. – Київ, 1918) та німкені Анни Шарлотти Вуцької (Лейпциг, 1919). Перше видання містить тексти і ноти пісні, друге – лише переклади. До слова, першому судилося разом із Державною хоровою капелою Олександра Кошиця (1875-1944) об’їхати багато країн Західної Європи й Америки.
Із 17 вересня 1991 р. Українське радіо розпочинає свої передачі виконанням пісні-гімну «Ще не вмерла Україна». 5 грудня того ж року вона вперше офіційно зазвучала на засіданні Верховної Ради України, присвяченому підсумкам усеукраїнського референдуму та виборам Президента нашої держави у виконанні Українського державного хору ім. Григорія Верьовки під орудою А. Авдієвського. Український гімн (славень), створений двома синами розділеної імперіями України, назавжди повернувся до пісенної скарбниці українського народу. Саме тоді на урочистому засіданні Верховної Ради України блаженної пам’яті Олесь Гончар сказав: «Схід і Захід Республіки у передвиборних бурях ще глибше поєдналися, чи не вперше не чути було полемік, хто більший, а хто менший патріот та чий Бог кращий. Виявилося, що Бог для всіх нас єдиний, Бог Справедливості і Свободи». Ми – цивілізована нація, ми – народ, ми – українці! Осанна Україні!
Каталог відтворює кольоровими світлинами вервечку рукописних та друкованих документів, музичних нотних творів, їхніх фрагментів, ікон, вівтарів церков, портретів композитора, подій, що засвідчують вшанування його пам’яті. Окремо відзначаємо представлений список матеріалів з анналів Львівського музею історії релігії, Львівської національної наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника НАН України, Центрального державного історичного архіву України (Львів), Львівської національної галереї мистецтв ім. Бориса Возницького, Львівської національної музичної академії ім. Миколи Лисенка, Державного меморіального музею Михайла Грушевського (Львів), Музею землі Перемишльської (Перемишль), Республіка Польща, а також із приватних колекцій. Тільки фізичний перелік фондів, з одного боку, засвідчує терпеливу дослідницьку роботу укладачів каталогу, а з іншого – дає можливість вдячній читацькій аудиторії безпосередньо ознайомитися із важливими документами та матеріалами духовного минулого нашого народу, його музичною спадщиною. Згадаймо також, що у 20-х роках XX ст. М. Вербицькому на його могилі встановлено пам’ятник, який у верхній частині по боках нагадував два нерозквітлі бутони. Очевидно, що вони символізували талант українського композитора, який не розквітнув (онкологічна хвороба). На цементній оправі пам’ятника вибито прізвище й роки життя о. Михайла Вербицького. Згодом дописали: «Автору гімну України».
Оксана Боруцька, науковий працівник ЛМІР, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ