15 жовтня 2014 року у руках десантника 79-тої окремої аеромобільної бригади Олександра Терещенка вибухнула граната. Сталося це під час бою у Донецькому аеропорту. Гранату в приміщення, де були наші бійці, закинув ворог. І Олександр, рятуючи побратимів, спробував її викинути. Але – не встиг.
Десантник втратив око, праву руку та кисть лівої. Лікар, який надавав допомогу та накладав джгути, написав на тілі бійця: 16:30.
Згодом Олександр Терещенко напише книгу «Життя після 16:30» про те, як йому жилося після того бою.
Збирати себе докупи
«15 жовтня 2014 року – це моє друге народження. Тому що коли у віці 47 років ти втрачаєш руки, то починаєш вчитися заново жити, аби не залежати ні від кого», - зізнається «кіборг».
Все, що описано в книзі, це – особистий досвід пораненого та контуженого бійця. Олександр Терещенко каже, що намагався бути відвертим, навіть якщо інколи не показувало його не у зовсім вигідному світлі. Зрештою, у кожного – свій досвід.
Також, розповідаючи про книгу, він наголошує, що не хоче аби її купували шкодуючи його, бо він – інвалід.
«Я не продам вам книгу, якщо ви хочете купити її аби пошкодувати мене», - застерігає ветеран читачів.
Олександр відверто каже, що деякі речі його принижують. До прикладу, коли він намагається зробити щось сам, то йому це важливо зробити самому. І він цінує, коли людина подає сигнал, що на неї можна розраховувати, але не нав’язує своєї допомоги. Проте, до бою у ДАПі 15 жовтня 2014 року він ніколи не задумувався як живуть особи з інвалідністю. Тепер, на жаль, він відчув це на власній шкірі й може про це розказати.
«За сім років я вже достатньо добре оволодів протезами. Ось зараз я вирішив замовити собі подарунок – шуруповерт. Я зрозумів як я його пристосую і зможу лагодити паркан вдома. Я його лагодитиму сам не тому, що мені нема кому допомогти. А тому – що я хочу це зробити сам. І я міг би це зробити раніше. Але я тільки зараз зрозумів як це зробити», - каже боєць.
У своїй книзі він описував з гумором свої пригоди, коли вчився знову їсти ложкою, виделкою та ножем, варити собі каву, наливати її у горнятко і пити, одягатися, голитися, митися, прибирати за собою. Те, що доросла людина робить не задумуючись, давалося Олександрові важко. Звісно, він міг користатися допомогою рідних та друзів. Але вважав, що може це зробити сам. І робив. Так, збираючись до Львова на презентацію своєї книги «Життя після 16:30. Сім років потому», він ще встиг покосити газон коло будинку газонокосаркою.
«Кіборг» також розповів, що вдома має спеціальне крісло, яке йому змайстрував знайомий. Це крісло нагадує царський трон. Але таємниця його в іншому – сидячи на цьому кріслі Олександр натягає протез на праву руку. Сам натягає. Нагадаю, що праву руку він втратив зовсім. На лівій – нема кисті. І вбрати протез – це ціла пригода навіть маючи помічника. Проте зараз він дає ради.
«Я жартую, що фраза «зібрати себе докупи» для інших означає сконцентруватися. А для мене це в прямому сенсі», - каже він.
Випробування морською піхотою США
Повертаючись до книги, Олександр Терещенко зазначає, що не описує батальних сцен, бо не встиг взяти участі у багатьох боях – його поранило через сім днів, після того, як їхній підрозділ заїхав в ДАП. Проте є спогади як бійці гризли кавові зерна. І ця нинішня любов до кави – саме звідти.
Також автор описує своє перебування в реанімації.
«Мав приїхати президент. І нас всіх почали голити. Ми – непритомні, але поголені. І фарбували бильця ліжок. У мене не було такого бильця, то я попросив аби мені ноги пофарбували аби не виділятися», - жартує «кіборг».
Також у книзі багато згадується про біг. До поранення боєць не дуже цікавився цим видом спорту. А ось зараз день починає з тренування. У жовтні 2019 року він навіть пробіг марафон морської піхоти у США. Це забіг для ветеранів з важкими пораненнями. Команда з України мешкала тоді у літній казармі на базі морської піхоти.
«Там були двоярусні ліжка. Туалет та душова – нічим не відрізняються від наших. Нас зустрів капрал на візочку і сказав: «Найтепліше місце тут – під гарячим душем». Я жив з усіма, ніхто нічого за мене не робив. Звісно, якщо треба було защіпнути ґудзика, то допомагали. А все інше – такий як всі», - згадує Олександр Терещенко.
Зараз він всім ветеранам радить зайнятися бігом, тому що саме біг мотивував його до дії. При цьому згадує, як не зміг на тренуванні пробіг 10 км і дуже переживав, чи не впаде за два кілометри до фінішу у футболці з надписом «Українська армія». Але під час забігу зумів фінішувати з добрим результатом.
Також «кіборг» зізнається, що мріє стрибнути з парашутом. І хоча йому дуже страшно, але якщо цього не зробить, то шкодуватиме про це.
ІА "Вголос": НОВИНИ