Шановні львів’яни!
Невпинно наближається день виборів. Ваше рішення 31 жовтня може насправді стати доленосним для нашого міста, кожного з Вас.
На жаль, останні роки ми більше переймалися політикою, політичним майбутнім понад міру народжених демократією партій та їх київських чи львівських вождів. Але прийшов час зрозуміти, що жодна партія не свята і є в першу чергу інструментом завоювання влади. Проте приходячи до влади, партії, а вірніше їхні функціонери нерідко зраджують своїх виборців і забувають про свої обіцянки.
Природно, що сьогодні у Вас немає довіри до обіцянок кандидатів на посаду міського голови і це я добре відчув в ході зустрічей з Вами. Як виправити цю ситуацію?
Без довіри та підтримки жителів будь-яка влада міста приречена. Розуміючи це, я взяв на себе зобов’язання, що в разі обрання мене міським головою та невиконання даних мною обіцянок, громада міста може на свій розсуд розпорядитись моїм майном, зокрема моєю частиною на ринку „Південний”. Мене запитують, а скільки це грошей. Скажу відверто, якщо реалізувати це майно за ринковою вартістю, то можна вирішити у Львові проблему забезпечення дітей в дитячих садочках, відремонтувати всі школи та лікарні, можна зробити інші речі. Це вже буде в компетенції громади.
Для чого я це роблю? Щоб спонукати інших робити це ж саме, бо тільки так можна підвищити відповідальність за виконання даних обіцянок.
Чи не боюсь я втратити майно? Не боюсь.
По перше, я вірю, що те, що обіцяю, разом з Вами зумію виконати, ясна річ з Божою допомогою – „Дарма будівничий будує, якщо Бог не будує”. По-друге, розумію, що те, що людина будує все життя, вона може втратити в одну мить. Так було і зі мною, коли в передріздвяну ніч пролунало два, здавалось би не сумісні з життям, постріли.
А тому на завершення скажу, я знаю, що багато людей засумнівається в моїй щирості, я зустрічав багато людей, котрі бачать в мені фарисея чи зрадника України лишень за те, що мене висунула партія регіонів. Я їх абсолютно не засуджую, а поважаю і щиро люблю, бо вони по-своєму люблять Україну. Можливо я щось не розумію, можливо їм прийдеться багато чого переосмислити. Можу лишень їх твердо запевнити – ні їх, ні Україну я ніколи не зраджу! Я ніколи не вивозив грошей з України і не лакомився на маєтки в теплих краях, мої діти як вміють працюють на Україну. Не зробив цього тоді, коли в молодості заробляв непогані статки, працюючи в Сибіру, не зробив цього і тоді, коли в мене стріляли, а мої недруги чекали, що я буду переховуватись закордоном.
Тому закликаю Вас. Забудьмо на певний час про партійні чвари і станьмо просто християнами! Виконавши тільки дві заповіді Христові, „Полюби ближнього свого!” і „Не вкради!” ми змінимо світ і себе в ньому. Бо тільки шукаючи миру, ми зможемо назватись синами Божими, будувати, а не руйнувати.
ІА "Вголос": НОВИНИ