Наше українське ТБ хіба що територіально українське, а за духом воно російське, зорієнтоване на російське зомбування українців, на відмову від правдивого відображення реальної дійсності. Місцеві регіональні князьки, які теж тисячними нитками пов’язані з Росією, і є власниками українських каналів ТБ. Наше ТБ хіба що за територією українське, але у висвітленні національних проблем швидше подібне до місцевих регіональних каналів Приуралля чи Сибіру. І сміливо можна повісити їм ярлик із казки Пушкіна            : «Тут русский дух, тут Руссю пахнет». Тут бракує національної гордості і відсутній державний інстинкт.(за Ліною Костенко). А ми не хочемо, як російські телеглядачі, жити у просторі брехні і обману. Росія, як держава, задихається під владою духовної черні і російське ТБ традиційно співає дифірамби своєму некерованому вождеві, а пахолки, як колись при Сталіні, безкінечно плещуть в долоні. І все ж Україна не Росія. У нас запити інші і тому українці вимагають чітко орієнтованого національного телебачення.

Очевидно, Росія через своїх людей у телепросторі, старається впровадити в Україні бодай частину своєї геббелівської пропаганди. Нам такого ТБ нетреба, як і не треба російських телефільмів, де мало гуманного і де українцям нав’язують комплекс меншовартості.

До написання цих рядків мене спонукала прочитана стаття Вадима Лубчака під назвою «Прибуток-понад усе?», що була надрукована у газеті «День» 4-5 березня 2016 р. Стаття, звичайно, дуже добра і автору моя щира подяка за це, що висвітлив цю гостру проблему, яка стосується нашого ТБ. Я не погоджуюся з автором лише у назві статті. Не прибуток цікавить керівництво так званих українських телеканалів, а незмірна любов до «старшого брата» і ця любов затьмила навіть злочинну політику Росії, яку вона веде проти нашої держави.

А йдеться проте, що 2 березня цього року з ініціативи «1+1 медіа»відбувся круглий стіл під назвою «Підхід до формування чорних списків акторів і персон нон-грата», який відбувався на Київській кіностудії F!LM. ua. Загальний мотив зустрічі полягав у тому, щоб знову в Україну повернути російські фільми і дозволити російським акторам,  що одобрили захоплення Криму та фашистську агресію Росії в Донбас приїжджати в Україну.

На нашу думку правильно зробили наші відповідні органи влади,що заборонили цим путінським адептам прибувати в нашу країну чи демонструвати українському глядачеві їх теле- і кінопродукцію. Жаль, що тільки заборонили 83 персонам, а  не 450 путінським духовним опричникам, які  є тими ж агресорами, лише галузі культури та ідеології. Їм не місце  на території України, ні їхнім творам, що є духовними покручами і нічого, крім шкоди, народу України не приносять. Так було завжди: чи в Російській імперії,чи в сумнозвісному СРСР- російсько- радянська інтелігенція завжди виступала за велич Російської імперії будь- якого кольору, особливо, якщо йшлося про українську культуру, українську мову чи національну ідею. Згадаймо про великодержавний шовінізм у творах Пушкіна, Лермонтова, Тютчева, Блока, Ключевського, Погодіна, Соловйова чи…Солженіцина, який хоч і потерпів  від більшовиків, але незалежна Україна його не влаштовувала. Любов до України у них була з позицій «русского мира» і не більше.

Тих діячів культури і науки Росії, що встали на захист України,засудивши путінську агресію, не так багато і ми їх всіх знаємо.

Виходячи з  цього мене не дивує позиція генерального директора «1+1 медіа» Олександра Ткаченка. Якщо ж ви, шановні панове, втрачаєте щось у фінансах від цієї заборони, то що ж втрачає Україна від російської агресії і загибелі наших дорогих воїнів? Перебудовуйтеся, шукайте і демонструйте телефільми про наших героїв, про нашу історію, про наш багатющий фольклор, а не уповайте на російські шовіністичні джерела, як при пріснопам’ятному Радянському Союзі. Творіть щось нове, сучасне, прогресивне, а не російське реакційне та антидемократичне.

Особливо гостро вболівав за цю надуману проблему Володимир Бородянський і склалося таке враження,що цей телеменеджер прибув до Києва з якогось такого собі «Мосфільму», щоб, як колись, накачувати права «молодшій сестрі». Його слова:»Якщо за західними принципами, то ми не можемо карати людей за їхні думки…» Запропонуй цю думку,чоловіче, Путіну. І з тюрми не вийдеш.

Уявімо собі, дорогий читачу, що якийсь «сердобольний» телеменеджер почав би вимагати  США, Японії, Англії чи десь в Туреччині та в Ірані негайно ліквідувати заборону на  твори, що підривають їх національну гідність, демонструвати в Японії фільми про Курільські острови, як «исконную русскую територию» і т. д. А мали б вони стіною встати на захист духовного світу України її телепростору, зрештою встати   на захист її національних кордонів. Пригадаймо, як вправлялася в українофобстві тележурналістка на телеканалі «Інтер».

Виступ пані Уляни Фещук, що є заступником голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення був кволим, боязким, а не наступальним і рішучим. Такий же зміст виступу був у ще одного високопосадовця від культури, маємо на увазі Пилипа Іллієнка. Обидва чиновники кивали на СБУ,»віднікувалися», замість того, щоб підтримати нашу Службу Безпеки і вимагати табу на всіх «ура-патріотів» путінського пошибу. Офіційні особи виступили з позицій малоросійства і меншовартості, а не навпаки з наступальних рішучих позицій.

Всім, хто підтримує Путіна у його агресивній політиці щодо України, нема місця у нашій державі, особливо таким одіозним і рафінованим українофобам як Тализіна, Міхалков, Задорнов, Пореченков, Охлобистін, Безруков, Панкратов-Чорний, Боярський, Бондарчук, Хазанов, Панін, Кобзон, Лоліта, Расторгуєв, Газманов

 І в їх числі  Департьє. Цим путінським маріонеткам нема чого робити в Україні. Вони духовні поплічники бандитів і російського агресивного воїнства,що стріляють у наших захисників і руйнують наші міста і села.

Натомість двері в Україну відкриті для тих російських акторів,кіно-і телережисерів, які виступили проти агресії Росії в Україну і підтримали нашу державу, ризикуючи навіть своїм життям. Доля Бориса Нємцова- яскравий тому приклад. До них належать  Лія Ахеджакова, Марк Захаров, Армен Джигарханян, Борис Гребенщіков, Борис Акунін, Марат Башаров, Данило Гранін, Натан Федосєєв, Сергій Маковський, Ельдар Рязанов та інші. Україна їх завжди чекає. До речі, Лія Ахеджакова,вболіваючи за долю Надії Савченко, звернулася до неї, щоб та  припинила голодування.

Натомість керівництву Державного агентства України з питань телебачення і радіомовлення, Міністерству інформації-  слід рішучіше вести наступальну політику і проти тих українських телеканалів, що влаштовують українофобські випади, як це недавно сталося з «Інтером», аж до позбавлення їх ліцезій чи навіть притягнення до кримінальної відповідальності.                          

 

ІА "Вголос": НОВИНИ