Коротка історична довідка
Академія сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного у Львові функціонує від 1 вересня 2009 року. Свої традиції новостворений заклад для підготовки офіцерів-лейтенантів для Сухопутних військ у повній або частковій мірі перейняв від Львівського військового інституту, створеного у 1992 році на базі бувшого військово-політичного училища як Відділення військової підготовки Державного університету "Львівська політехніка", «столітньопрофільних» Військового інституту Ракетних військ і артилерії імені Гетьмана Богдана Хмельницького (Історія кафедри військової підготовки Сумського державного університету) та Одеського інституту Сухопутних військ, що носив нагороду Ордєна Лєніна (Історія Одеського інституту Сухопутних військ), Харківського інституту Сухопутних військ імені Верховної Ради України. Саме з цих закладів впродовж 2005–2008 рр. відповідними рішеннями керівництва держави та командування Збройних Сил України до Львова були скеровані як курсанти перед випускних курсів, так і науково-педагогічні працівники за своїм фахом, посилені, додатково, випускниками Національної академії оборони України та ад’юнктур інших закладів і установ.
Слід зазначити, що подібні реорганізації Україна вже проходила: у 1998 припинив існування Київський інститут Сухопутних військ, «віддавши» свій навчальний процес до Одеси та Харкова, подібну долю пережили і Хмельницьке вище артилерійське училище (на користь Сум), Київський інститут Військово-Повітряних Сил (на користь Харкова), КВІРТУ Київського військового інституту управління та зв’язку (на користь Житомира, Харкова та іншої частини КВІУЗу). Тобто, реформування війська в нас вже стало хронічним, для когось болісним, проте незворотнім.
Першим винятком з незворотності грозиться стати рішення про повернення до Одеси інституту Сухопутних військ, стосовно якого є звернення та заяви представників влади та громадськості Одещини до Президента України. Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України з цього питання свій погляд поки що не оприлюднив, можливо в його планах і знайдеться місце для ознайомлення з набутками Академії сухопутних військ під час відвідування королівського міста найближчими днями. В усякому разі, з проханням до Президента України побачити що зроблено у Львові звернулися і облрада, і духовенство критикованої у сумновідомому листі митрополита Агатангела Українсько греко-католицької церкви, і інші відомі особи. Поки що, Верховного Головнокомандувача цікавить лише стан справ у 80-му аеромобільному полку…
Що зроблено у Львові
Закиди прихильників повернення інституту в Одесу стосовно відсутності у Львові традицій готувати висококласних фахівців з інженерно-командних спеціальностей Сухопутних військ Збройних Сил України мають під собою підґрунтя: справді, до 2006 року Львів готував лише автомобілістів, диригентів, працівників культурно-масової роботи у військах, трохи раніше – геодезистів, топографів, фінансистів, перекладачів, радіотехніків. Уже саме те, що в тодішньому Львівському військовому інституті, який інтегрувався з цивільною освітою через «Львівську політехніку», сміливо бралися до будь-яких нових спеціальностей заслуговує і на увагу, і на повагу. Звичайно, співпраця з «Політехнікою», яка традиційно входить до п’ятірки найпотужніших технічних закладів України, дозволяла безболісно та оперативно опанувати будь-який напрямок підготовки. Тому коли постало державне завдання освоїти нові військові спеціальності (артилериста, ракетника, танкіста, розвідника, тиловика та ін.), поєднання напрацювань і зусиль професури усталеної школи, якою є «Політехніка», з реальним досвідом тих військових фахівців, яких залучено командуванням Збройних Сил України та керівництвом військового інституту (останнє стосувалося офіцерів з частин і штабу Західного оперативного командування, яке, тоді як округ, у час СРСР вважався найпотужнішим) дало швидкий ефект: впродовж року були складені навчальні програми, було розроблене методичне забезпечення для проведення усіх видів занять з нових навчальних дисциплін, було зосереджено увагу на практично-польових заняттях, що в час становлення будь-якого закладу є виправданим і єдино можливим (про полігонні заняття нижче ще згадуватимемо). Далі мав настати таких звичний для освітян етап як відлагодження навчальних дисциплін і взагалі змісту підготовки конкретного спеціаліста. Зрозуміло, що цей шлях не позбавлений певних втрат і недоліків і, зокрема, в якості знань випускників. Але ж бо іншого шляху започаткування відповідної освіти на новому місці просто не існує. Хто сумнівається, може згадати хоча б власний переїзд на нове місце проживання…
Нижче назвемо основні досягнення Академії за першу «п’ятирічку»:
- здійснено випуски молодих лейтенантів за новими спеціальностями і при цьому згідно усталеної системи надання командирами військових частин, до яких скеровані випускники, відгуків про військову підготовку та опанування первинною посадою, такі відгуки, в усякому разі за останні два роки, засвідчують належний рівень базової підготовки офіцера, достатній для самостійного освоєння і посад, і довіреного озброєння та військової техніки, а також вміння працювати з своїм особовим складом;
- оснащено навчальні класи для практичної підготовки зразками озброєння та військової техніки та відповідними тренажерами для бойової підготовки за всіма напрямками підготовки (а це понад сто найменувань зразків ОВТ);
- зосереджено увагу на підготовці курсантів під час польових виходів на Львівському навчальному центрі (більш відомому як Яворівський полігон), де курсанти відповідно до свого фаху регулярно виконують бойову стрільбу (з артилерії, танків, БМП), здійснюють десантування, накручують свої кілометри водіння бойовими машинами;
- запроваджено в практику участь підрозділів саме Академії сухопутних військ у військових парадах і виправдання цієї довіри вищого командування ми мали змогу спостерігати на Хрещатику на честь Дня незалежності України та в Москві 9 травня цього року, – а це все злагодженість підрозділу, і висока дисциплінованість окремих військовослужбовців;
- впроваджено в навчальний процес центр імітаційного моделювання, на якому за світовим досвідом у підготовці військ представляється можливим курсантові планувати бойові дії свого підрозділу, розвивати їх (щось на кшталт відомих комп’ютерних ігор) та «отримувати» результат свого рішення, наприклад виконання бойового завдання;
- створено єдиний в Західній Україні електронно-оптичний тир, на якому без витрат боєприпасів можна удосконалювати вогневу підготовку військовослужбовців;
- функціонує одна з кращих в Україні друкарень, в якій можливим є видання усього спектру поліграфічної продукції, і насамперед навчальних посібників (щороку видається сотні найменувань навчальних книг);
- до навчального процесу задіяні понад сто науковців з науковими ступенями доктора та кандидата наук, з них близько двадцяти є військовослужбовцями;
- створено Науковий центр Сухопутних військ, який, з одного боку, створює теоретичне підґрунтя для ефективної навчальної діяльності, з іншого, – веде наукові дослідження в актуальних напрямках, пов’язаних з розвитком Сухопутних військ Збройних Сил України та створенням нових і модернізацією існуючих зразків озброєння та військової техніки;
- започатковано видання військово-технічного вісника, де науковців та викладачі оприлюднюють дослідження з актуальних питань розвитку Сухопутних військ, функціонування Академії сухопутних військ;
- налагоджено зв’язки з науковцями та інженерами інших установ і організацій України, ознаками чого є потужні щорічні всеукраїнські науково-практичні конференції «Перспективи розвитку озброєння та військової техніки Сухопутних військ», співпраця з виробниками конкретних зразків ОВТ як-то ХКБ ім. О. О. Морозова, ДП «Оризон-Навігація», Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут, ДП «Передові технології парашутобудування» та інші;
- для понад ста родин військовослужбовців і працівників Академії виділено службові квартири, що в час фактичного невиконання в Україні відповідних програм з фінансування житла для військовослужбовців виглядає просто проривним (це уможливило переїзд до Львова офіцерів-науковців і з значним педагогічним досвідом з Київа, Харкова, Сум, Одеси, Житомира, Полтави);
- Академія стала візитною карткою Львова в Україні та Європі, адже участь курсантів у програмах обміну з подібними іноземними військовими закладами, залучення роти почесної варти до всіх офіційних подій, в т.ч. на рівні Глави держави, та заходів національної пам’яті, наявність одного з кращих в Україні військового духового оркестру – лауреата багатьох конкурсів, паломницькі поїздки в Люрд, Почаїв, Манявський Скит – все разом робить Академію повноцінним учасником життя українського народу.
Все перераховане, а також те, що опущено, стало можливим завдяки єдності державного бачення Уряду України (в т.ч. і очолюваного у свій час Віктором Януковичем), відповідного фінансування з державного бюджету та самовідданості і наполегливості тих військовослужбовців і працівників, які стали у витоків новоствореної Академії.
Окремо слід зупинитися саме на питанні фінансування. Вочевидь, названі здобутки потребували значних затрат і без допомоги держави, що в даному випадку було її прямим обов’язком, передбаченим Законом України «Про оборону», таких успіхів не вдалося б досягнути. І як це порівняти з намірами ініціаторів «переведення» видового ВНЗ Сухопутних військ стосовно стоврення якогось громадського фонду у зв’язку з непередбаченням видатків у Державному та місцевих бюджетах на функціонування військового інституту в Одесі? Хто у цьому випадку годуватиме такий військовий підрозділ?
Чи доцільним є переведення Академії сухопутних військ зі Львова до Одеси?
Рішення про створення видового для Сухопутних військ вишу саме у Львові ґрунтувалося на роботі численних комісій урядового, парламентського та внутрішньовідомчого (в сенсі Міноборони) рівнів. Готовність тодішнього Львівського військового інституту готувати фахівців іншого профілю гідно оцінили В. Радецький, Ю. Кармазін, Л. Гнатенко, О. Кузьмук, А. Гриценко та інші. Тож ухвалювати відмінне рішення мала б щонайменше подібна комісія, сформована з як числа названих державних діячів, так і представників військових Генерального Штабу Збройних Сил України, Міністерства освіти та науки України, Ради національної безпеки та оборони України. Здоровий глузд говорить, що від подібних комісій швидше очікувалися б пропозиції як покращити підготовку військових фахівців, як досягнути знань і вмінь офіцерів на рівні передових армій світу, як, між іншим, запровадити стандарти тієї ж НАТО у повсякденну діяльність військ, зокрема щодо впорядкування службової зайнятості військовослужбовця, виконання конкретних норм бойової підготовки, наклад по нальоту для льотчиків або по водінню для механіків-водіїв тощо.
Чи може функціонувати Інститут сухопутних військ в Одесі?
Однозначно, може.
Як державна установа, такий навчальний заклад виконував би свої функції на півдні України. Понад це, паралельне існування подібних закладів (у Львові та Одесі), зрозуміло що з поділеними спеціалізаціями підготовки, мало б і свої переваги, особливо якщо б такий видовий для Сухопутних військ заклад був єдиним, адміністративно підпорядкованим Академії сухопутних військ у Львові, а в Одесі – філія цієї Академії. Тоді б простіше можна було запровадити, та, зрештою, оцінити ротаційний принцип військової служби як одне з постулатів сучасної кадрової політики в Збройних Силах України, здійснювати обмін-стажування курсантами, зміцнювати культурні та освітньо-наукові зв’язки між такими потужними центрами як Львів і Одеса.
Безперечно, і багатолітній досвід Одеси у підготовці військових кадрів сприяв би подібній підготовці для нашого війська.
Якими є передумови до повернення Інституту сухопутних військ до Одесі в поточному році?
Громадськості з цього питання на сьогоднішній день відома думка лише одного представника влади – голови Одеської ОДА Едуарда Матвійчука, який констатував, що у цьогорічних бюджетах коштів на повернення Інституту сухопутних військ в Одеси, на жаль, не передбачено. Відповідно, вони ініціюють збір коштів серед … і з 1-го вересня відновлюють навчання. Ясно, що такий підхід є цілком неприйнятним ні для держави, ні для громадськості. Бо функція забезпечення оборони держави – це її виключна прерогатива і жодні громадські ініціативи не можуть започаткувати підготовку військових кадрів.
Якщо ж влада підтримає цей почин одеситів, то найкращим її рішенням буде збільшення видатків Державного бюджету України на оборону на поточний і кілька наступних років на кілька десятків відсотків від ВВП (загалом згаданим Законом визначено 3% від ВВП, зараз – менше 1%!) і ці кошти могли би бути спрямовані не лише на відновлення навчальної бази, а й на створення нової, на рівні хоча б тієї, яку звичайним офіцерам, працівникам і курсантам Збройних Сил України впродовж кількох років вдалося створити у Львові.
Далі, в Одесі так само «проривно» слід буде вирішити і питання житла для військовослужбовців, яких неодмінно залучатимуть для налагодження функціонування інституту у випадку його повернення.
Далі, Північно-Атлантичному альянсу, з яким набагато активніше співпрацює Російська Федерація, ніж Україна, слід буде роз’яснити чому ж саме в Одесі краще готувати українське військо.
І ще дуже багато таких далі, які ставить сьогодення перед українськими Збройними Силами, що останнім часом, за словами Міністра оброни України М. Єжеля, фінансувалися на вкрай низькому рівні, достатньому лише для «годування» армії та які і цього року, через великий дефіцит Держбюджету, не отримають належних коштів. Так ось саме такі недопрацювання для початку необхідно вирішити, аби «розморозити» бойову підготовку, активізувати створення та закупівлю нових зразків ОВТ як-то багатофункціональний ракетний комплекс, корвет або АН-70, розв’язати «квартирне питання» військовослужбовців, а вже потім переглядати ті або інші рішення по місцю підготовки фахівців для Сухопутних військ ЗС України.
Замість висновків
Актуалізоване питання щодо повернення Інституту сухопутних військ в Одесу свідчить наскільки суспільство є мало поінформованим про сьогоднішній стан у військах. Ми знаємо багато про систему медицини, на слуху можливі реформи в системі освіти і таке інше, а яким є статус сьогоднішнього офіцера, контрактника, курсанта, солдата – для багатьох залишається невідомим. Тому і виникають подібні ініціативи до такої як введення для військовослужбовців нового вікового рубежу для отримання пенсії.
Для роздумів. Вже кілька років у військах спостерігається солідна нестача молодих офіцерів на первинних посадах, які власне і комплектуються за рахунок випусків з військових вишів. Вже кілька років очільники Міноборони трублять про небажання молодих офіцерів продовжувати контракти про службу в армії та масові звільнення офіцерів у часи, коли виникає загроза соціальним гарантіям «людям у погонах». Давно вже всім зрозуміло, що молодій сім’ї лейтенанта на місці служби, призначеному йому державою, за звичай, у нерідному місті, вкрай важко вижити, маючи 2…2,5 тисячі грошового забезпечення, маючи, слава Богу, дружину та дитину та не маючи власного житла. Дивує одне, що громадськість і влада майже не реагує, коли якась соціологічна служба оприлюднить дані про «рівень патріотизму» у війську, до речі, як правило, малозалежним від того або іншого краю України, про готовність захищати державу тощо.
ому допоки військо розглядатиметься крізь різноманітні «політичні окуляри», за якими є рішення когось кудись перевести або що-небудь ліквідувати, до того часу є цілком визначена небезпека, про яку говорилося.
ІА "Вголос": НОВИНИ