АНАТОЛІЙ КИРИЛОВИЧ КІНАХ
Родина
А. Кінах народився 4 серпня 1954 року в українському селі Братушани Єдинецького району Молдови в родині робітника і колгоспниці.
Двічі одружений. Має трьох дочок: Наталію, 1980 року народження, випускницю Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, Зою, 1984 року народження, Софійку, яка народилася в 2000 році в другому шлюбі. Дружина Марина Володимирівна, 1960 року народження, закінчила Київський автодорожній інститут, але обрала роботу журналіста. Співпрацювала з газетами «Галицькі контракти», «Своя справа», обіймала посаду прес-секретаря Української спілки промисловців і підприємців.
Освіта
У 1972 році Анатолій Кінах закінчив професійно-технічне училище в Ленінграді, де здобув фах збиральника. Працював у складі бригади корабелів, які збирали перший атомохід. Того ж 1972 року вступив до Ленінградського кораблебудівного інституту, який закінчив у 1978 році, отримавши спеціальність інженера-кораблебудівника.
Авторські роботи, звання, нагороди
Працюючи на вищих щаблях виконавчої та законодавчої влад, наукових праць не публікував і ступенів не надбав, що говорить про адекватне розуміння ним внеску державних посадовців у науку і є виявом особистої порядності.
Професійний шлях
Після закінчення вищого навчального закладу А. Кінах працював док-майстром на 7-му судноремонтному військовому заводі в Таллінні. У 1981 році переїхав до Миколаєва, де почав працювати майстром, потім - старшим майстром, начальником виробничо-диспетчерського відділу суднобудівного заводу «Океан».
У 37-річному віці (в березні 1992 року) А. Кінах став представником Президента України (Л. Кравчука) в Миколаївській області. На той час він був уже знаний у колі політиків, адже з 1990 року був депутатом Верховної Ради України.
Пропрацювавши 2 роки на посаді представника Президента в Миколаївській області і водночас, за усталеною в ті часи практикою державного будівництва, голови облдержадміністрації, А. Кінах балотується на пост голови обласної ради і перемагає. На виборах він обійшов свого найближчого суперника Михайла Башкирова майже на 300 тисяч голосів. Його кандидатуру підтримали 68,3% миколаївців, які взяли участь у голосуванні. З того часу він упевнений у тім, що вибори стають для губернаторів чудовою школою.
1994 рік - період виборів до Верховної Ради та позачергових виборів Президента - став часом для виявлення політичних уподобань. 29 червня 1994 року на своїй першій прес-конференції на посаді голови Миколаївської облради А. Кінах висловив своє переконання в тім, що за поточної ситуації кандидатура Леоніда Кравчука на пост Президента України є найприйнятнішою. «У нього високий рейтинг, він має авторитет на міжнародній арені і є гарантом громадянського миру в Україні», - стверджував він, хоча водночас указував на значні недоліки в управлінні державою. Не надто схвалював у серпні 1994 року А. Кінах діяльність прем’єр-міністра В. Масола, зазначаючи, що «уряд не має конкретної програми виходу з кризи, усе робиться методом »тику".
Тим не менш у молодого політика склалися нормальні відносини і з новим главою держави Л. Кучмою, і, зрештою, саме думка Л. Кучми важила багато для А. Кінаха упродовж його подальшої кар’єри. Президент, який побував в області двічі за сім місяців, не мав претензій до діяльності голови облради. Більше того, він вивчав досвід роботи створеної в області з ініціативи і за сприяння А. Кінаха Ради соціального партнерства, покликанням якої було продемонструвати нову модель служби соціального захисту населення. Після схвалення такої моделі Президентом Кабінет Міністрів спеціальною постановою рекомендував її до запровадження в інших регіонах країни.
Відтак А. Кінах був обраний з шерегу регіоналів на високу посаду в уряді, де поетапно співпрацював з Є. Марчуком та П. Лазаренком. Будучи віце-прем’єром України з питань промислової політики (з 3 липня 1995 року і до 21 вересня 1996 року), він був наділений місією ведення діалогу з гірниками, яка до тих пір перебувала в негласній компетенції «першого віце» або особи, найбільшою мірою причетної до розподілу бюджетних фінансів. Успіх липневих 1995 року «переговорів» з шахтарями, що страйкували через невиплату зарплати, розширив поле діяльності віце-прем’єра, який обстоював установку на інвестиційний шлях розвитку промисловості, хоч у ній і зберігалася значна державна частка, завдяки чому забезпечувався державний патронат над галузями. Не без участі А. Кінаха було розроблено положення про Фонд розвитку паливно-енергетичного комплексу, напрацьовано пропозиції щодо фінансової стабілізації суднобудування через прийняття державної галузевої програми. Ставка робилася на те, що такі дії надалі стимулюватимуть приплив приватних інвестицій у галузі, які спочатку підтримає держава, оскільки А. Кінах був переконаний, що «реструктуризація виробництва неможлива лише на саморегулюючих механізмах ринкової економіки».
Про мотиви свого звільнення з Кабінету Міністрів А. Кінах не повідомляв, сказавши лише в жовтні 1996 року, що він «категорично проти ситуації, коли в уряді підтримується атмосфера бездумного »взяття під козирок«. Він зазначив також, що в нього »не склалося« з прем’єр-міністром і »більшістю членів уряду«: »...були розбіжності з низки питань, передусім з програми дій«. Його звільнення з посади віце-прем’єр-міністра прокоментував глава держави Л. Кучма, назвавши А. Кінаха »людиною перспективи«. Через чотири дні після звільнення, 25 вересня 1996 року, його було призначено радником Президента з питань промислової політики. »Прем’єр-міністр має право формувати уряд, і в цій ситуації він (П. Лазаренко. - С. К.) вважав за необхідне взяти іншу людину«, - заявив Президент. »Іншою людиною«, яка змінила А. Кінаха на посаді, прирівняній спеціальною постановою Кабміну до віце-прем’єрської, став новаційний »державний міністр" із питань паливно-енергетичної політики та паливно-енергетичного комплексу Анатолій Мінченко.
«Неконтакт» із П. Лазаренком, котрий патронував і переміщення в Українському союзі промисловців і підприємців, тоді не дав змоги А. Кінаху очолити УСПП. Це вдалося йому з другої спроби в жовтні 1996 року. З тих пір А. Кінах є незмінним лідером цієї нині 38-тисячної організації, яка стала впливовим у політиці об’єднанням господарських суб’єктів. У середині серпня 1999 року було зроблено спробу «допомогти» А. Кінаху, котрий із 2 серпня трудився на посаді першого віце-прем’єр-міністра (в уряді В. Пустовойтенка), і полегшити тягар його обов’язків у різних структурах. Тим не менш делегати з’їзду УСПП не підтримали першого пункту завчасно підготовленої постанови про обрання виконуючим обов’язки голови УСПП Володимира Щелкунова. Тоді А. Кінах дістав унікальну в міжнародній практиці можливість представляти інтереси різних сторін - об’єднання промисловців і підприємців, виконавчої влади (Кабміну) і ще Конфедерації роботодавців, яку він очолив у листопаді 1998 року. Зауважимо, що така практика суміщення в одних руках представництва полярних інтересів не може визнаватися за демократичну.
Напередодні новорічних свят, якраз 31 грудня 1999 року, А. Кінах залишив посаду першого віце-прем’єра. Новий кабінет формував Віктор Ющенко, з яким у А. Кінаха були досить рівні, хоч і не без «тертя», стосунки ще з тих часів, коли В. Ющенко керував Національним банком України. Основна зона суперечностей між ними - несприйняття А. Кінахом «шкідливої для підприємництва» монетаристської політики, що її відстоював В. Ющенко. З погляду А. Кінаха, «НБУ - команда професіоналів, але їм не вдалося уникнути помилкових рішень». В той же час альтернативи В. Ющенку на посаді голови Нацбанку в УСПП не бачили і не вважали за необхідне її шукати. Вихід з уряду потягнув за собою і відставку з посади позаштатного радника Президента, що сталась у січні 2000 року.
Третій прихід в уряд Анатолія Кінаха відбувся 29 травня 2001 року, причому на цей раз на пост прем’єр-міністра України. Л. Кучма підписав указ про призначення Анатолія Кириловича в той само день, коли його кандидатуру було підтримано в парламенті. Вибір кандидатури А. Кінаха був зумовлений значним досвідом роботи у виконавчій владі та особистими якостями. Щоправда, прем’єр прийшов не в порожній Кабмін. Л. Кучма вже розпорядився про збереження постів за деякими міністрами: внутрішніх справ Юрієм Смирновим, оборони Олександром Кузьмуком, іноземних справ Анатолієм Зленком і з надзвичайних ситуацій Василем Дурдинцем та про призначення першим віце-прем’єром Олега Дубини, котрий у попередньому уряді Віктора Ющенка працював віце-прем’єром з питань промислової політики. Глава Адміністрації Президента В. Литвин тоді переконував, що процес узгодження кандидатур між Л. Кучмою і А. Кінахом «ішов постійно», а «оперативне формування Кабміну» було викликане намаганнями уникнути «провалів у роботі». Однак «своїх» людей новий прем’єр в уряд не привів, а суперечити конституційному порядку, зручному для глави держави, не міг.
Півтора року прем’єрства А. Кінаха нічим особливим для суспільства не відзначені. Анатолій Кирилович не надто прагнув щось змінювати в «грі», аби не бути звинуваченим у протидії «курсу».
Основним стимулом для розвитку системи влади А. Кінах вважає баланс повноважень і відповідальності, винісши це розуміння зі свого досвіду роботи у виконавчій владі. У червні 2003 року колишній прем’єр справедливо нарікав у газеті «Зеркало недели» на «дуже розмиту відповідальність влади загалом та її структур (законодавчої і виконавчої) за результати своєї роботи». І цілком слушно додавав: «...коли ми говоримо про відповідальність парламенту, уряду, ми повинні говорити і про імпічмент президента, тому що йдеться про відповідальність кожного, незалежно від статусу і посади, і це потрібно чітко виписувати».
Після відставки з поста прем’єр-міністра України у листопаді 2002 року А. Кінах зосередив свою діяльність на розбудові УСПП і своєї партії.
Політична і партійна кар’єра
Анатолій Кінах тричі отримував мандат депутата Верховної Ради України. Вперше - ще в радянські часи. У 1990 році він був обраний депутатом Верховної Ради України по Корабельному виборчому округу № 284 Миколаївської області. До ВР його, тоді начальника виробничо-диспетчерського відділу суднобудівного заводу «Океан», висунули «трудові колективи» Миколаївщини, й у виборчій боротьбі він переміг чотирьох суперників, основним з-поміж яких був перший секретар Миколаївського міськкому КПУ В. Новожилов, 1949 року народження. Але залишався А. Кінах у складі депутатського корпусу лише два роки, зробивши згодом вибір на користь посади представника Президента України в області.
У 1998 році він балотувався за партійним списком НДП під № 5, але водночас проходив і по виборчому округу № 284 Миколаївської області, перемігши 20-х суперників. З 61,7% виборців, які прийшли на виборчі дільниці, його кандидатуру підтримали 31,6%, а його найближчого суперника, члена КПУ Сергія Майбороду, - лише 14,9%. Перейшовши на роботу в КМУ, Анатолій Кінах тривалий час не складав із себе повноваження народного депутата, хоча таке сумісництво заборонено Конституцією. Рішення про позбавлення А. Кінаха мандата, що приймалось у судовому порядку, було винесене в жовтні 2001 року.
Втретє він ішов у законодавчу владу в 2002 році у складі блоку «За єдину Україну!» і, посідаючи другу позицію у виборчому списку блоку, мав реальні шанси стати народним депутатом. Але від роботи в парламенті відмовився, зробивши вибір на користь прем’єрської посади, яку, втім, через 8 місяців втратив.
У радянські часи А. Кінах був членом КПРС. Вийшов із партії в 1991 році в силу її природного «розчинення», перереєстрацію в КПУ С. Гуренка, зареєстрованій і невдовзі (після ДКНС) забороненій Президією ВР України, не проходив.
З часу заснування Народно-демократичної партії (з лютого 1996 року) був членом її Політради і Політвиконкому.
У січні 2001 року створив Партію промисловців і підприємців України, яку й очолює нині. Кадровою базою партії стала УСПП, а електоральною нивою, як припускали, мав стати клас нової української буржуазії. За цього не обійшлося без маленького конфлікту з головою НДП Валерієм Пустовойтенком, адже робота зі створення ПППУ розгорнулась у період, коли А. Кінах входив до складу НДП і був заступником голови фракції партії у Верховній Раді ІІІ скликання (1998-2002 рр.), а вийшов із лав НДП він у лютому 2000 року. А. Кінах тоді відстоював позицію, що "вплив так званої урядової партії (НДП. - С. К.) на рішення, що приймаються на державному рівні, відверто кажучи, незначний. Це - наш недолік, пов’язаний із тим, що в країні не створено могутнього середнього класу. Сьогодні політична структуризація, яка не спирається на реальні соціально-економічні ринкові реформи, впливає лише незначним чином, у тому числі на кадрову політику".
НДП сприйняла появу ПППУ як «нечесну конкуренцію на своєму електоральному полі». На думку В. Пустовойтенка, викладену в заяві НДП від 3 лютого 2000 року, саме ця партія «завжди відстоює інтереси середнього і малого підприємництва і надалі активно залучатиме представників промислових та підприємницьких кіл до своїх лав».
Це був уже другий публічний вияв незгоди А. Кінаха з В. Пустовойтенком, який, по суті, означав подальшу ескалацію несприйняття деяких кроків Кабміну під керівництвом лідера НДП (що, втім, не завадило згодом Валерію Павловичу керувати в уряді А. Кінаха транспортною галуззю). А. Кінах наприкінці 1998 - на початку 1999 років критикував дії уряду В. Пустовойтенка, що вилились у силове «вибивання» із директорату бюджетних боргів, назвавши їх «грубим вторгненням у господарську діяльність». Також безпрецедентною він вважав постанову КМУ від 18 грудня 1998 року «Про непрямі методи стягування ПДВ», якою, як стверджував він, передбачалося «тотальне стеження за підприємництвом і менеджментом, запровадження інституції »стукачів", безконтрольні можливості втручання в діяльність". Результатом такої політики А. Кінах вважав погіршення умов промислової, господарської, підприємницької діяльності. Власне, на першому етапі VII надзвичайного з’їзду УСПП, що пройшов у червні 1999 року, було зроблено політичну заявку на підвищення рівня впливовості УСПП, яка наголошувала на принципових суперечностях між інтересами підприємництва і формами роботи центральних органів виконавчої влади та НДП як її політичного натхненника і куратора і намітила курс на входження у владу, в тому числі через створення власної партії, що згодом і було реалізовано.
Поквапливість у реєстрації ПППУ пояснювалася можливістю проведення дострокових парламентських виборів за результатами референдуму 2000 року, що було б цілком вірогідно, якби депутати благополучно не проігнорували «народне волевиявлення». Розпуску парламенту не сталось, а на вибори 2002 року ПППУ йшла у складі блоку «За єдину Україну!», який підтримали 11,77% виборців.
Під час президентських виборів 1999 року своє завдання як лідера УСПП і першого віце-прем’єр-міністра А. Кінах убачав у сприянні «досягненню мінімально необхідного рівня політичної стабільності» та «забезпеченні спадковості влади», тобто в підтримці Л. Кучми як кандидата на пост Президента України. У червні 1999 року, напередодні виборів, з огляду на завершення дії перехідних положень Конституції він вважав за необхідне продовжити дію того їх пункту, згідно з яким Президент мав право видавати укази з економічних питань, неврегульованих законодавчо. На його думку, якби ВР підтримала цю ініціативу фракцій НДП, СДПУ(о) і ПЗУ, це стало би не тільки чинником стабілізації, а й дозволило б оптимізувати державну економічну політику, а також поліпшити умови діяльності промисловців і підприємців. Але парламент, як відомо, відкинув цю неконституційну ідею.
Стиль роботи
А. Кінах віддає перевагу «командному» стилю управління, узгодженості системних дій, спиранню один на одного. На його думку, висловлену ним іще в липні 1995 року і, судячи з його подальших висловлювань, незмінну, головними критеріями ефективної діяльності будь-якої «команди» є, «по-перше, професіоналізм, врахування реальної соціально-економічної ситуації, організованість, дисципліна і персональна відповідальність. По-друге, комплексний аналітичний підхід до розв’язання проблем з варіантним прогнозуванням результатів, що випереджає внесення коректив. По-третє, узгодженість, взаємодоповнюваність рішень і дій міністерств, жорстка вертикаль центральних і місцевих органів державної виконавчої влади. По-четверте, персональний склад уряду повинен визначатися, виходячи з вищевказаних умов, принципів »команди«, а не аморфної коаліційності».
Неодноразово декларована ним позиція - «проблеми можна вирішувати тільки спільно, чи йдеться про взаємодію гілок влади, чи про координацію всередині уряду».
У січні 1997 року А. Кінах стверджував, що влада для нього вторинна: «...головне для мене - мати можливість чесно і прямо дивитися в очі людям». Він вважає, що «влада для одних необхідна, щоб реалізувати особистісні чи політичні амбіції, іншим - для того, щоб зробити щось корисне, і якомога більше, для третіх вона просто - зигзаг удачі, але незалежно від займаної посади слід керуватися принципами ділової, моральної етики».
Уподобання
Захоплюється класичною музикою, але полюбляє і «Біттлз» разом із «Пінк флойдом». Останнім часом його музичні смаки корелюють з уподобаннями наймолодшої донечки (подобаються їм, наприклад, пісні до мультфільму «Бременські музиканти»).
З-поміж книг він віддає перевагу науковій фантастиці, з творів художньої літератури - «Трьом товаришам» Е.-М. Ремарка та «Пригодам бравого вояка Швейка» Я. Гашека.
Вбрання А. Кінаху, як правило, вибирає дружина.
Про А. Кінаха кажуть, що він:
«точний, як швейцарський годинник»; «людина у футлярі»; «мовчазний»; «сухуватий»; «педант»; «порядний і професійний», «не любить ініціативних»; «розумний»; «відповідальний»; «залежний у прийнятті рішень»; «смілива людина, але всього боїться».
Декларування прибутків
У декларації за 2000 рік, перед призначенням у 2001 році на пост прем’єр-міністра, він зазначив отримання 20 тис. 429 грн. 36 коп., тоді як доходи членів сім’ї склали 600 грн. У той час А. Кінах задекларував приватну власність на земельну ділянку (загальною площею 600 кв. м), квартиру (92 кв. м), садовий будинок (30 кв. м) та автомобіль «Тойота». Внесків у статутні фонди підприємств та прибутків від володіння акціями підприємств зазначено не було.
Декларації прем’єр-міністра за 2001 рік у порушення законодавства про боротьбу з корупцією опубліковано не було, хоча 26 квітня 2002 року А. Кінах і пообіцяв повідомити громадськість про свої доходи, запевнивши, що опублікування декларацій усіх урядовців дозволить вирішити "деякою мірою" проблему "низького рівня довіри до влади" (з-поміж усіх членів його уряду декларації оприлюднили лише 7 міністрів). Утім, він заявив, що отримує "чистими" зарплату в розмірі 1 тис. 600 грн. на місяць і зазнає "певної моральної незручності" через те, що його зарплата в 5-6 разів вища за середню по країні.
ІА "Вголос": НОВИНИ