Минуло вже понад півроку від моменту, коли Львів дізнався, що прийматиме матчі футбольного чемпіонату Європи–2012. Що зроблено за цей час? Це запитання адресують львів'яни своїм землякам, що відповідають за підготовку до чемпіонату Європи. Самим же львів'янам здається, що – нічого. І, мабуть, є на те підстави.
Євро–2012 — це наше все
Слова «Євро–2012» вимовляються львівською владою наче якесь магічне заклинання, сенс якого зводиться до того, що саме в рамках підготовки до континентальної першості будуть вирішені найскладніші проблеми області й міста. А саме: надійде 5 мільярдів інвестицій, будуть реконструйовані дороги, аеропорт, залізничний вокзал, збудовано 70 готелів, красень-стадіон, відкриються сотні нових кафе і ресторанів. Все – найсучасніше, нові високі технології на кожному розі. Завдяки Євро–2012 Львівщина за п'ять років зробить усе те, що не вдавалося за всі попередні 16 років незалежності. Іншими словами, зробить ривок з напівсовкової реальності до модерної Європи.
Слухаючи оптимістичні промови представників львівської влади неможливо не пригадати приклад подібної позитивної аналітики від Остапа Бендера: «НКШС побудує залізничну магістраль Москва – Васюки. Це – раз. Два – це готелі і хмарочоси для розміщення гостей. Три – піднесення сільського господарства в радіусі на тисячу кілометрів: гостей потрібно забезпечувати – овочі, фрукти, ікра, шоколадні цукерки. Палац, в якому відбуватиметься турнір, – чотири. П'ять – спорудження гаражів для гостьового автотранспорту. Для передачі всьому світу сенсаційних результатів турніру доведеться побудувати надпотужну радіостанцію...»
Риторика вельми подібна, чи не так? Але ж Львів – це все ж таки не Васюки. Львів, наприклад, вже має позитивний досвід проведення Саміту президентів Центральної і Східної Європи в 1999 році, прийому 1 млн. 700 тисяч паломників під час приїзду Папи Римського в 2001 році.
Що ж до Євро–2012, то провести його, як здається, анітрохи не складніше, ніж організувати приїзд понтифіка – було би бажання! Адже уболівальників очікується суттєво менше, аніж паломників, а що стосується інфраструктури, то за винятком стадіону, решта об'єктів відноситься до сфери забезпечення нормальної життєдіяльності міста. Навіть дивно говорити про це: невже якби не Євро–2012, то у Львові ніхто й не подумав би будувати дороги та готелі?!
Натомість у Львові почастішали розмови про те, що керівництво міста й області нібито готове, «небезоплатно», завалити підготовку до Євро, передавши тим самим право на прийом матчів чемпіонату одному з міст-дублерів – Харкову чи Одесі. Джерелом подібних чуток є, мабуть, сам губернатор Львівщини Петро Олійник. Саме він заявив на засіданні облради про нібито наявні спроби представників цих міст незаконно відібрати від Львова право на проведення Євро–2012.
Чому ж навколо підготовки до Євро сьогодні стільки непотрібних розмов? Чи не тому, що запахло грошима? Дуже великими грошима. Чиновники й депутати ще навіть точно не підрахували сум, але цифри ці вже розбурхують фантазію і розпалюють пожадливість. Наприклад, у червні губернатор заявив, що до Євро–2012 в області мають освоїти 5 мільярдів євро інвестицій, у жовтні він вже називав нову цифру – 3 мільярди. Хто і як робив ці підрахунки? Напевно про це відомо тільки губернаторові.
Слова й реалії
Поряд з необґрунтованим прожектерством, існує й інший підхід до підготовки чемпіонату у Львові, можливо, не такий грандіозний, зате реальний. Він полягає у тому, щоб зосередиться на проблемах, що мають безпосереднє відношення до організації чемпіонату: 1) будівництво стадіону, 2) прийом спортсменів і туристів, 3) створення чесних і прозорих правил для бізнесу, котрий планує інвестувати свої капітали у Львів до Євро–2012.
Для переосмислення підходів необхіден час, який непомітно, але впевнено спливає. Але таке переосмислення обов'язково має відбутися, воно вже відбувається в процесі підготовки до чемпіонату. Прикладом останнього може служити «свіжа» позиція властей Львова в питанні прийому туристів. Сьогодні вже відмовилися від планів спорудження в місті до 2012 року 70 готелів. Чиновники спокійно заявляють про те, що потрібно побудувати всього чотири п'ятизіркові готелі, решту туристів, мовляв, можна розмістити у відремонтованих гуртожитках, а також численних готелях і мотелях дво- і тризіркового класу, що, як гриби, виростають в околицях міста. Що ж, завдання цілком здійсниме. Принаймні, реальне.
Значно заплутанішою виглядає ситуація з будівництвом у Львові стадіону для матчів Євро–2012. Як виявилось, земельна ділянка, обрана владою для цих цілей, раніше була передана в користування одній із львівських фірм, яка чомусь до останнього моменту замовчувала даний факт. Міський голова Львова Андрій Садовий вирішив дивитися на речі не просто, а дуже просто: він назвав представників фірми шантажистами і відкинув будь-які їхні претензії на землю. Його позицію підтримав і депутатський корпус. Проте цим солідарність мера й депутатів обмежилася.
Ось вже понад місяць міськрада Львова не може ухвалити рішення про проведення конкурсу на будівництво стадіону. 25 жовтня на його засідання будуть винесені дві альтернативні ухвали з цього питання. Перша народилася в адміністрації мера. Вона передбачає передачу всіх прав на будівництво стадіону управлінню комунального будівництва (читай — мерові Садовому), яке надалі проведе тендер і визначить основного генпідрядника. Другий варіант рішення запропонували депутати. Вони вважають, що саме міськрада, і ніхто інший, має провести міжнародний тендер на будівництво стадіону і визначити переможця. Хто переможе в цій боротьбі, сьогодні сказати важко. Якщо ж мер домовиться з депутатами і 25 жовтня ухвалять рішення про проведення тендеру на будівництво стадіону, то знову-таки виникає питання: хто має реальні шанси виграти цей конкурс. Українська преса багато писала про те, що на Львівському інвестиційному форумі були представлені три проекти: швейцарських компаній Marazzi й Implenia та іспанської OHL. Проте, здається, жоден з цих проектів не задовольнив запитів львівського мера. Він порекомендував усім трьом фірмам подумати над тим, щоб об'єднати їхні проекти в один. Разом з тим, не забуватимемо, що існує ще один практично готовий проект стадіону німецької фірми Hochtif, створений на замовлення Львівської ОДА. Саме цей проект був представлений УЄФА в якості основного аргумента на користь того, що Львів готовий прийняти Євро–2012. І є ще один потенційний учасник — австрійська фірма Alpine, що раніше задекларувала свій інтерес до будівництва стадіону у Львові. А от об'єднання трьох компаній IMPLENIA, AXON та DANAPRO, що також підготувало свій проект будівництва стадіону, так і не змогло порозумітися з львівською владою і заявило про те, що не братиме участь у конкурсі на його будівництво.
Що ж до третьої умови успішного проведення футбольного чемпіонату у Львові – створення чесних і прозорих правил для бізнесу – то вона виглядає найменш реальною. Експерти вже підрахували, що за найоптимальніших умов реалізація інвестиційних проектів, поданих на розгляд у міськраду на початок 2008 року, в тому числі й проекту будівництва стадіону, неможлива до 2012 року за умови дотримання законодавства та усіх процедурних моментів, що діють сьогодні у Львові! Іншими словами, якщо місто не внесе зміни до чинних процедур і чітко не визначить їхні часові рамки, то всі потенційні інвестори приречені на роботу, так би мовити, в не зовсім прозорих умовах. Останнє автоматично приведе до подорожчання їхніх інвестиційних проектів на 35-70%.
Проте, судячи з усього, львівська влада якраз і не поспішає змінювати правила. А те, що неминуче порушуватимуться закони — її, схоже, не дуже бентежить. Режим ручного управління дуже подобається чиновникам. І все тому, що, як нам здається, вони ніяк не можуть вирішити для себе одну просту дилему.
Дилема для чиновників
Проведення Євро–2012 в Україні привернуло до України пильні погляди не тільки всієї Європи, а й світу, поставивши чиновників перед страшною дилемою.
З одного боку їм, як професіоналам, безумовно, хочеться продемонструвати свої найкращі якості. Тим паче, що підготовка до чемпіонату полягає в реалізації широкомасштабних завдань, що припускають втілення в життя найсучасніших проектів у сфері обслуговування, будівництві, комунікаціях, інформаційних технологіях. Підготовка до Євро також припускає щедре фінансування, а всякий український чиновник з особистого досвіду знає, що «де п'ють, там і ллють». Доручите йому годувати громадського горобця – і в нього особиста пара корів буде ситою.
З іншого боку, загальна увага до проблеми підготовки чемпіонату обіцяє вельми ускладнити життя чиновництва. І не тільки тому, що громадськість, у тому числі й міжнародна, пильно стежитиме за їхніми руками, але й тому, що представникам української влади мало не вперше від часів скасування планової економіки доведеться брати на себе конкретні зобов'язання щодо втілення в життя якихось планів на наступний чітко окреслений період часу. А українське чиновництво вже давно розучилося відповідати за свої дії перед будь-ким, окрім свого безпосереднього начальства з яким, зрозуміло, завжди «можна домовитися». Натомість посадовці вельми набили руку в умінні запудрювати мізки громадськості шляхом маніпулювання статистичними даними: не зважаючи на об'єктивні факти, вони завжди можуть довести, що на ввіреній їм ділянці відбулося помітне поліпшення ситуації в порівнянні з довільно обраним ними періодом: чи то з минулим роком, чи то з 1995-м, а ще краще – з 1913 роком. Нині ж за виконанням зобов'язань стежитиме українська, і міжнародна спільнота, а тому випробувані «відмазки» так легко не пройдуть.
ІА "Вголос": НОВИНИ