Вішаючи на прем'єр-міністра України ярлик “фашиста” та “неонациста”, політики, підігрують путінській пропаганді. Бо саме “фашисти” та “бандерівці” стали приводом для “кримського референдуму”, вторгнення на Донбас так званих захисників “руського міра”. Однак люди забувають одну важливу деталь: нацисти та фашисти сьогодні є у кожній країні — Росії, Німеччині, Польщі, Україні.
Що сталося?
13 жовтня у Києві відбувався благодійний рок-концерт у підтримку ветеранів АТО. На подію прийшов прем'єр-міністр України Олексій Гончарук. Він привітав ветеранів, вийшовши на сцену сказати урочисте слово, подякувати захисникам України. На цій сцені висів банер групи “Сокира Перуна”, яка грала на вечірці. Це метал-гурт, він виконує пісні про білу людину, прославляє націю, бажає смерті ворогам, заперечує Голокост. Музикантів називають неонацистами, расистами та фашистами.
Після цього партія “Опозиційна платформа — За Життя!” назвала Олексія Гончарука фашистом та зажадала його відставки. Яких поглядів дотримується ця партія? Вони говорять, що на Донбасі громадянська війна, а не російська агресія, виступають проти вступу України в НАТО та не хочуть, щоби наша країна вступала у Європейський Союз. Натомість “ОПЗЖ” хоче примирення України та Росії, аби російська мова стала другою державою, а Україна посилювала торгівлю з РФ.
А тепер пояснюємо, чому називати Гончарука фашистом — ще більший ідіотизм, і приводимо приклади, що насправді фашисти є всюди. І в Україні теж, але їх не так багато, щоби через них починати війну та захищати “русскіх людей”, яких ніхто ніколи в Україні не утискав. Хіба що, десь, колись на індивідуальному рівні.
Фашисти Росії
У Росії вистачає фашистів. І їх в рази більше, ніж в Україні. І ось декілька доказів:
1. Восени 1990 року на Росії створено партію «Русское Национальное Единство».Члени цієї політсили говорили про чистоту крові росіян, православ'я, “російську біологічну популяцію”.
2. Російські ультрас. Фанати футбольних клубів “Спартак”. “ЦСКА”, “Зеніт” у своїй символіці використовували нацистські елементи, свастики, кельтські хрести, цифри 1488 - які є кодом сучасних неонацистів у Європі. Не будемо опускатися до рівня російських пропагандистів і замовчувати, що частина українських ультрас теж дотримуються неонацистських поглядів. Ще й надто — футбольні фани багатьох, та що казати багатьох — більшості європейських клубів — неонацисти.
3. На Росії є свої нацистські рок-гурти: «Коловрат», «Банда Москви», «Вандал», «Корозія металу». Не вірите — знайдіть та послухайте для цікавості.
Кримська промова Володимира Путіна, виголошена 18 березня 2014 року — тотальний неонацизм. Вона дуже схожа на судетську промову Адольфа Гітлера 1938 року, яку лідер німецьких нацистів виголосив, коли німці анексували у Чехії судетську область.
Про неонацизм в Росії можна книгу написати. І не одну. Та важливо не це. Потрібно розуміти, що Росія і досі використовує ідею, що в Україні нацисти та фашисти мучать російськомовне населення. Боротьба з фашизмом — це культурних код сучасної Росії. У Москві страшенно полюбляють святкувати 9 травня, перетворюючи День пам'яті та примирення в День перемоги та побєдобєсіє.
Побєдобєсіє в контексті міфів та пропаганди
Побєдобєсіє — далеко не нове явище для Росії. Коли вам здається, що московити почали біснуватися з моменту перемоги над нацизмом 1945 року, то ви глибоко помиляєтеся. З часів фейкової Куликовської битви парад на кістках — неодмінний атрибут московської духовності. Це, зрештою, їхній культурний код.
Перемога над Золотою Ордою виглядає як щось далеке й таке, що немає стосунку до сучасних духовних скріп та путінської лжепропаганди. Але це тільки на перший погляд.
Міф про Дмитра Донського та кінець орди — відправна точка Московського побєдобєсія. З того часу князі Москви вбили у свою голову месіанську ідею перемоги та збирання земель руських. З того часу вони й вигадують ці перемоги, крадуть історію та називають себе так, як не мали права називати.
Росія. Цю назву впровадив Петро І. На мотив ранньомодерної назви однієї з німецьких держав — Прусії. До того ж наш північний біснуватий сусід звався Московським царством.
Та Петро був реформатором — побудував нову столицю, відрізав бороди й кинув виклик новому ворогу — Швеції.
Москва завжди вигадувала собі ворогів і шукала їх там, де ніхто б й не подумав шукати. І це її культурний код. Це її духовна основа. Одвічний суперник — завжди привід тримати народ у покорі, воювати та творити нові міфи на кістках загиблих солдатів. Парадокс у тому, що Москва ніколи не програвала реальних воєн.
Перемога під Полтавою 1709 року перетворилася на побєдобєсіє через 100 років. Сумно визнавати, але це правда — розвиток і розбудова Полтави саме такою, як ми її знаємо, це продукт московського побєдобєсія.
Полтава була звичайним собі містечком аж поки побєдобєсні правителі не вирішили відзначити перемогу над Шведами. З того часу і пам’ятник перемозі стоїть і ансамбль круглої площі красується. Полтава стала артефактом, уособленням побєдобєсія. Це не значить, що нам потрібно відмовитися від міста, яке до приходу московитів мало європейський вигляд, свою ратушу, фортецю та площу ринок.
Полтава зробила внесок у побєдобєсіє з нагоди перемоги у війні з Наполеоном 1812 року. Її на Росії охрестили вітчизняною. Приміром, Іван Котляревський, засновник української літературної мови, за наказом імператора сформував на Полтавщині козацький полк. Для захисту від наполеонівсько-французьких загарбників.
Росія біснувалася, перемагаючи капіталістів та панів під час так званої жовтневої революції 1917 року. Далі була громадянська війна, внаслідок якої Росія змінила назву на СРСР. Головним завоюванням оновленої більшовицької імперії стала Україна.
Без України немає Росії. Без українського вугілля, заліза, руди, хліба, солі Чорного моря Росія існувати не може: вона задихнеться, а з нею і радянська влада, і ми з Вами.
Так говорив Лев Троцький, навчаючи агітаторів, котрі мали сіяти зерна пропаганди на благодатний для цього український ґрунт.
Побєдобєсіє через війну 1917 – 1921 років було куди більш дивовижним: агітаційні плакати, театральні вистави, фільми. Росії вдалося закріпити цю перемогу й надовго лишити у головах росіян ідею про побєдоносний пролетаріат. Новий час вимагав нових оповідей і понять, тому замість терміну нація, вживалося слово пролетаріат, інтернаціоналізм. Замість церкви була більшовицька партія, замість раю — дорога у комунізм, а спалені Біблії замінили на Капітал, твори Леніна і Сталіна.
Проте ця ідеологія протрималася недовго. І дурний розумів, що СРСР рано чи пізно розвалиться. Тож оновлена Росія, яка стала називатися Російська Федерація взяла найсвіжішу перемогу. Перемогу 1945 року. Перемогу над фашистской сілой тьомною, проклятою ордой.
Ви, мабуть, помітили, що в останніх побєдобєсних меседжах є відсилання до найперших. Москва все життя перемагає орду, королів, бонапартів, експлуататорів та фашистів.
Але от дивина. Перемоги над ордою не було. Держава нащадків Чингісхана розпалася, бо була феодально. А всі феодальні держави рано чи пізно розпадаються.
Москва перемогла Швецію. Поразка стала холодним душем для шведів, вони оговталися, полишили свої завойовницькі витребеньки, модернізувалися. Тепер це одна з найбагатших та найбільш успішних країн планети.
Аналогічно з Францією. Наполеон хоч і програв, проте створив міфи та образи, на базі яких тепер випускаються фільми, книги та комп’ютерні ігри. Говорити, що Франція сьогодні успішніша за Росію не потрібно. Це й так зрозуміло.
І нарешті Німеччина. Країна, яка справді винна. Хоча….Англія та Франція 1918 року також побєдобєснувалися, святкували, звинувачували німців у всіх гріхах, репарації накладали.
Це історичне правило дуже просте і зрозуміле: хто побєдобіснується, той неодмінно матиме нову війну, розбиті міста та людські трагедії.
Німеччина вибачилася за ці трагедії. Віддала борги й тепер є одним зі світових лідерів.
А Росія що?
А Росія вже п’ятсот років тільки те й робить, що святкує перемоги над проклятою ордою. А Росія тільки й те робить, що живе у бараках і дерев’яних халупах, п’є горілку та обожнює царя-батюшку.
Не хочеться узагальнювати та рівняти всіх росіян під одну дудку. Проте, коли я бачу паради з фейковими дідами та гаслами “можем повторіть” у мене просто не лишається іншого вибору, як рівняти.
Бо для тріумфу зла що потрібно? Аби хороші люди просто мовчали та нічого не робили.
І поки хороші люди, які безперечно є у Росії — мовчать, бо просто не хочуть гнити десь на Колимі, побєдобєсні повторюють стару добру пісню про орду прокляту. Та поразка вже десь близько. Як говорив новий президент України Володимир Зеленський: «Подивіться на нас. Все можливо».
І це правда. Все можливо: переможці — програють, імперії — розвалюються, культурні коди — стираються та забуваються.
Міфи та маніпуляції
Тож це все побєдобєсіє, удавана боротьба з фашизмомом — це окозамилювання, виправдання, способи отримати політичні рейтинги та вплинути на великі групи людей.
Ми у жодному разі не говоримо, що неонацисти — повний міф та казка. Ні, вони є у кожній країні, можуть становити небезпеку. Згадаємо напад угрупування “Зла і твереза молодь” на ромський табір під Львовом у 2018 році. Тоді представники неонацистського руху вбили хлопця ромської національності. От Вам і шкода від сучасного неонацизму. Але з іншого боку, не варто забувати, що хлопці, які розділяли неонацистські погляди, пішли захищати Україну від Російської агресії на Донбас, гинули в АТО, поверталися з фронту з пораненнями.
Тому Гончарук вдарив нас “Сокирою Перуна” піднявши дуже складне та неоднозначне питання: з одного боку — неонацисти — це певна небезпека, а з іншого боку — серед героїв АТО є як просто патріоти, так націоналісти, та неонацисти. І не треба прирівнювати націоналістів до неонацистів. Так роблять ідіоти, які називають Гончарука фашистом. Через таких ідіотів і війна на Донбасі почалася...
Роман Коржик, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ