Принаймні в одному важливому аспекті українська держава демонструє докорінний розрив із традиціями небіжчика СРСР: ми невтомно роззброюємося! Так невтомно, що навіть у миролюбних українців виникають питання: де межа цього процесу? в чому його позитивні наслідки для країни? чи не стане невдовзі військовий фах в Україні одним із рідкісних, на кшталт папуаської філології, й як поведуться тоді ті політичні потуги, котрим наша незалежність – мов колька в боці?.. Перед кожним туром „реформування” українського війська його ідеологи висувають магічну формулу: скорочення заради модернізації. Проте якщо перший пункт цієї формули виконують зазвичай 100%-во, то з другим... Словом, замість двох слабких дивізій лишається одна ще слабкіша.
І ось Міноборони оприлюднив нові плани... Хтось заперечить, що цього разу, мовляв, не буде як усе, бо за справу береться інша влада. Але процес „реформування” котиться наїждженою колією й устиг набрати потужної інерції, яка може виявитися сильнішою за благі наміри влади. Тому стереотипність перших кроків чергової реформи викликає тривогу щодо її подальшого розвитку. Особливо радикально планують скоротити й без того малопотужні ВМС України: з 35 до 12 кораблів, себто майже втричі. Воістину військове відомство опанували „яструби роззброєння”!
Доля цього виду Збройних сил України від самого початку складалася особливо нелегко. Біля колиски українського флоту стояли не високочолі державні мужі, а офіцери-патріоти, які добре розуміли значення флоту для країни, що має 2000 км морських і 600 км річкових кордонів, на яких бубнявіє не один потенційний міждержавний конфлікт (Зміїний, гирло Дунаю, Тузла та ін.). Розуміли – й діяли рішуче: приміром, капітан-лейтенант С. Настенко підняв на щоглі свого СКР-112 синьо-жовтий прапор й, обстріляний російськими „товаришами по зброї”, привів корабель в Одесу!.. Але після кількох демаршів „стратегічного партнера” офіційний Київ почав демонструвати незацікавленість долями флоту й моряків. Ідею морського роззброєння України (під маркою „спільного командування Чорноморським флотом” абощо) було остаточно поховано лише в міждержавній угоді від 31.07.97 р. – але якою ціною? Україна отримала 137 одиниць плавзасобів колишнього совєцькогоЧФ, тоді як Росії, котра має в азово-чорноморському басейні вдвічі коротшу берегову лінію, дісталося 388 одиниць і, на додачу – право їх базування в стратегічних пунктах українського узбережжя!
Тепер назріває чергове скорочення флоту. Українського... Аргументація знайома: потреба модернізації морських сил, що після неї моряки отримають нові засоби збройної боротьби (зокрема ходить про протичовнову зброю)... Виглядає логічно – придбати нову техніку, замість витрачатися на утримання застарілої. Однак одне ніяк не виходить зробити замість другого! Адже роззброєння попервах не призводить до економії, а, навпаки, потребує додаткових витрат. Отже, або планується спочатку модернізувати кілька бойових кораблів – тоді й мову треба вести саме про їх модернізацію (наступне списання застарілих плавзасобів є справою природною), або наголошується на першочерговості скорочення – а відтак, через витратність цього заходу, буде поставлено жирний хрест на будь-яких модернізаціях протягом наступних кількох років.
Варто нагадати, що флагманом українського флоту є наразі скромий „сторожовик”, який жодна модернізація не зробить авіаносцем або крейсером. Себто „модернізований” флот складатиметься з 12 хай суперсучасних, але малих кораблів. Між тим 2600 кілометрів водних рубежів країни утворюють низку навзаєм віддалених та напівізольованих акваторій. Як 12-ма кораблями забезпечити бодай елементарну морську присутність України на всіх цих акваторіях?.. Проте найболючішим пунктом програми скорочення є втрата кадрів флоту. Маємо підстави не вірити запевненням, буцімто саме найцінніші з них будуть збережені. Досі завжди було навпаки, й ті ентузіасти, які творили флот усупереч опорові недолугої української влади, майже всі давно „відпочивають на березі”.
Втім, флот від найдавніших часів був не лише збройною силою. Російський Чорноморський флот, так само застарілий і немодерний, „застрахований” від скорочення насамперед своїми політичними функціями. Кораблі, їх екіпажі та береговий персонал, численні флотські установи тощо створюють ефект присутності Росії в Севастополі й Криму. Скажемо більше: ефект переважної присутності, ба майже російськості цих теренів. Крім пасивної „демонстрації прапора”, Москва здійснює активну дестабілізацію регіону силами ЧФ: від десантів російських морпехів на український берег – до друкування у флотських типографіях шовіністичних видань... Саме на такому тлі українські політики проектують нині чергове скорочення.
Та попри все, українські бойові кораблі є не лише тягарем для держбюджету. Ті, хто уважно стежив за розвитком конфлікту навколо Тузли відзначили, що агресивність росіян зійшла на пси, коли в російських ЗМІ залунала тривога: „біля острова може з’явитися український флот!” Імовірно, що московські журналісти просто не уявляли мізерності цього флоту та вразливості його розташування під прицілами російських „дредноутів” – а проте стихійно спрацював принцип „fleet in being” (флот, який діє самим фактом свого існування). До речі, мій знайомий, який побував у ті дні на кораблях, розповідав, що українські моряки справді приготувалися були до бойового виходу в море, навіть не отримавши вказівки з Києва й чудово усвідомлюючи нерівність сил... Чи не після того Москва через „своїх людей” у київській владі підкинула ідею чергової „модернізації”?
В одній зі своїх публікацій автор цих рядків відзначав дивну й нераз нездоланну схильність націй відтворювати історичні алгоритми своєї поведінки – незалежно від того, була така поведінка успішною чи, навпаки, привела до національної катастрофи. Потужний флот, який уперше підняв на севастопольському рейді українські прапори, був згодом затоплений у Новоросійську – хай за задумом більшовиків, але ж українськими руками й значною мірою – через українську нерозпорядність... Не даймо ж „яструбам роззброєння” скористатися цим „успішним прецедентом”!
ІА "Вголос": НОВИНИ