Під час нещодавнього виступу на Всесвітньому конгресі російських співвітчизників президент РФ Володимир Путін дав визначення кремлівській руйнівній ідеології, яка віками знищує Україну:
«Величезний »русскій мір" ніколи не будувався винятково та тільки за етнічним, національним чи релігійним принципом. Він об'єднував усіх, хто духовно пов'язаний із Росією, хто відчуває цей духовний зв'язок, хто вважає себе НОСІЄМ РУССКОГО ЯЗИКА, культури, російської історії».
Із цією руйнівною ідеологією показово бореться Українська держава: гарант розвішує тематичні білборди по всій країні та закликає громадян України, 92 % з яких, до речі, вважають себе українцями за етнічною ознакою, забиратися геть від Москви. Суспільство з цим погоджується та наввипередки заявляє про власний патріотизм. Утім, чимось більшим за слова ця любов до України мало в кого проявляється.
Значна частина громадян України беззастережно послуговується «русскім язиком», який Путін називає основою «русского міра», та не бачить потреби мовити українською. Більше того, сумлінними стараннями кремлівських пропагандистів «русскій язик» зумів дістатися навіть до Львова, який завше був українським П'ємонтом. Ще на початку військового вторгнення московитів міський голова цього українського міста, що називає себе великим патріотом України та зазвичай вбирається в українську вишиванку, заявив, що «львоф гаваріт па рускі». Тепер цей «патріот» активно лобіює преференції російській мові та мовам інших народів в Україні через закон про освіту, а у відповідь отримує шквал вдячних оплесків від суспільства та навіть експертного середовища, яке донедавна можна було вважати притомним.
Сьогодні найпопулярніші українські телеканали відзначають річниці «великої вітчизняної», «перемогу» в якій ворожа Україні держава оголошує головним об’єднавчим фактором, та прямо називають борців за волю України «нацистськими прихвоснями», як це записано у згаданій Путіним російській інтерпретації історії. Ці телеканали мали б отримати покарання від державної влади, яка, мовляв, бореться з «русскім міром». Проте реально складається навпаки: Міністерство освіти за цієї влади навчає українських школярів саме за кремлівськими методичками, так само паплюжачи героїв України та дискримінуючи українську мову на користь російської.
До всього ще й 48 % громадян України заявляють, що позитивно ставляться до держави, яка вбиває їхніх синів, а переважна більшість спокійнісінько споживає напрацювання «рускої культури», про яку каже Путін, та відзначає різноманітні радянські свята.
Споглядаючи на це, складається враження, що замість боротися з ворожим наступом, частина українського суспільства взялася за творення власного гібридного варіанту руйнівної для України ідеології — такого собі «українського міра», вбраного у вишиванку, але по суті нічим не відмінного від первісного путінського рецепту.
Яке майбутнє обіцяє Україні поширення цього гібридного «українського міра» та звідки він взявся у свідомості українців? Про це — у розмові з доктором історичних наук Ігорем Гаврилівим, головою ОУН Богданом Черваком, сином головнокомандувача УПА, народним депутатом Юрієм Шухевичем і професором Київського міжнародного університету Іваном Ющуком.
Чому українці, вважаючи себе патріотами України, ніяк не хочуть позбутися «руского міра»?
Ігор Гаврилів:
Вся українська влада — російськомовна. Вони діють неадекватно та показують приклад українцям. За 27 років незалежності вони так і не спромоглися зробити державу Україна українською.
Подивіться, що вони роблять із освітою. Це взагалі ганьба. Нещодавно на Франківщині я зустрів старшокласників, котрі приїхали на екскурсію з Одещини. Так от, я чув їхню розмову: ці діти питалися у вчителів, що таке «квітень». Ви уявляєте рівень?
Та й в самих українців після трьохсот років московського поневолення закоренів психоемоційний тип раба.
Іван Ющук:
Російська мова в Україні — це не права людини, це права окупанта й далі діяти на чужій території, вести підривну роботу в своїх загарбницьких інтересах (російська преса, російська мова в Укрнеті, на радіо). Ненависть до окупанта — це не розпалювання міжнаціональної ворожнечі, це нормальна реакція українців на антиукраїнські дії загарбника, якої б національності він не був. Толерантність до окупанта чи внутрішнього (п’ята колона), чи зовнішнього (путінська Росія) несумісна з патріотизмом, зі справжньою любов’ю до України.
Юрій Шухевич:
Це результат 70-річного радянського виховання. Нас тотально русифікували і вбивали в голову десятки міфів. Нам розповідали про «вєлікій СССР», про «вєлікую атєчєствєнную», про те, що совєцький союз — це, мовляв, найдемократичніша і найщасливіша країна, що вона «врятувала світ від фашизму», що вона зробила величезне досягнення, запустивши людину в космос… Нам нав’язували брехливу історію, нас намагалися переконати в тому, що московити — це наші брати, хоча насправді історичні факти доводять, що московити — це колоніальне об'єднання угро-фінських племен, яке не має ні найменшого стосунку до слов’ян і з’явилося на політичній мапі всього-на-всього, як улус Золотої Орди.
Та сам глава уряду Російської імперії Петро Столипін 1909 року у газеті «Росія», яка тоді була урядовим офіціозом, заявив російським лібералам: «Панове, початок нашої державності — не в британському парламентаризмі, а в Золотій Орді!» От як воно було! А нам десятками років нав’язували побрехеньки про «братній народ». І щонайгірше — таки нав’язали! Українцям це вбилося в голову, і вони, на жаль, ніяк не можуть позбутися цієї брехні протягом років… Не можуть позбутися з вини української влади, яка не спромоглася за 27 років відновленої незалежності зробити українську освіту українською, не спромоглася написати правдиву українську історію і донести її до учнів, не спромоглася пояснити, чому багато українців російськомовні і чому ця мова насправді для них чужа…
Негри на Гаїті розмовляють тією самою мовою, що й парижани, — французькою. То що вони з французами — браття?Візьмемо для прикладу: негри на Гаїті розмовляють тією самою мовою, що й парижани, — французькою. То що вони з французами — браття? Аж ніяк. Ці негри — потомки французьких рабів, яких туди завезли у XVII столітті. І не більше. Так само і з російською мовою в Україні.
Богдан Червак:
Українці, котрі не можуть розпрощатися з радянським минулим, позбутися російської мови й усвідомити героїчності ОУН та УПА, вражені не стільки «русскім міром», скільки комплексом національної меншовартості.
На превеликий жаль, українці досі не навчилися поважати себе, свою мову, свою культуру, твердо тримати національний хребет, не орієнтуючись на зовнішні впливи. Довгий час ми були зачарованими на Москву, а тепер бачимо, чим це завершилося. Зараз ми зачаровані на лібералів зі Заходу, відтак знову починаємо втрачати свої традиції та свою національну свідомість.
Затяжна хвороба під назвою малоросійство та хохляцтво навіть сьогодні, на 28-му році відновленої незалежності, не покидає українську націю.
Звідки взялося це малоросійство та хохляцтво?
Богдан Червак:
Якби це був наслідок лише радянського минулого, ми б його давно позбулися. Ще Маланюк казав: «До малоросійства і хохляцтва привела чорна ніч нашої бездержавності». Нація, яка багато років не має своєї держави, рано чи пізно заражається цим комплексом. З іншого боку, ми вже чверть століття як відновили свою державність, а комплексу досі не можемо позбутися… Проблема в тім, що нам не вистачало агресивної та безкомпромісної боротьби з малоросійством і «русскім міром».
Як нам тепер цього позбутися?
Богдан Червак:
Нам треба безжально викорчовувати цей комплекс, лікувати націю від хохляцтва і малоросійства, але знову ж таки, вилікувати — означає повернутися до свого коріння й усвідомити своє національне «я». Це означає агресивно не приймати все, що йде з Росії, агресивно боротися з російською мовою, культурою, не допускати жодних компромісів у цьому питанні. Ось тоді ми навчимося тримати національний хребет і остаточно вилікуємося.
Основний крок, який треба зробити, — усвідомити, що сильна Українська держава не потрібна нікому, крім українців. Сильна Україна не потрібна ні США, ні Ізраїлю, ні Західній Європі, ні Росії. От коли до нас прийде усвідомлення, що не орієнтація, а тільки опертя на власні сили допоможе нам вирішити в тому числі складні соціально-економічні питання, тоді зможемо рухатися вперед.
Юрій Шухевич:
Боротися з цією свідомістю дуже нелегко. Але мусимо це робити. Ми мусимо наполегливо працювати з українською мовою, культурою й історією. Ми мусимо чітко пояснювати дітям, що Московія — окупант України, що 1991 року ми не здобули незалежність, а відновили її після сімдесяти років радянської окупації. Дітям треба пояснювати, що під час Другої світової німець-окупант не просто прийшов до України, а прогнав звідси москаля-окупанта і зайняв його місце на кілька років. Дітям треба пояснювати, що з перемогою СРСР у Другій світовій Україна отримала не «визволення від фашистів», а зміну німецького окупанта на совєцького.
От коли ми зрозуміємо, що Московія — одвічний ворог, проти якого українці боролися до, під час і після Другої світової, тоді у нас все і налагодиться.
Чим цей «український мір» загрожує Україні?
Богдан Червак:
Ми можемо втратити свою державність.
Україна може відбутися як сильна й авторитетна лише в одному випадку, коли це буде держава української нації, національна за формою, змістом і духом. А таку державу не можна збудувати на комплексах, навпаки — винятково опираючись на корені, традиції, національну ідею, споконвічно дане нам право бути господарями на своїй землі.
«Русскій мір», як нацизм і комунізм, має бути засудженим, ми повинні всіляко йому протидіяти, інакше отримаємо такі наслідки, які мали під час та після Другої світової, коли в одному випадку переміг нацизм, а в другому на великій частині земної кулі — комунізм, що приніс українцям Голодомор і мільйони жертв.
Ігор Гаврилів:
«Український мір» загрожує Україні розколом і знищенням державності.
Західні сусіди втомилися від нас, тому рано чи пізно відмовляться. А Путіну потрібна вся Україна. Його збірці угро-фінських племен потрібні слов’яни, щоб хоч якось можна було доклеїтись до Європи, йому потрібна робоча сила, яка розвивала б природні родовища, йому потрібні українські ресурси та вихід до Чорного моря. Якщо ми не консолідуємось, він усе це отримає. А щоб консолідуватися, народ треба вести, виховувати, навчати, а когось — й примусити та покарати.
Діяти треба жорстко — примусом. Іншого тут не даноДержавну політику треба спрямовувати на мову, історію, культуру, тоді і ментальність нормальна у нас виробиться.
У нас п’ятий рік триває війна, а шастання через кордон із ворогом не припинене, адже кордон не закритий, візового режиму немає. Це давно мусила зробити влада! Зробила? Ні. Якби ми зробили кардинальні заходи, було б по-іншому. Телебачення мало б перейти на українську мову і просто відмовитись від інтерв’ю з артистами та політиками, котрі не можуть спілкуватися державною мовою.
Діяти треба жорстко — примусом. Іншого тут не дано.
В тему:
Дмитро Павличко – Ніні Матвієнко, яка віддала сина в московський монастир.
Не вчи мене любити Україну, Якщо ти свого сина віддала Московській церкві, золоту дитину Перевернула в темного хахла.
Не чує він тепер твоєї мови, Ненавидить свого дитинства сни, Не молиться до Божої Покрови За Україну, що встає з труни.
Ти сина в монастир чужий сховала, Закрила мудро від страшних загроз; Душа твоя від страху приневпала, Але не бійсь! Він – славний малорос.
Він молиться до імперського бога, Цілує руку п’яного попа, Ховається од світла, як стонога, Його душа – безпам’ятна й сліпа.
Він дивиться в царів жорстокі лиця, Та бачить янголів, а не катюг; Він – не слуга Господній, він – мокриця, Диявола пахолок, рабський дух!
…А твій синок до твого серця й дому Не вернеться із підкремлівських зір, Він на землі Гоморри і Содому Відновлює кривавий «русский мір»!»
ІА "Вголос": НОВИНИ