Жодні аргументи, факти чи зустрічні кроки української влади не змусять задуматися польських екстремістів в тому, що політична нетерпимість і шовінізм не є найкращими порадниками, особливо у взаєминах із сусідами, історія яких довгі століття була обрамлена польськими кайданами, починаючи з 1340 р., коли загони короля Казимира ІІІ напали на Львів.
Від маніфесту королеви Ядвіги, західноукраїнські землі стали «кресами всходніми». Нагадаймо, також цим людям, що саме польські королі і різні кролев’ята, як це раніше зробили орди Батия, доконали ослаблені галицькі землі. На жаль, термін «креси всходні» і нині є в широкому вжитку у польських імперіалістів, навіть у проурядових колах, незважаючи на це, що цей термін є образливим для українців.
Ми, панове імперіалісти, не космополіти і свою історію добре знаємо. проте не перетворюємо її на засіб задоволення політичних амбіцій і екстремістських випадів.
Ніщо не може вплинути на поведінку шовіністично налаштованих польських діячів, серед яких – т зв. «кресов’яки». У них всі українці як не гайдамаки чи «зграйці», то вбивці, різуни та сокирники. Українці ніколи не мали права на боротьбу за свою волю, за свою незалежність, бо в очах кресов’яків та їх прихильників, вони не були навіть нацією. «Тутешніми» і «русінами».
Загляньмо в історію. Навіть в часи боротьби за свою свободу, польські політики не рахувалися з інтересами інших націй. Ось один із прикладів. Як відомо, в часі наполеонівських воєн, понад 130 тис. поляків влилося в армію Бонапарта. Серед них – Надвіслянський Легіон чисельністю 30 тис. вояків, полк легкої кінноти – шволєжерів, що став частиною наполеонівської гвардії, понад 100 тис. корпус Понятовського та інші.
Таким чином, поляки боролися проти трьох імператорів за волю Польщі. Проте, знаємо й інші факти, панове кресов’яки. Польські легіони не тільки боролися за свободу, але й успішно за наказом свого покровителя, придушували і винищували тих, хто боровся за свою свободу. Зокрема, польські легіонери разом із французами, придушували повстання в Італії та Іспанії.
Можемо нагадати і про жахливу долю польських бійців в далекому Гаїті, куди вони були скеровані на придушення повстання рабів, прихильників Туссен-Лувертюра.
Зрештою, росіяни теж не вважають легіонерів Понятовського героями, які уславилися атаками на російські позиції в битві під Бородіно в 1812 р. В очах багатьох поляків і не тільки, вони герої. Скільки ж потрібно часу, щоб переповнені пропагандою уми зрозуміли, що є ситуації, коли герої одного народу можуть не сприйматися іншим?
Скільки потрібно часу, щоб імперіалістичні нашарування були заміненні на об’єктивне розуміння історії своїх сусідів? Маємо ще один приклад – знаменитий та поважаний усіма росіянами полководець Олександр Суворов водночас є тим, хто жорстко придушив повстання Костюшка. Чомусь не бачимо імперіалістичних випадів у бік росіян?
А от українцям дістається постійно і навіть тим, що проживають у Польщі, зокрема Союзу українців у Польщі та їхньому друкованому органу «Наше слово».
Нещодавно відбулася зустріч активістів Союзу українців із секретарем Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва Анджеєм Кунертом, де було згадано про потребу належного вшанування пам’яті загиблих українців. Відповідь п.Кунерта була достатньо виваженою. Все це разом викликало шалену лють екзальтованих кресов’яків, що є іманентним їх діям стосовно галицьких українців та їх історії.
Серед потерпілих – Марія Туцька, Степан Боднар та інші представники українців, що були на зустрічі з секретарем ROPW і М. не пожаліли кресов’яки і свого високопоставленого чиновника. Дісталося і йому на горіхи.
Читаючи ці ламентації кресов’яків, хочеться їм порадити вдумливіше читати справжню історію України і Польщі, зрештою і Європи в цілому. А щодо українців у Польщі, які ніяк не даються асимілюватися, то кресов’яки, враховуючи їх наполегливість у вимаганні від уряду Польщі прийняття різних резолюцій, спрямованих проти українців, могли б відновити історичну справедливість – переселити знову їх на свої рідні території, в Холщину, Надсяння та Лемківщину із наданням національно-територіальної автономії. Бо ж ці території з незапам’ятної давнини були українськими. Чого ж б це наші королі та князі будували свої столиці і міста на чужій території? За цю землю і вмирали, зненавиджені вами, панове кресов’яки, солдати УПА.
В кожній статті чи усному виступі кресов’яки галасують про те, що в західних областях України їм не дають пошановувати пам’ять своїх родаків, особливо невинно убієнних. І знову неправда. Українці завжди, як і українські уряди з повагою ставляться до тих, хто безневинно загинув у вихорі трагічних подій 40-50-х років ХХ ст.
В Галичині, які на Волині поляки чи не щодня відтворюють свою історію і навіть не завжди погоджують свої заходи з обласними органами влади, а лише з місцевими владними феодалами, які часто «забувають» пригадувати власну історію. Щоб не бути голослівними, наведемо кілька прикладів із тисяч,перераховувати все є неможливим.
У Львові, як ми уже писали, передано полякам будинок архиєпископства будується костьол на Сихові, дозволено відправляти месу в костьолі Марії Магдалини, дозволено будувати пам’ятник розстріляним фашистами польським інтелектуалам, встановлено чимало меморіальних таблиць на честь поетів, письменників та відомих діячів Польщі. Українською владою дозволено відновити гордість Польщі – цвинтар «орльонт львівських».
Лише за останні місяці цього року відновлено пам’ятний знак загиблим польським воякам у битві з більшовиками у 1920 р. біля Кременця, в Задвір’ї, в Городку відновлено костьол і меморіальну таблицю на честь короля Ягайла, таблицю в Кутах, пам’ятник біля Перемишлян, на Волині, де вже стоїть величавий пам’ятник трагічно загиблим полякам, відкритий на найвищому рівні чи пропам’ятний комплекс в Гуті Пєняцькій.
А скільки щотижня, щомісяця в Галичині проводиться різних культурологічних чи релігійних заходів місцевими і приїжджими поляками. Нагадаймо, що чимало цих заходів не відповідають історичній правді, зокрема для українців. Чи можете ви, панове кресов’яки, похвалитися тим, як у Польщі масово вшановують історію українців. На жаль, ні! Очевидно, що ми, українці, добрі сусіди.
Звичайно, ми вітаємо відкриття кількох пропам’ятних хрестів і таблиць, пов’язаних з долею українців, але і тут екстркмісти перекручують факти. Ще й з якоюсь внутрішньою злобою. І вперто захищають відомого ката українських сіл і українців – Юзефа Задзірського на псевдо «Волиняка». Вони договорилися до того, що солдати УПА несуть відповідальність за знищені українські села і тисячі помордованих українців на Закерзонні, бо для чого братися за зброю.
Щось подобне, як писав у своєму опусі «UPA – Armia powstancza czy kurenie rizuniw?» сумнозвісний Едвард Прус, стверджуючи, що метою УПА «було приєднання відірваних від Польщі звичайні її провінції південно-східні до радянської України». Такі міфи є повсякденно пануючими у Кресовому Русі Патріотичному, як і в інших подібних організаціях, що не гребують у своїй політиці імперіалістичним баченням стосунків з Україною.
В останніх публікаціях кресов’яки, зробивши крок назад, дещо тепліше згадують про вояків Армії УНР. Проте, скромно замовчують ці факти, що Польща зрадила своїх союзників-українців, підписавши з радянською Росією Ризький мир 1921 р., а в таборах інтернованих, що були створені на теренах Польщі, загинуло сотні вояків-українців, що мужньо билися під Замостям стримуючи навалу будьонівців. Не вважають їх і творцями «Чуда над Віслою».
Отож, панове імперіалісти, ваша злоба і конфронтація не мають підстав, а Марія Туцька, Степан Боднар та інші українці, учасники зустрічі із Секретарем ROPW і М. А.Кунертом поставили слушне запитання, обстоюючи історичну і національну справедливість – гідне пошанування загиблих українців.
Є ще кілька публікацій на історичну тематику на інтернетних сторінках кресов’яків. Цікавою є стаття «Dni polskiego Lwowa», де знову ж таки гіпертрофується героїзм поляків і применшується роль українців у боротьбі з фашизмом. Мусимо нагадати пропагандистам від історії, що в роки Другої світової війни українці героїчно билися з фашизмом і понесли значно більші втрати, як людські так і матеріальні ніж половина Європи.
А «боягузи» з ОУН чи УПА до кінця п’ятдесятих років минулого століття зі зброєю в руках чинили опір найбільшій тоталітарній державі – Радянському Союзові та його сателітам, в тому числі в комуністичній Польщі, а вояки Армії Крайової склали зброю по кількох роках боротьби з режимом. Отака історична правда.
Детальніше про чергові атаки на Українську історію і на діяльність українців у Польщі можна ознайомитися в статтях кресов’яків під назвою «Маніпуляція словами Анджея Кунерта?”, “Кому Анджей Кунерт має намір ставити пам’ятники?”, “Подальші блуди міністра Анджея Кунерта”, “Останні дні польського Львова”, “Кресов’яни апелюють до Шетини”, «Комюніке Кресового руху патріотичного», що надруковані на сайтах кресов’яків і перш за все на сайті Portal Polski kresy”.
І останнє. У вищезгаданих статтях, як і в багатьох інших, що були надруковані раніше, польські екстремісти стверджують, що на Волині та Східній Галичині від рук українських націоналістів загинуло понад 200 тисяч поляків. Ця фальсифікація не витримує ніякої критики і з кожним роком ця цифра зростає.
І думається, що за кілька років ця цифра порівняється із кількістю загиблих поляків у Другій світовій війні, бо ж не даремно кресов’яки підкреслюють, що українські націоналісти більш фашиствуючи і нациствуючі ніж самі фашисти та нацисти, про яких кресов’яки чомусь часто забувають згадувати.
Але з усіх цих писань, виступів і друків у справі «людобуйств», фальсифікації історії України і взаємин між українцями та поляками проглядає інше – мрія і не тільки, про «східні креси» у складі Речі Посполитої.
Ігор Федик, науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху. Член Національної спілки краєзнавців України.
ІА "Вголос": НОВИНИ