Наскільки я пам’ятаю, на ток-шоу за час президентства Ющенко прийшов уперше. І прийшов не для того, щоб сказати щось про політреформу, вибори, єдину партію чи ще щось. Прийшов роз’яснити й аргументувати свою позицію щодо голодомору. І пояснив дуже чітко й дуже аргументовано. Так, що навіть комуністи сперечалися не надто активно. Так, що можна було зрозуміти. Так, що за цей виступ можна заробити від мене слово Президент з великої літери.
З іншого боку, позавчора вперше в житті мені захотілося когось убити. Слухав виступ комуністки Александрової – теж про голодомор, у «Свободі слова» на ICTV. Так з піною з рота доводити, що голодомору не було… Ну не розумію я їх. Вони ж не в Західній Україні народилися, де голодомору не було. А чомусь саме тут про голодомор говорять найбільше. Хоча я, народжений в Центральній Україні, розумію, що народившись там, не знати про голодомор – дуже тяжко. Тому що мій дід розповів моєму батькові, а він – мені. І так всі діди і батьки у тих краях. Невже всі в компартії – діти і внуки ком партійців, яких голод не торкнувся? Не вірю. А тих, хто заперечує голодомор, від якого померли їхні родичі, й людьми назвати язик не повертається…
Сподіваюся, ініціатива Ющенка – кримінальна відповідальність за публічне заперечення голодомору чи того, що він був геноцидом – таки втілиться в життя. Бо, знаєте, не дуже приємне відчуття, коли хочеться когось убити…
ІА "Вголос": НОВИНИ